Структура платіжного балансу країни

Продовження табл. 15.6

Закінчення табл. 15.6

Рахунок поточних операцій поділяється на торговельний баланс та баланс послуг та некомерційних (“невидимих”) операцій. Торговельний баланс – це сукупність експортно-імпортних операцій з торгівлі товарами, який значною мірою визначає загальний підсумок платіжного балансу у цілому. Активний торговельний баланс свідчить про значний експортний потенціал країни, а пасивний – про її слабку інтеграцію у систему світогосподарських зв’язків.

Баланс послуг та некомерційних платежів є сукупністю експортно-імпортних операцій з надання транспортних, інформаційних, страхових, консалтингових та інших послуг, а також рух доходів та поточних трансфертів. Доходи – це група статей рахунку поточних операцій, яка включає платежі між резидентами та нерезидентами, які пов’язані з оплатою праці нерезидентів, отриманням та виплатою доходів (процентів, дивідендів) від інвестиційної діяльності. За методикою Міжнародного валютного фонду в рахунку поточних операцій також відображаються поточні трансферти, які поділяються на:

- трансферти органів державного управління – поточні перекази з міжнародного співробітництва (грошові перекази державних органів на поточні потреби, безоплатна матеріальна допомога, безоплатна передача військової техніки, обладнання тощо);

- трансферти недержавних секторів – грошові перекази приватних осіб, недержавних організацій (перекази робітників - мігрантів);

- інші поточні трансферти – спадщина, аліменти, благодійні внески, придане тощо.

Рахунок руху капіталу є систематичним відображенням операцій країни, пов’язаних з експортом та імпортом капіталу у підприємницькій (прямих, портфельних інвестицій) та позичковій (надання та отримання міжнародних кредитів) формі. Підприємницький капітал, як відомо, включає прямі та портфельні іноземні інвестиції (купівля – продаж акцій, облігацій та інших боргових цінних паперів). Позичковий капітал включає міжнародні державні та приватні кредити, поточні рахунки банків в іноземних банках (авуари).

Рахунок поточних операцій поділяється на:

- рахунок операцій з капіталом – сукупність експортно-імпортних операцій з капітальними трансферами та невироблених фінансових активів;

- фінансовий рахунок охоплює сукупність операцій з переходу права власності на зовнішні фінансові активи та зобов’язання країни.

Капітальні трансферти передбачають передачу прав власності на основний капітал, придбання та використання основного капіталу або анулювання боргу кредитором.

Заключні статті платіжного балансу відображають операції, які пов’язані зі зміною національних резервів. Резервні активи – це міжнародні високоліквідні активи країни, які знаходяться під контролем уряду та можуть бути використані для фінансування дефіциту платіжного балансу та регулювання курсу національної валюти. До резервних активів відносяться:

- монетарне золото – запаси золота проби не нижче 995/1000, які знаходяться у сховищах центрального банку або уряду та можуть бути використані в разі необхідності для вирішення фінансових проблем країни;

- спеціальні права запозичення (СПЗ) – резервний актив МВФ, який розподіляється між країнами-членами відповідно до їх квот та може використовуватись для придбання іноземної валюти, надання позик та здійснення платежів. СПЗ складає не більше 3% світових резервних активів.

Резервна позиція в МВФ – сума резервного траншу (частки) країни в МВФ та боргу з боку МВФ цій країні. Резервний транш складає 25% квоти країни в капіталі МВФ та може бути повернена країні.

Валютні активи – частина міжнародних активів, яка складається з валютних, фінансових, кредитних, інвестиційних вимог приватних та державних суб’єктів різних країн.

Виключне фінансування – це операції країни з регулювання платіжного балансу при підтримці іноземних партнерів, а саме:

- анулювання боргу при добровільній відмові кредитора від частини або всієї суми боргу;

- обмін заборгованості на акції країни-позичальника за номінальною або нижче номінальної ціною;

- позики, які отримують центральний банк або уряд для урегулювання платіжного балансу країни (надаються у виключних випадках);

- переоформлення заборгованості передбачає зміну умов існуючої угоди або укладання нової зі зміненими термінами платежів;

- прострочення платежів по заборгованості є способом надзвичайного фінансування платіжного балансу шляхом отримання згоди кредитора на не погашення зовнішніх зобов’язань.

