Використання факторів виробництва

Умовні позначення:

L1 — труд, який використовується для виробництва товару 1;

L2 — труд, який використовується для виробництва товару 2;

К — капітал, який використовується для виробництва товару 1;

Т — земля, яка використовується для виробництва товару 2.

Тоді обсяг виробництва товарів 1 та 2 складає:

(10.4)

(10.5)

(10.6)

Пропозиція всіх факторів виробництва у світовому масштабі збільшується у часі та просторі. У зв’язку з цим виникає необхідність аналізу впливу динаміки факторів виробництва на умови та структуру міжнародної торгівлі.

Зростання факторів виробництва в усіх країнах однаковими темпами сприяє збільшенню обсягів світового виробництва товарів та міжнародної торгівлі при збереженні існуючої структури виробничих і торгівельних зв’язків – це нейтральне зростання.

Зростання факторів виробництва, які нерівномірно збільшують виробничі можливості країни відносно експортованих товарів є експортоорієнтованим. Експорто-орієнтоване зростання сприяє збільшенню обсягів міжнародної торгівлі, але зниженню світової ціни через збільшення пропозиції товару.

Зростання факторів виробництва в країні, пов’язаних з виробництвом товарів, які вона імпортує, називається імпортозаміщуючим. При цьому таке зростання сприяє зниженню попиту країни на товар і, можливо, зниженню світового попиту і світової ціни на товар, який імпортується, а також зменшенню обсягів міжнародної торгівлі.

Важливе місце в сучасних теоретичних дослідженнях міжнародної торгівлі посідають дослідження ефекту “переманювання чинників”. В економічній науці цей феномен одержав назву теореми Т. Рибчинського [60], суть якої полягає у тому, що при незмінних цінах і наявності в економіці тільки двох товарів зростання одного з чинників виробництва веде до скорочення виробництва одного з товарів.

У реальних економічних процесах це відбувається, по-перше, у формі “голландської хвороби”, коли розробка багатих родовищ природних ресурсів спричиняє зниження прибутку і виробництва в галузях обробної промисловості. Іншими словами, відбувається деіндустриалізація економіки; по-друге, – у “зростанні, що розорює”, коли експортна експансія веде до зниження ціни товарів на світових ринках. Ці спостереження приводять до висновку, що держава, роблячи наголос на сировинному експорті, закладає в зовнішньоекономічні відносини механізм, що саморуйнується. Справа у тому, що якщо сировинний експорт, за всіма правилами економічної науки, буде скорочувати пропозицію на світовому ринку з метою підвищення прибутку, то це буде стимулювати наукові розробки в сфері ресурсозберігаючих технологій. Якщо нарощувати обсяги експорту в погоні за масою прибутку, ціна на товар на світовому ринку може різко знизитись, що спричиняє ефект "зростання, що розорює".

Слід зазначити, до середини XX ст. міжнародна торгівля має практично міжгалузевий характер. Міжгалузева торгівля – це обмін між країнами однорідною продукцією різних галузей.

З другої половини XX ст. ситуація в міжнародній торгівлі докорінно змінилась – почала розвиватись торгівля диференційованими товарами однієї галузі, тобто внутрішньогалузева торгівля. Теоретичне обґрунтування внутрішньогалузевій торгівлі було дано С. Ліндером, згідно з яким її причинами є:

- відмінності у смаках споживачів різних країн та прагнення розширення споживчого вибору в кожній з них;

- перехресний попит у різних країнах. Відповідно до теорії С. Ліндера, споживачі в країнах з приблизно однаковим рівнем доходів мають подібні смаки та переваги і тому країні вигідніше експортувати в інші країни ті товари, у виробництві яких у неї накопичений певний досвід на внутрішньому ринку і на які існує перехресний попит у інших країнах;

- економія на масштабах виробництва. Жодна країна не в змозі виробляти весь асортимент диференційованих товарів, тому повинна спеціалізуватись на виробництві лише певних їх видів з мінімальними витратами та більш ефективно.

