8. 2. Місце та роль природних сировинних ресурсів у світовому господарстві

Природні ресурси є важливою (але не обов’язковою) умовою розвитку економіки будь-якої країни та додатковою перевагою її функціонування на світовому ринку. Сучасні науково-технічні досягнення сприяють зменшенню впливу природно-ресурсного чинника на характер та тенденції розвитку світового господарства. Доказом цього є такі країни, як Японія, Сінгапур, південна Корея, економічний розвиток яких не пов'язаний з наявністю природних ресурсів.

Ресурси (в перекладі з французької resources – можливості, способи, засоби, ресурси, запаси) в міжнародній економіці розглядаються як складові виробничого потенціалу країни та світового суспільства, які використовуються для економічного та науково-технічного розвитку.

Природно-сировинні ресурси – це досліджені, розвідані та видобуті природні багатства, які використовуються в господарстві та є засобами людського існування.

Класифікація природно-сировинних ресурсів здійснюється за наступними ознаками:

1) за походженням:

- ресурси природних компонентів, які видобувають з окремих джерел корисних копалин;

- ресурси природно-територіальних комплексів є складовими великих родовищ корисних копалин;

2) за видами господарського використання:

- ресурси промислового виробництва, які використовуються у різних галузях промисловості;

- ресурси сільськогосподарського виробництва, які використовуються у сільському господарстві (земельні, водні ресурси) та отримані у процесі сільськогосподарської діяльності (продовольчі ресурси, продовольчі культури, продукти рослинництва та тваринництва) .

Промислова сировина поділяється на:

1) сировину мінерального походження, яка за технологією використання включає:

паливно-енергетичну сировину (нафту, вугілля, газ, уран);

чорні леговані та тугоплавкі (руди, залізо, марганець, хром, нікель, кобальт, вольфрам тощо);

кольорові метали (руда алюмінію, міді, свинцю, цинку, ртуті тощо) та благородні метали (золото, срібло, платину);

хімічну та агрономічну сировину (калійні солі, фосфати, апатити тощо);

технічну сировину (алмази, азбест, графіт тощо);

флюси, вогнеупори, цементну сировину.

Частка мінеральної сировини в структурі природних ресурсів складає 80%;

2) сировину, яка отримана штучним шляхом (штучні волокна, синтетичний каучук, пластмаси).

За вичерпністю:

1) вичерпні ресурси, потреби в яких значно перевищують обсяги та швидкість відтворення, що сприяє їх виснаженню.

Залежно від інтенсивності та швидкості природного відтворення вичерпні ресурси можна поділити на:

- не відновлювальні – ресурси, використання яких призводить до зменшення їх обсягів, до них відносять всі види мінеральних ресурсів та земельні ресурси;

- відносно відновлювальні – ресурси, обсяги відтворення яких значно менші від обсягів споживання (продуктивні сільськогосподарські землі, водні ресурси в регіональному аспекті);

- відновлювальні – ресурси, яким властиве відтворення в процесі їх використання (ресурси рослинного та тваринного світу);

2) невичерпні ресурси, обсяги та якість яких не залежать від обсягів та інтенсивності їх використання. До них відносять:

- кліматичні ресурси;

- водні ресурси. Щорічно для потреб світового господарства використовується лише 10% загального запасу прісної води і тому при дотриманні принципів раціонального водовикористання та розвитку технології опріснення солоних морських вод, які складають 98% загального обсягу води в світі) ці ресурси можна вважати невичерпними;

- нетрадиційні енергоресурси, до яких відносять сонячну, вітрову, приливну, енергію морських хвиль, геотермальну (внутрішня енергія землі), біологічну (енергія біомаси), енергію температурного градієнту океанічних вод.

Якщо значна частина ресурсів у процесі споживання повністю знищується та стає непридатною для подальшого використання, то деякі ресурси після їх використання можуть знову ставати вихідною сировиною для виробництва – це вторинна сировина. Виснаження мінерально-сировинної бази обумовлює збільшення ролі вторинної сировини в таких галузях, як чорна, кольорова металургія, паперово-целюлозна тощо.

За методикою ООН природні ресурси поділяються залежно від рівня розробки та достовірності даних щодо запасів родовищ корисних копалина на:

1) розвідані ресурси – це виявлені сучасними методами розвідки або дослідження ресурси, видобування яких є технічно доступним та економічно рентабельним;

2) попередньо оцінені ресурси – встановлені на основі теоретичних розрахунків та обстежень запаси ресурсів, які включають також точно встановлені технічно видобувні запаси корисних копалин та запаси, які у теперішній час технічно не можливо або економічно не доцільно видобувати;

3) прогнозні (ймовірні) – ресурси, кількісна та якісна оцінка яких базується на наближених знаннях щодо геологічних особливостей родовищ.

До природних сировинних ресурсів відносять:

земельні ресурси;

лісові ресурси;

мінеральні ресурси;

паливні ресурси (нафта, газ, вугілля);

енергетичні ресурси.

Земельні ресурси. Роль земельних ресурсів у світовому господарстві є багатозначною: земля – це простір існування людей та основний чинник розвитку світового виробництва. Унікальність землі як природного ресурсу полягає у її родючості. Площа суші планети становить 149 млн км.³, або 14,9 млрд га. Близько 30% суші не виробляє первісної біологічної продукції, бо знаходиться під пустелями, водоймами, льодовиками. Структура світового земельного фонду наведена в табл. 8.1.

Таблиця 8.1