Платіжні баланси практично всіх країн складаються відповідно до рекомендацій МВФ за уніфікованою бухгалтерською формою у вигляді сумарного запису всіх економічних операцій між резидентами та нерезидентами протягом певного періоду часу. Термін “резидент” означає приватну особу, компанію або державну установу відповідної національної належності. Тобто платіжний баланс містить сукупність економічних операцій між вітчизняними та іноземними резидентами у сфері торгівлі товарами, послугами, фінансовими активами тощо. Платіжний баланс відображає вартісні обсяги здійснених за певний період часу (квартал, півріччя, рік) операцій, тобто є потоком, а не запасом. Кожна зовнішньоекономічна операція відповідно до принципів побудови балансу відображається у дебетовій та кредитовій формі. Наведемо приклади трансакцій.

1. Україна продає Польщі 500 тис. тонн цукру загальною вартістю 125 млн дол. США, який буде оплачено через 4 місяці після поставки, тобто на умовах короткострокового кредиту. У платіжному балансу ця зовнішньоекономічна операція буде мати наступний вигляд.

2. Росія надає Україні довгостроковий кредит в 1,0 млрд.дол. США для сплати імпорту енергоносіїв.УВ платіжному балансі ця операція буде відображена так:

Керуючись основними принципами побудови балансів, необхідно дотримуватись їх рівноваги. Це означає, що в платіжному балансі вартісні обсяги надходжень повинні дорівнювати вартісним обсягам платежів. Однак світове господарство як динамічна система знаходиться у постійному русі і на його розвиток впливають чинники економічного, політичного, соціального, екологічного характеру. Неоднаковий вплив цих чинників на економіку окремих країн спричиняє неврівноваженість їх платіжних балансів. У світовій практиці відсутні універсальні методи врівноваження платіжних балансів країн, що поглиблює цю проблему в умовах світової фінансової кризи.

На стан платіжного балансу країни впливають наступні чинники:

1) нерівномірність економічного розвитку країн, зростання їх економічного та інноваційного потенціалу в умовах посилення міжнародної конкуренції;

2) асинхронність економічного циклу та його різна амплітуда коливань в різних країнах;

3) зростання закордонних витрат уряду країни;

4) посилення світової фінансової взаємозалежності, що обумовлює збільшення валютних, кредитних ризиків;

5) зміни у географічній та товарній структурі міжнародної торгівлі;

6) інфляційні процеси, які сприяють зниженню конкурентоспроможності товарів країни, експорту капіталу та зменшенню обсягів експортних торговельних операцій;

7) нестабільність валютних курсів країн посилює ризик валютних втрат та експорт капіталу;

8) надзвичайні обставини (стихійні лиха, катастрофи, неврожай).

Механізм регулювання платіжного балансу країни функціонально базується на нейтралізації інтенсивності негативної дії чинників і насамперед чинників економічного характеру. Вся їх сукупність може бути згрупована у чотири блоки:

- відмінності у темпах інфляції в різних країнах;

- відмінності у темпах реального зростання ВВП;

- відмінності у рівні процентних ставок;

- коливання курсів національних валют.

Противагою впливу більш високої ніж в інших країнах інфляції на платіжний баланс є антиінфляційна (дефляційна) політика уряду, яка передбачає заходи щодо скорочення внутрішнього попиту шляхом регулювання ціни кредиту, рівня податкових ставок, скорочення витратної частини бюджету, замороження заробітної плати та цін, обмеження темпів зростання грошової маси, тобто заходи монетаристського та кейнсіанського характеру.

Відмінності у темпах економічного зростання приводять до адміністративного обмеження імпорту країнами для стимулювання розвитку економіки, що викликає негативну реакцію країн-партнерів та СОТ. Нейтралізація цього чинника досягається шляхом розробки та використання заходів внутрішньої економічної політики по стимулюванню економіки.

Відмінності в рівнях процентних ставок теж приводять до зміни обсягів міжнародного інвестування. Нейтралізація дії цього чинника полягає у створенні сприятливих умов для залучення в країну іноземного капіталу шляхом надання іноземним інвесторам податкових, кредитних пільг, страхування ризиків іноземних інвестицій.

Відмінності у валютних курсах теж впливають на стан платіжного балансу країни – підвищення курсу національної валюти обумовлює зниження конкурентоспроможності експортних товарів на зовнішніх ринках та підвищення конкурентоспроможності імпортних товарів на внутрішньому ринку. Регулювання курсу національної та іноземних валют здійснюється центральним банком шляхом розробки відповідної валютної політики.