5.4. Протиріччя у світовому господарстві

Загальновизнане положення про те, що протиріччя є джерелом розвитку, не є виключенням і для світового господарства. Протиріччя в системі світогосподарських зв’язків об’єктивно обумовлені та виникають в результаті взаємодії структурних елементів світового господарства та взаємодії суб’єктів світового господарства (рис. 5.2).

Рис. 5.2. Джерела виникнення протиріч у світовому господарстві

г .

На сьогодні, інноваційний розвиток забезпечують розвинені країни, в яких проживає тільки 15% населення, в країнах-споживачах (покупцях) технологій проживає 55% населення світу, в країнах доіндустріальної епохи, які практично не використовують технології, проживає 30% населення. Тобто, техніко-економічний базис світового господарства за невеликим виключенням гальмує науково-технічний прогрес, залишає не використаними новітні інноваційні розробки. Гострі протиріччя в системі сучасних міжнародних економічних відносин розгортаються також між міжнародною торговельною та виробничою сферами. В реальній практиці це проявляється у протиріччях між цінами та витратами, продавцями та покупцями. Попитом та пропозицією товарів на світовому ринку, між цінами на готові товари та цінами на сировину (ножиці цін).

Протиріччя між суб’єктами світового господарства мають більш конкретний характер та характеризуються достатньо широким спектром. Найголовніші з них проявляються при незбігу економічних інтересів суб’єктів світогосподарських зв’язків, які обумовлені різним рівнем їх економічного, інноваційного розвитку, національними, історичними, природно-географічними особливостями.

Усі протиріччя світового господарства не залежно від джерела виникнення можна поділити на внутрішні та зовнішні. Внутрішні протиріччя зароджуються всередині його структурних елементів – у міжнародній торгівлі, в міжнародній виробничій, інвестиційній, валютній, фінансовій та кредитній сферах. Наприклад, загострення протиріч перманентно здійснюється в міжнародній торгівлі між США та Японією, США та Західною Європою, США та Китаєм.

Зовнішні протиріччя пов’язані із взаємодією окремих елементів світового господарства з зовнішнім середовищем і є мобільним, тобто швидко змінюють свої функції та форму. Так, чинники макрорівня (зовнішньоекономічна політика держав) у цілому виступають як зовнішні відносно підприємств, фірм тощо, а відносно регіональних об’єднань, світового господарства – як внутрішні.

Різноманітність протиріч у системі світового господарства унеможливлює створення єдиного універсального механізму їх розв’язування на різних рівнях взаємодії господарюючих суб’єктів.

На мікрорівні розв’язування протиріч досягається шляхом підписання зовнішньоторговельних контрактів та угод, в яких сторони домовляються про обсяги, техніко-економічні характеристики товарів, ціну, види та форми розрахунків, валюту платежу, транспортні умови, терміни постачання, відповідальність сторін за невиконання умов контакту тощо.

На макрорівні протиріччя розв’язуються у процесі розробки, підписання та реалізації міждержавних угод про економічне, науково-технічне співробітництво, шляхом прийняття законів, що регулюють зовнішньоекономічну сферу в країні відповідно до норм міжнародного права.

На рівні міжнародного співтовариства також існують структури та механізми, спрямовані на регулювання світогосподарських зв’язків. Ці механізми включають обговорення питань міжнародної економічної взаємодії на спеціальних сесіях Генеральної Асамблеї ООН, у міжнародних економічних організаціях – Міжнародному валютному фонді (МВФ), Світовому банку (СБ), Міжнародному банку реконструкції та розвитку (МБРР), Світовій організації торгівлі (СОТ) тощо. Гострота протиріч у системі світового господарства не завжди дозволяє знайти взаємоприйнятні рішення для всіх його суб’єктів. Але світове співтовариство все більш усвідомлює те, що пошук непростих рішень міжнародних проблем знаходиться у площині розробки адекватних форм на всіх рівнях управління міжнародними економічними відносинами.

Серед всієї різноманітності протиріч найбільш гострим є протиріччя між промислово розвинутими країнами та країнами, що розвиваються, між багатою Північчю та бідним Півднем світової економіки. Країни, що розвиваються вважають, що більшість проблем їх сучасного економічного розвитку пов’язані як з колишнім, так і з існуючим світовим економічним порядком. Їх обвинувачення можна звести до наступних:

1) сучасна економічна відсталість цих країн є результатом їх тривалої експлуатації розвиненими країнами;

2) основним інструментом відтворення соціально-економічної відсталості країн, що розвиваються є іноземний капітал;

3) допомога розвинених країн для подолання економічної відсталості країн, що розвиваються є питанням поновлення історичної справедливості. При цьому така допомога може бути надана у формі односторонньої передачі частини ресурсів або у формі доступу експортерів країн, що розвиваються на ринки розвинених країн.

Ці три пункти є основою кампанії, яку розгорнули країни, що розвиваються, за введення нового міжнародного економічного порядку (НМЕП), який у змозі розв’язати найбільш гостре протиріччя сучасного світового господарства.