Створення Соціалістичної Народної Лівійської Арабської Джамахирії, її внутрішня і зовнішня політика

2 березня 1977 р. на основі теорії М. Каддафі оголошува­лась Соціалістична Народна Лівійська Арабська Джамахирія. Республіканська державна структура реорганізовувалась в ко­лективну політичну та економічну систему. Верховним орга­ном влади став Загальний народний конгрес із постійно діючим генеральним секретаріатом, на місцях створювались народні збо­ри. Членство в будь-якій партії або організації заборонялось. В

236

1979 р. М. Каддафі і його соратники відмовились від усіх офі­ційних посад і об'єднались у «революційне керівництво». З того часу М. Каддафі носить звання «лідер лівійської революції 1 вересня». Ця система дала йому необмежену владу. Опорою режиму в першу чергу е армія.

Для проведення нового курсу в усіх куточках країни органі­зовувались революційні комітети, які перетворилися в органи правосуддя, безпеки і репресій. Вони контролювали вибори в місцеві народні збори, перевіряли кандидатів на відповідальні посади, мали каральні повноваження. Ревкоми діяли в областях і на місцях, на підприємствах і у вузах, в армії і спецслужбах. Їх головною метою було виявлення опозиційних настроїв і приду­шення незадоволення.

На кінець 70-х років щорічні прибутки Лівії від експорту нафти досягли 20 млрд. дол. на рік. Лише 330 тис. працездат­ного корінного населення (10%) брало участь у виробництві. В нафтовидобувній і нафтопереробній галузях було зайнято близько 500 тис. іноземних робітників і спеціалістів, на опла­ту праці яких витрачалось 2 млрд. дол. Значні надходження нафтодоларів у державний бюджет дозволили режиму прове­сти ліквідацію приватного сектора (1981) і усунути «експлуа­тацію лівійця лівійцем».

Свій внесок у модернізацію лівійської економіки зробив СРСР. В 1972 р. між Лівією і СРСР була підписана угода про економічне і науково-технічне співробітництво, в 1985 р. - прий­нята нова програма на тривалу перспективу. За допомогою СРСР побудований газопровід Мерса — ель-Брега — Місурата протяж­ністю 570 км. Радянські спеціалісти керували розробкою схем комплексного розвитку газової промисловості і електромереж високої напруги до 2000 р. В 1977-1981 рр. у Джамахирії пра­цювала радянська ґрунтово-екологічна експедиція, яка обстежила 3,5 млн. га території, склала карти ґрунтів, рослинного і тварин­ного світу, внесла пропозиції щодо використання природних ба­гатств. Радянською стороною організовані машинобудівний, бу­дівельний, металургійний, сільськогосподарський навчальні цен­три, які підготували тисячі місцевих спеціалістів.

З 1982 р. прибутки Лівії від продажу нафти різко зменши­лись внаслідок падіння цін і часткових економічних'-санкцій. У 80-х роках вони становили 5-7 млрд. дол. на рік. На закупвілю продовольства і товарів першої необхідності виділялось по 1,5 млрд. дол. Ліквідація приватного бізнесу, закриття невели­ких приватних підприємств легкої і харчової галузей, майсте­рень, магазинів, закладів побутового обслуговування призвели до гострого дефіциту товарів і послуг, який не перекривався дер­жавними поставками з-за кордону. В 1985 р. в Лівії був уведений

237

суворий режим економії. Через 10 років після створення Джа-махирії М. Каддафі, об'єктивно оцінюючи здобутки і проблеми країни, дійшов висновку, що деякі положення його теорії не ви­тримали випробування практикою. В 1987 р. в Лівії почалася «зелена перебудова» — кампанія з виправлення помилок. Віднов­лювалась діяльність приватного капіталу під контролем держа­ви. Створювалось понад 200 фірм і компаній з правом само­стійного виходу на зовнішні ринки і безперешкодної торгівлі всередині країни. Функції ревкомів різко обмежувались, їх діяльність і правомірність їх рішень стала контролюватись спеці­альним секретаріатом. Була проведена амністія для політв'язнів, заборонялись переслідування за політичними, економічними, осо­бистими та іншими мотивами. Регулярна армія і поліція були переформовані. В 1988 р. надзвичайна сесія Загального народ­ного конгресу прийняла «Зелену декларацію прав людини».

Зовнішня політика режиму М. Каддафі упродовж усього пе­ріоду його існування мала чітко виражений антизахідний і анти-ізраїльський характер. В 1970-1971 рр. були ліквідовані англійські й американські військові бази на території Лівії. Вона надала велику військову допомогу Організації визволення Палестини, готувала на своїй території бійців палестинського руху опору. В лівійських військових таборах навчались найманці для «гарячих точок» у багатьох країнах Африки. Надалі тут підвищували свою кваліфікацію афганські й чеченські бойовики. Дістали підтримку й ряд антиурядових рухів, наприклад, ірландський.

М. Каддафі створив могутню армію, оснащену найсучасні­шою зброєю. В кінці 90-х років XX ст. в ній налічувалось 80 тис. чол., 330 танків, 103 бойові кораблі, 469 літаків і вертольотів. Щорічні прямі військові витрати складали 1,1-1,3 млрд. дол. Одним із провідних військових партнерів Лівії був СРСР. В 1970-1991 рр. радянська сторона поставила цій країні озброєнь на 20 млрд. дол. За радянськими проектами були збудовані важ­ливі військові об'єкти. В Лівії перебувало до 3 тис. радянських військових фахівців і радників. Проте СРСР — не єдина країна, яка сприяла зростанню бойової могутності лівійської армії. Так, із 12 млрд. дол., які Джамахирія витратила на закупку зброї в 1979-1983 рр., на Радянський Союз припадало 5,8 млрд. дол., а решту 6,2 млрд. дол. було сплачено Франції, ФНР, Італії, Чехо-словаччині та іншим постачальникам. Лівійське керівництво йшло на співпрацю з СРСР в економічній, торговій і військовій сферах, проте між сторонами існували значні ідеологічні розбіж­ності і взаємна критика тих чи інших політичних кроків. Нову зовнішньополітичну лінію Радянського Союзу після початку перебудови, його прагнення до співпраці з Заходом і розрядки міжнародної напруженості М. Каддафі оцінив негативно, ствер­

дів

джуючи, що СРСР добровільно віддав свою глобальну роль на догоду «світовому імперіалізму» і більше «не захищає своїх друзів від диктату США».

Антиізраїльський курс, підтримка повстанських рухів, постійні звинувачення в агресивності на адресу США і їх союзників ство­рили негативний імідж Джамахирії на міжнародній арені як країни, де тероризм є частиною державної політики. В 1986 р. американські літаки бомбардували лівійські міста. В 1991 р. ста­лися вибухи американського і французького пасажирських авіа­лайнерів з численними людськими жертвами, в організації яких звинувачувались співробітники лівійських спецслужб. Після цього 00Н ввела проти Джамахирії міжнародні економічні санкції за звинуваченнями в тероризмі, небезпечному для людства (1992). Арабський світ засудив Лівію за підтримку Іраку в його агресії проти Кувейту. Після довгих дебатів Лівія видала своїх громадян, підозрюваних у терактах, які були засуджені на довічне ув'язнен­ня. Економічні санкції з Лівії були зняті (1999), але США знову ввели їх в односторонньому порядку (2000).