Слід зазначити, що внутрішньогалузева торгівля має як позитивні, так і негативні аспекти. До позитивних сторін внутрішньогалузевої торгівлі відносять:

- додатковий виграш для країни, пов'язаний з розширенням розмірів ринку;

- скорочення асортименту товарів, що виробляються, та одночасне збільшення обсягів споживання, тобто реалізація ефекту масштабу;

- розширення споживчого вибору товарів у країні за рахунок їх імпорту.

Негативною стороною внутрішньогалузевої торгівлі є проблематичність такої торгівлі між країнами з різним рівнем розвитку та ступенем диференціації товарів.

У другій половині XX ст. більш рельєфно почали проявлятись зміни, обумовлені впливом на її структуру і спрямованість науково-технічного прогресу. У світовому товарообігу зростає частка країн – виробників наукомісткої продукції. Технологічний прогрес стає не тільки домінуючим фактором розвитку міжнародної торгівлі, але й ставить під сумнів спрощені варіанти теорії міжнародної торгівлі, які пов’язують її тільки з забезпеченістю факторами виробництва та порівняльними перевагами країн у виробничих витратах. Протиріччя, що виникли, економісти пропонували вирішити або шляхом подальшого розвитку теорії Хекшера-Оліна, або шляхом її повної заміни новими теоріями. Але консенсусу стосовно того, який шлях перспективніший, до сих пір не існує. Представники одного напрямку (П. Самуельсон, П. Ліндерт, Р. Джонс, В. Столпер, Б. Мінхас, Р. Болл) вважають, що пояснюючу здатність теорії Хекшера-Оліна можна підвищити “більш структурним урахуванням різних можливих чинників виробництва”, і зосередили зусилля на вивченні природи, властивостей і характеру впливу останніх на зовнішню торгівлю. Представники іншого напрямку (І. Кругман, М. Познер, М. Вернон, Д. Хаберлер та ін.), навпаки, в аналізі міжнародної торгівлі концентрують увагу на вивченні впливу змінних, які у теорії Хекшера – Оліна допускаються як “інші рівні”. До їх числа у першу чергу відноситься такий чинник виробництва як технологія. У традиційних теоріях міжнародної торгівлі, зазначає М. Портер “зміни у технології вважались екзогенними, тобто існуючими поза цих теорій…Нова теорія повинна поставити удосконалення і поновлення технології на чолі кута” [14, c.39]. Результатом досліджень у цьому напрямку стала поява теорії технологічного розриву М. Познера [59].

Головний зміст теорії М. Познера зводиться, по-перше, до ствердження того, що в силу дії різних умов і чинників розвитку генерація технологічного прогресу в світі здійснюється різночасно і нерівномірно у різних країнах. У результаті виникають країни-першовідкривачі нових технологій і нових продуктів, які володіють тимчасовою монополією на їх використання у ринкових цілях. По-друге, в ній обґрунтовується існування “лагу імітації”, який забезпечує тимчасовий захист країни-інноватора від миттєвого розповсюдження нових технологій у ринковому просторі. Ці дві обставини породжують технологічні розриви між країнами. Вводячи поняття “лага попиту” і “лага реакції”, які у сукупності створюють “лаг імітації”, М. Познер робить висновок про те, що країна-інноватор отримує експортну перевагу, бо лаг попиту значно коротший у часі, ніж лаг реакції. [59, с.323-324]. Тривалість останнього, за М. Познером, залежить від доходності тарифів, доходності і місткості зовнішнього і, навпаки, вузькості внутрішнього ринку та інших чинників.

Визначивши нерівномірність НТП як результату інноваційних зусиль країн, які володіють великим капіталом і більш кваліфікованою робочою силою, Р. Вернон розкриває механізм формування динамічної порівняльної переваги країн-новаторів перед іншими країнами – безперервне поновлення монопольного становища новими технологічними зусиллями, які у часі враховують “природні” фази життєвого циклу введеного на ринок товару.

Згідно з теорією Р. Вернона, життєвий цикл нового продукту складається із чотирьох етапів: введення, швидкого зростання, уповільнення і захόду, які у маркетинговій діяльності відповідають стадіям впровадження на ринок, розширення його продажу, насичення (зрілості) ринку даним товаром і падіння (старіння) обсягів виробництва [61, с.194]. Графічне зображення моделі життєвого циклу товару у міжнародній торгівлі для країни-інноватора наведено на рис. 10.4.

