logo
МЕВ посіб

11.2. Міжнародний ринок послуг: сучасний стан та перспективи розвитку

У теперішній час близько 70% світового валового продукту становлять послуги. Світовий ринок послуг є диверсифікованою системою спеціалізованих ринків за видами послуг, а саме: ринку транспортних послуг, комунікацій, комунального обслуговування, громадського харчування, туристично-рекреаційних послуг, рекламних і консалтингових, страхових, фінансових, рієлторських, юридичних, медичних, інжинірингових, франчайзингових, лізингових послуг.

У географічному поділі торгівлі послугами лідерами є 7 найбільш розвинених країн, частка яких у світовому експорті послуг складає 70%, у світовому імпорті – 50%. На чотири країни – США, Великобританію, Німеччину, Францію припадає 44% світового експорту послуг. Практично абсолютними споживачами послуг є країни, що розвиваються, за виключенням Південної Кореї (експортує інжинірингові, консалтингові, будівничі послуги), Мексики (туризм), Сінгапуру (фінансові та банківські послуги). Багато острівних держав (Ямайка, Куба, Гаїті, Домініканська республіка, острови Фіджі, Маршаллові, Соломонові, Мальдівські острови, Тонга, Вануату тощо) спеціалізуються на туристичному бізнесі, який є практично єдиним джерелом їх добробуту. За рахунок туризму формується 50% доходів від експортних операцій Канади, Італії, Швейцарії.

Значну частку (25%) в структурі ринку послуг мають транспортні послуги. Японія має найбільший торговельний флот у світі, на морських перевезеннях спеціалізуються також Великобританія та Норвегія, Німеччина та Ліберія (судноплавство складає до 50% експорту послуг). Лідерами у сфері сухопутного транспорту США, Великобританія та Франція.

Відповідно до рівня розвитку сфери послуг та темпів її зростання у світовій економіці виділяють чотири групи країн. До першої групи відносять країни з часткою доходів від сфери послуг у ВВП більше 70%: Люксембург (80,1%), Франція (75,8%), Бельгія (73,2%), Данія (73,1%), Великобританія (72,7%), Нідерланди (72%). До другої групи країн відносять країни з часткою доходів від сфери послуг у ВВП 65-70%: Італія (69,6%), Іспанія (67,3%), Австрія (67%), Фінляндія (65,9%), США (64,9%). У третій групі країн частка доходів від сфер послуг у ВВП становить 50-65%: Коста-Ріка (62,6%), Норвегія (59%), Колумбія (57,8%), Марокко (53,8%), Україна (53,3%), Росія (51,9%), Чилі (51,6%). Четверту групу складають країни з часткою доходів від сфери послуг в ВВП менше 50%: країни, що розвиваються, зокрема Ботсвана (46,5%), Малі (38,5%), Гана (37,4%), Бурунді (28,6%) та ін.

Розвиток сфери послуг сприяв структурним змінам у сфері зайнятості та інтенсифікації як внутрішньої, так і міжнародної міграції робочої сили. Так, частка зайнятих у сфері послуг у США складає 78% зайнятого населення, Люксембурзі – 77%, Нідерландах – 77%, Австралії – 75%, Великобританії – 75%, Канаді – 75%, Норвегії – 74%, Данії – 73%, Бельгії – 73% тощо [3].

Інтенсивний розвиток світового ринку послуг обумовлений розвитком інформаційних технологій, поглибленням процесів глобалізації світової економіки, розширенням діяльності транснаціональних корпорацій, соціальними та політичними змінами у суспільстві, що свідчить про закінчення ери індустріалізації та формування постіндустріального суспільства. В розвинених країнах вже почався перехід до “інформаційної індустрії”, яка передбачає концентрацію капіталу, технологічних, людських ресурсів саме в інформаційній сфері. Це може привести до виникнення проблем перекваліфікації робочої сили, структурної перебудови економік країн. Вчені застерігають від можливих наслідків поглиблення цього процесу. Як позитивним, можна вважати підвищення попиту на висококваліфіковану робочу силу з високим інтелектуальним потенціалом, здатною займатись науковими розробками, інновації, винаходи та стати фактичним стрижнем інформаційної економіки. В той же час, структурна перебудова економіки може перетворитись у повну заміну промисловості системою аутсорсингу. Актуалізація цієї проблеми знайшла вираження в теоріях Д. Бела, Дж. Гелбрейта, А. Тоффлер, У. Бека. Зокрема, У. Бек доводить, що гіперрозвиток сучасної цивілізації, в кінцевому висновку, призведе до формування “суспільства катастроф”, в якому загострюються всі протиріччя та ускладнюється механізм їх вирішення. Так як сучасне суспільство має всі риси індустріального, то, за висловом У. Бека, найбільш ризикованою сферою суспільства майбутнього є сфера людських інтересів, в якій виникає найбільш гостре протиріччя між системою освіти та системою зайнятості, що сприяє формуванню “сірої зони неповної зайнятості” [4, с.223-224].