12.5. Україна на міжнародному ринку технологій

Для аналізу рівня та характеру науково-технічного розвитку України велике значення має розвиток міжнародного технологічного обміну, характерними особливостями якого є:

1) розвиток наукомістких технологій, свідченням чого є неухильне збільшення частки експорту високотехнологічних товарів у загальній вартості експорту товарів обробної промисловості. В США розроблена класифікація високотехнологічних галузей, яка є загальновизнаною та використовується міжнародними організаціями для статистичних порівнянь різних країн. Відповідно до цієї класифікації виокремлюють 10 високотехнологічних галузей:

- біотехнологія – медичне та промислове використання генетичних досліджень, спрямованих на створення нових ліків, гормонів тощо;

- технології наук про життя людини – використання наукових досягнень в медицині;

- оптоелектроніка – розробка електронних продуктів і компонентів – напівпровідників світла (оптичні сканери, фотоелементи, сонячні батареї);

- комп’ютери та телекомунікація – створення продуктів для обробки великих обсягів інформації за короткий проміжок часу;

- електроніка – розробка електронних компонентів (інтегральних схем, плат, рідких кристалів);

- комп’ютеризоване виробництво – розробка нових та удосконалення існуючих технологій автоматизації промислового виробництва;

- нові матеріали – удосконалення та створення матеріалів, які дозволяють удосконалювати використання інших передових технологій (оптичні фіберкабелі, напівпровідники, відеодиски);

- аерокосмічні технології – виробництво літаків, вертольотів, космічних апаратів, реактивних авіаційних двигунів);

- озброєння – розвиток технологій військового призначення;

- атомні технології – створення обладнання для атомних електростанцій.

Оцінка обсягів міжнародного трансферту технологій здійснюється з використанням класифікації технологічної місткості торгівлі, яка розроблена ЮНКТАД. Технологічна місткість торгівлі – це частка науково-дослідницьких та дослідно-конструкторських розробок (НДДКР) у загальному обсязі виробництва та торгівлі продукції окремих галузей. В країнах Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) до торгівлі високотехнологічними товарами відносять торгівлю аерокосмічним обладнанням (22,7% витрат на науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки в загальному обсязі виробничих витрат), комп’ютерами та офісним обладнанням (17,5%), середньотехнологічно місткою вважається торгівля автомобілями (2,7%), хімікатами (2,3%); низько технологічно місткою є торгівля цеглою, глиною (0,9%), продуктами харчування (0,8%), папером (0,3%);

2) монополія великих фірм на світовому ринку технологій, які можуть за наявності значних фінансових ресурсів або джерел доступу до них здійснювати НДДКР;

3) специфічна технологічна політика транснаціональних корпорацій, яка полягає у локалізації технологічного обміну у середині корпорації між окремими структурними підрозділами. Так, серед всіх ліцензійних надходжень розвинених країн 60% – внутрішньо корпораційні надходження, у тому числі частка в США надходжень від продажу ліцензій дочірнім компаніям складає 80%, у Великобританії – 50%. Важливою складовою технологічної політики ТНК є науково-технічне співробітництво шляхом створення стратегічних альянсів між ТНК різних країн для спільного вирішення науково-технічних проблем;

4) політика ТНК у відношенні до країн, що розвиваються, яка полягає у прагненні забезпечити їх економічну та технологічну залежність, так як їх частка у міжнародному технологічному обміні через малу технологічну місткість ринків складає всього 10%;

5) участь у міжнародному технологічному обміні венчурних компаній з вузькою спеціалізацією виробництва, які мають доступ на вузькоспеціалізовані світові ринки;

6) розвиток міжнародної технічної допомоги розвинених країн країнам, що розвиваються та країнам з перехідною економікою у формі технологічних грантів та спільного фінансування.

Одним з головних напрямів міжнародного науково-технічного співробітництва України є її участь у міжнародних науково-технічних програмах. Найбільш вдалими для України є проект “Sea Launch” (Морський старт), який був розроблений в 1995 році за участю американської компанії “Boeing” (40% Власності), норвезької суднобудівної компанії “Kyaerner” (20%), російської ракетно-космічної компанії “Энергия” (25%), українського конструкторського бюро “Південне” та Південного машинобудівного заводу (15%). Обов’язки за проектом були розподілені наступним чином: американці займаються маркетингом, норвежці – виробництвом платформ, росіяни – стартовим обладнанням, українці – виробництвом ракетоносіїв. Вартість проекту складала 600 млн дол. До 2010 року планувалось здійснити 60 стартів. Україні участь у цьому проекті забезпечить 3 млрд дол. прибутку: ціна кожного ракетоносія “Зеніт” складає близько 50 млн дол. Також спільними зусиллями України та Росії була створена міжнародна компанія “Космотранс” для розробки та експлуатації космічного комплексу “Днепр” на базі бойового ракетного комплексу Р – 36М.

Також Україна є країною-реципієнтом міжнародної технічної допомоги країн Європи, США, Канади. Європейські країни надають технічну допомогу в рамках програми TACIS, обсяг якої у 2006 році склав близько 100 млн євро, та програму “Європейська ініціатива за демократію та права людини”. У майбутньому програма TACIS буде замінена за напрямами “Заохочення сталого розвитку” та “Сприяння захисту довкілля та поліпшенню управління природними ресурсами” Інструментом європейського сусідства та партнерства, щорічні обсяги допомоги в рамках якого планується збільшити до 1,2 млрд євро. Загальний же обсяг фінансування в рамках нової програми складе 15 млрд дол.[31].

Технічна допомога США є більш конструктивною та всебічною: на теперішній час надання технічної допомоги здійснюється через 10 донорських установ (табл. 12.2). Загалом в Україні впроваджено 78 спільних з американцями проектів вартістю 368,8 млн дол. з середнім терміном реалізації [31].

Таблиця 12.2