Країна-інноватор починає виробництво нового товару, зорієнтованого спочатку тільки для внутрішнього споживання (відрізок часу ОА). Але як тільки обсяги випуску перевищують обсяг внутрішнього попиту на новий товар, починається експорт даного товару за кордон.

V

Рис. 10.4. Модель життєвого циклу товару країни-експортера (новатора)

Експортний товар не зустрічає конкуренції на закордонних ринках, які стають монополізованими країною-інноватором (відрізок АВ). Але така ситуація продовжується лише до тих пір, поки конкуренти не почнуть виготовляти і вводити на ринок товар-аналог, внаслідок чого темпи зростання експортних доходів падають (точка В). На третій стадії, коли виробництво даного продукту стає стандартизованим, іноземні конкуренти, завдяки їх перевазі у вартості робочої сили, повністю блокують експорт товару із країни-інноватора (точка С). Нарешті, на четвертій стадії іноземні конкуренти на основі повного освоєння технології та стандартизації виробництва досягають рівня конкурентоспроможності, достатнього вже для експорту даного товару у країну-інноватор. Таким чином, експортний ефект нової технології підривається як розповсюдженням її в інших країнах, так і порівняльними перевагами останніх у традиційних чинниках виробництва. Прагнення до збереження монопольного становища на ринку і, відповідно, високої доходності експорту, спонукає країну-інноватора до безперервного удосконалення початкового варіанта свого продукту та до створення покоління нового або більш високої якості його варіантів. Таким чином, формується економічний динамізм технологічної переваги країни-інноватора.

Теорія життєвого циклу товару, на думку багатьох дослідників, більш реалістично відповідає історичним фактам розвитку багатьох галузей як найдавніших, так і новітніх. Тенденція до переміщення виробництв у міру їх стандартизації, і перш за все таких, як текстильна, шкіряна, виробництво одягу, взуття, паперу та інших, у менш розвинені країни, рівно як і концентрація високотехнологічних виробництв у вузькому колі розвинених країн повністю вкладається у теоретичні побудови даної моделі.

Економічне зростання у будь-якій країні визначається двома основними чинниками – технологічними змінами у виробничому процесі та обсягом виробничих ресурсів. Першим джерелом економічного зростання є технологічний прогрес, завдяки якому удосконалюється виробнича база економіки. Для характеристики різних типів технологічного прогресу в економічній літературі використовується класифікація Д. Хікса, в основу якої покладено вплив технологічних новацій на співвідношення між капіталом та працею як основними факторами виробництва. При цьому вважається, що ціни на капітал та працю і їх кількість не змінюються.

Згідно з теорією технічного прогресу Д. Хікса, до першого типу відно­ситься так званий нейтральний технологічний прогрес, який характеризується сталим співвідношенням між факторами виробництва та пропорційним збільшенням продуктивності праці та капіталу. Технологічно нейтральний прогрес веде до зменшення виробничих витрат на одиницю готової продукції, внаслідок чого збільшуються обсяги виробництва за того ж обсягу ресурсів. До другого типу належить капіталозберігаючий технічний прогрес, який веде до зменшення співвідношення між капіталом та працею. Це означає, що гранична продуктивність праці зростає більше порівняно з граничним продуктом капіталу. До третього типу відноситься трудозберігаючий технічний прогрес. Його суть полягає в тому, що граничний продукт капіталу зростає більшою мірою порівняно з граничним продуктом праці, що проявляється у збільшенні співвідношення між працею та капіталом. Отже, нейтральний технічний прогрес сприяє скороченню відносних витрат та зростанню обсягів виробництва. У свою чергу, скорочення виробничих витрат сприяє зниженню цін, покращенню умов торгівлі, але тільки у галузях, які конкурують з імпортом. Трудозберігаючий технічний прогрес сприяє скороченню витрат у трудомістких галузях, а капіталозберігаючий – до скорочення виробничих витрат у капіталомістких галузях. Скорочення виробничих витрат веде до покращення умов торгівлі, але тільки у галузях, які конкурують з імпортом.