logo search
Сергійчук І

7. Індонезія

На початок новітнього часу Індонезія залишалася колонією Голландії. Маленька Голландія не змогла запобігти проникненню сюди також капіталів Англії, Японії, СІЛА. Індонезія постачала на світовий ринок нафту, олово, каучук, тютюн, цукор, чай, каву, копру. Іноземні монополії отримували значні прибутки. На 1937 р. су­купні інвестиції великих держав у Індонезії перевищували 2 млрд. 264 млн. дол., половину з них складали капітали Голландії.

В Індонезії фактично не було великої національної буржу­азії. Це пояснюється тим, що на внутрішньому ринку панував китайський капітал. Лише в деяких традиційних галузях ви­робництва (виготовлення плетених виробів, національної ткани­ни - батику, національних сигарет) існував невеликий проша­рок торгово-промислової буржуазії. Він не міг бути організу­ючою силою національно-визвольного руху. Цю роль в Індонезії відіграла інтелігенція, з її середовища вийшли керівники всіх політичних партій та патріотичних організацій.

Індонезією управляв голландський генерал-губернатор. Вод­ночас колонізатори намагалися залучити до співробітництва вищі верстви індонезійського суспільства. У 1918 р. була створена Народна рада - дорадчий орган при генерал-губернаторі. Части­на її депутатів обиралась, частина призначалась. Голландці вве­ли туди індонезійську еліту, а також найбільш популярних лідерів національного руху, які досить часто використовували її трибу­ну для критики властей.

39

У 20-30-х роках в Індонезії відбувалась консолідація полі­тичних сил, створювались партії, організації, товариства. Деякі з них спирались на національно-релігійні традиції, інші до­тримувались національно-демократичного напрямку. Вони мали різну ідеологію, різні погляди на методи боротьби - від консер­вативних до найрадикальніших. Спільним було те, що всі вони висували вимогу національної незалежності.

Певна частина населення з інтересом сприйняла комуні­стичні ідеї, була створена комуністична партія (1920). В 1920-1926 рр. вона діяла легальне і ставила перед собою завдання одним ударом завоювати незалежність і встановити соціалістич­ний лад. У листопаді 1926 р. комуністи організували збройне повстання на о. Яві. Воно зазнало поразки. Власті провели ма­сові арешти і страти. КГО була заборонена і надовго зійшла з політичної арени.

У 1927 р. виникла Національна партія Індонезії. Організа­тором її став син учителя, інженер Сукарно (1901-1970). Партія боролась за створення незалежної демократичної держави. Скла­далась вона переважно з селян, робітників, дрібних торговців. Засобами боротьби були широкі антиколоніальні виступи, відмова від співробітництва з властями. Сукарно висунув теорію марха-енізму - ідеології простої людини (від слова мархаен - проста людина). В ній поєднувались деякі ідеї соціалізму, теорії Сунь Ятсена і гандизму (тактика неспівробітництва). Передбачалось створення суспільства без класів і без "капіталізму, захист інте­ресів робітників і землеробів та ін. За партією йшли лівонаціо-нальні сили. В 1930 р. Національна партія була заборонена за її нібито «комуністичний характер». Сукарно і ще троє її лідерів звинувачувались у «спробі насильницького повалення законно­го уряду» і були засудженні на різні строки ув'язнення. Партія відновила свою роботу під іншою назвою.

В 1939 р. було створене Політичне об'єднання Індонезії -федерація провідних політичних партій. Воно виступало за єдність дій у боротьбі за демократичні реформи, обрання парла­менту і відповідального перед ним уряду. За таких поступок з боку Голландії об'єднання обіцяло підтримати колоніальні власті в їх діях проти загрози нападу Японії. Політичне об'єднання Індонезії можна вважати формою єдиного національного фронту.

8. ІНДІЯ