9.1. Особливості економічного розвитку країн Західної Європи

Країни Західної Європи відносяться до країн з розвинутою ринковою економікою, на частку яких приходиться більше 40% світового експорту. Економічну могутність регіону складають чотири країни – Німеччина, Великобританія, Франція та Італія, які входять до “великої сімки” та зосереджують 50% населення і 70% ВВП Західної Європи.

Інші західноєвропейські країни відносяться до малих промислово розвинених країн, місце яких у регіоні визначається високим рівнем спеціалізації на виробництві технічно складної, високоякісної продукції. За рівнем ВВП ці країни можна поділити на декілька груп. До першої групи входять Бельгія, Іспанія, Нідерланди, Швеція, Швейцарія, частка яких складає 20,1% ВВП регіону. До другої групи входять Австрія, Данія, Греція, Норвегія, Фінляндія, на частку яких припадає 8,1% регіонального ВВП. Третя група країн об’єднує Португалію, Ірландію, Ісландію, Кіпр, Люксембург та Мальту, частка яких складає 2% ВВП регіону. Окрему групу країн створюють карликові держави: Сан-Марино, Ватикан, Андорра, Ліхтенштейн, Монако.

Особливостями економічного розвитку країн Західної Європи є:

1) високий рівень розвитку виробничих сил на основі інформаційно-технологічного способу виробництва;

2) інтенсивний тип відтворення економіки;

3) високий рівень соціального розвитку;

4) значний вплив держави на соціально-економічний розвиток.

Слід відзначити, що незважаючи на загальні риси економічного розвитку країн Західної Європи, вони мають різні моделі економіки.

Особливості ліберальної моделі тісно пов’язані з регульованим ринком. Держава відіграє домінуючу роль в макро- та мікроекономічних процесах, законодавчо або адміністративно регулює пропорції та напрями розвитку приватного сектору з метою сприяння конкуренції, протидії монополізації, захисту інтересів соціальних груп. Дана модель притаманна таким європейським країнам як, Бельгія, Франція, Ірландія, та частково Великобританії та Італії.

Корпоративна модель використовується у формі демократичного корпоративізму у тих країнах, де тривалий час при владі були соціал-демократи та спостерігався високий рівень державного підприємництва. Основними рисами цієї моделі є: координація суспільних та приватних інтересів через сукупність національних інституцій та угод між ними для оптимізації відтворювального процесу, руху факторів виробництва, динаміки ринку. Корпоративна модель базується на пошуку соціального добробуту та гармонізації всієї системи економічних інтересів суспільства. На відміну від ліберальної моделі, дана модель передбачає прийняття економічних рішень при спільному формуванні переваг, що відображає її гнучкість та адаптивність до нових умов. Дана модель є характерною для економік Швеції, Норвегії, Данії, Австрії.

Соціально-ринкова модель управління притаманна Німеччині. Вона передбачає державну підтримку малого та середнього бізнесу. Основною ознакою соціально-ринкової моделі є взаємозв’язок економічної активності держави із зобов’язаннями забезпечення умов зростання добробуту населення.

В економічній структурі країн Західної Європи важлива роль належить державній власності, що дає їм можливість ефективно впливати на розвиток соціально-економічних процесів. У цілому державний сектор у розвинутих країнах наведено у трьох формах:

1) об’єкти державної власності, до яких у більшості західноєвропейських країн відносяться залізна дорога, телеграф, пошта, радіо та інші засоби інформації;

2) об’єкти змішаної власності;

3) державний фінансовий контроль над певними об’єктами (банками) та ресурсами.

За рівнем функціонування державна власність поділяється на три види: федеральна, автономна (земельна), муніципальна.

Державна власність створюється шляхом націоналізації приватних підприємств, створення державних підприємств за кошти державного бюджету або через придбання акцій приватних підприємств. Частка державного сектору в структурі господарства країн західної Європи складає у середньому 14%, а в Італії, Франції, Австрії, Португалії та Греції – 18-25%, в Німеччині, Іспанії, Бельгії, Нідерландах, Данії – 9-15%, у Великобританії та Люксембурзі – 5-8%.

Розвиток західноєвропейських країн значною мірою впливає на структуру та стан світогосподарських зв’язків у цілому. Західна Європа є провідним експортером продукції машинобудування, хімічної промисловості, частка яких складає 50% (20–23% без взаємної торгівлі) світового експорту. Західна Європа займає друге місце по експорту сільськогосподарської продукції (після США) – 13% обсягу світового експорту. Основними статями імпорту цього регіону є мінеральна сировина та напівфабрикати. Слід відзначити високий рівень експорто-орієнтованості економіки країн цього регіону - експортна квота в середньому складає 22% ВВП (в Німеччині, Франції, Великобританії – 20-25%, Ірландії – 56%, Бельгії, Нідерландах та Люксембурзі – 46–60%). Більше 70% зовнішньоторговельного обороту країн становить регіональна торгівля.

Частка країн Західної Європи у світовому експорті капіталу у формі прямих закордонних інвестицій складає 59%, при чому 40% інвестицій зосереджено в межах регіону. За обсягом прямих капіталовкладень лідирує Великобританія (32,6%), Німеччина (18,3%), Швейцарія (16,6% у загальному обсязі європейських активів за кордоном). Активізація експорту капіталу обумовила зростання ступеня інтеграції країн цього регіону і у світове господарство. В західній Європі виокремлюється група країн - Великобританія, Бельгія, Нідерланди, в яких частка закордонного виробництва складає 20% ВВП, у Франції, Італії – 10-15%. Основною причиною активізації іноземного інвестування у формі прямих інвестицій є ціле-спрямована політика держав по вдосконаленню системи гарантій приватних інвестицій. Державні гарантії приватного інвестування були доповнені системою угод щодо захисту приватного інвестування за кордоном, які були підписані з країнами, що розвиваються.

Враховуючи, що країни Західної Європи є минулими колоніальними метрополіями, важливою складовою їх зовнішньоекономічної стратегії є збереження та поглиблення своєї присутності в країнах “третього світу”, яким виділяється допомога у розмірі 0,42–0,49% сукупного ВВП.