Динаміка споживання природного газу

За останні 20 років світове споживання газу збільшилось в 1,7 разів, що обумовлено зростанням промислового виробництва країн та посиленням впливу транснаціональних корпорацій на світогосподарські процеси [45].

Розвиток світового ринку газу має певні особливості:

1) експортні поставки газу здійснюються у вигляді безперервного потоку по трубопроводах;

2) споживання газу має сезонний характер;

3) обсяги поставок визначаються згідно з технічними характеристиками трубопровідних систем (пропускна здатність, рівень технічного стану) ;

4) для підтримання оптимальної загрузки трубопроводів, рівномірної амортизації капіталовкладень доцільно укладати довгострокові контракти на поставку газу;

5) природний газ є стратегічно важливою сировиною і тому торгівля ним контролюється державними органами влади, а підписання контрактів на поставку знаходиться у сфері реалізації державних інтересів;

6) всі стадії видобування, транспортування та споживання газу утворюють єдиний техніко-технологічний ланцюг;

7) на світовому ринку газу є певні особливості у ціноутворенні: ціна на газ визначається залежно від рівня цін на нафту. Для вирішення цього протиріччя у 2008 році Росія, Катар та Іран (загальна частка у світовому видобутку газу – 26,3% та 60% світових резервів газу) створили газовий картель, метою якого є узгодження обсягів та умов постачання газу на світовий ринок.

Ціну природного газу для країн Східної Європи визначають за формулою:

, (8.1)

де – ціна газу на поточний квартал постачання;

– ціна газу, яка діє на початок періоду постачання газу за контрактом;

– базова ціна мазуту на початок періоду постачання газу за контрактом;

– поточна ціна мазуту;

– базова ціна газойля на початок періоду постачання газу за контрактом;

– поточна ціна газойля.

Слід відзначити, що світовий ринок газу диференційований на регіональні ринки, що обумовлено специфікою ціноутворення та значними транспортними витратами. Тому вирішення проблеми забезпеченості цим видом палива повинно здійснюватись на окремих регіональних ринках. Прикладом нового підходу до організації регіонального енергозабезпечення є лібералізація газового ринку країн ЄС. У 2006 р. в структурі енергоспоживання цих країн переважала нафта (41%) і природний газ (24,4%). До 2030 р. прогнозується зменшення обсягів споживання нафти (37%) і, навпаки, збільшення обсягів споживання газу (31%). Основними складовими єдиної енергетичної політики європейських країн є безпека, конкурентоспроможність та стійкість енергоспоживання на єдиному європейському неенергетичному ринку без внутрішніх бар’єрів. Для встановлення реальної конкуренції на газовому ринку передбачається реалізація 4 концептуальних принципів:

1) відокремлення економічних суб’єктів у сфері газопостачання за видами діяльності;

2) право споживача на вільний вибір постачальника газу (оператора системи газопостачання);

3) забезпечення вільного доступу третьої сторони до газотранспортної та розподільної систем, газосховищ за регульованими тарифами, які повинні встановлюватись національними державними органами з урахуванням рівня виробничих витрат;

4) право оператора газової системи відмовити у доступі третій стороні при наявності дефіциту пропускної здатності.

Незважаючи на спроби Єврокомісії створити єдиний європейський газовий ринок на лібералізаційних засадах, до теперішнього часу зберігається висока залежність європейських країн від політики їх основного постачальника – Росії. Для вирішення питань щодо транзиту газу представниками Росії та країн Європейського Союзу було розроблено проекти будівництва альтернативних газопроводів – “Південний потік”, “Північний потік”, “Блакитний потік”, “Білий потік” (табл. 8.11).

Реалізація цих проектів дасть можливість оптимізувати поставки газу до європейських країн за рахунок ліквідації угод щодо його транзиту через треті країни. У цілому на будівництво цих газопроводів планується витратити від 25 до 30 млрд дол. Для України це може обернутись скороченням обсягів транзиту газу на 40 – 45%.

Таблиця 8.11