18.4. Регулювання міжнародних валютно-фінансових та кредитних відносин

Регулювання міжнародних валютно-фінансових відносин здійснюється двома методами:

- ринкове регулювання валютних відносин полягає у встановленні курсу національних валют відповідно до попиту та пропозиції на них на світовому валютному ринку. Слід вказати на те, що при використанні даного методу коливання курсів валют можуть бути значними через можливі політичні та економічні ризики;

- державне регулювання валютних відносин, основним інструментом якого є валютна політика.

Валютна політика – це сукупність правових норм і правил регулювання валютного курсу та валютних операцій на національному ринку та у зовнішньоекономічних операціях національних суб’єктів господарювання.

Залежно від рівня економічної взаємодії суб’єктів МЕВ виокремлюють наступні види валютної політики:

- валютна політика суб’єктів господарювання мікрорівня полягає у оптимізації співвідношення доходу від валютних операцій з можливим ризиком їх здійснення;

- державна валютна політика, яка полягає у досягненні визначених цілей внутрішньої та зовнішньоекономічної політики;

- валютна політика на міжнародному рівні полягає у розробці ефективних форм та методів взаємодії країн у валютно-фінансовій сфері.

Державна валютна політика залежно від визначених цілей макроекономічного розвитку реалізується в наступних формах:

1) дисконтна валютна політика, яка здійснюється центральним банком країни шляхом зміни облікової (процентної) ставки з метою збільшення або зменшення обсягів іноземного капіталу для врівноваження курсу національної валюти та статей платіжного балансу країни. Передавальний механізм дисконтної політики при позитивному та негативному сальдо платіжного балансу наведено на рис. 18.1 та рис. 18.2.

Рис. 18.1. Механізм дисконтної валютної політики при негативному сальдо платіжного балансу

Рис. 18.2. Механізм дисконтної валютної політики при позитивному сальдо платіжного балансу

Отже, при пасивному платіжному балансі (рис. 18.1) підвищення облікової ставки центральним банком країни приводить до збільшення притоку капіталів з країн з більш низькою обліковою ставкою та втримання експорту вітчизняного капіталу, що сприяє покращенню стану платіжного балансу і підвищенню курсу національної валюти. Зниження облікової ставки при позитивному сальдо платіжного балансу обумовлює експорт іноземного і вітчизняного капіталу, що зменшує активне сальдо платіжного балансу і знижує курс національної валюти (рис. 18.2). Слід зазначити, що маніпулювання процентними ставками без належного обґрунтування центральним банком може у кінцевому випадку привести до війни процентних ставок між країнами;

2) девізна валютна політика (валютна інтервенція) – метод державного регулювання курсу національної валюти шляхом купівлі-продажу центральним банком іноземної валюти (девізу). Передавальний механізм девізної валютної політики наведено на рис. 18.3 та рис. 18.4.

Однією з форм поточної девізної валютної політики є валютні обмеження – законодавче або адміністративне регулювання міжнародних платежів і руху капіталів, репатріації експортного виторгу, прибутків, руху золота, цінних паперів; заборона вільної купівлі-продажу іноземної валюти; надання виключних прав центральному банку щодо концентрації іноземної валюти й інших валютних цінностей; заборона, лімітування і регламентування валютних операцій національних та іноземних суб’єктів господарювання. Різновидом валютних обмежень є валютна блокада, яка полягає у заморожуванні валютних цінностей держави в іноземних банках і застосування дискримінаційних валютних обмежень;

Рис. 18.3. Механізм девізної валютної політики при пасивному платіжному балансі

Рис. 18.4. Механізм девізної валютної політики при активному платіжному балансі

3) диверсифікація валютних резервів – форма валютної політики, яка полягає у регулюванні структури резервів країни з метою забезпечення міжнародних розрахунків, проведення ефективної валютної інтервенції та зниження валютного ризику та реалізується шляхом продажу центральним банком нестабільних (ризикованих) та купівлею більш стабільних валют;

4) режим валютних курсів і валютних паритетів, який встановлюється в країні самостійно відповідно до цілей її валютної політики;

5) девальвація і ревальвація – форма валютної політики, яка полягає у законодавчій зміні курсу національної валюти відносно іноземних валют. Девальвація є зниженням офіційного курсу національної валюти, а ревальвація – підвищенням.

Девальвація розраховується за формулою:

, (18.1)

де – курс національної валюти у попередньому періоді;

– поточний курс національної валюти.

Ревальвація розраховується за формулою:

. (18.2)

Економічні наслідки девальвації та ревальвації не однозначні. Від девальвації національної валюти виграють вітчизняні експортери, так як отримують більше валюти платежу. Від девальвації виграють і вітчизняні боржники (підприємства і держава), бо розраховуються по міжнародним боргам більш дешевою національною валютою, але програють якщо їхній борг виражений у іноземній валюті. Імпортери ж, навпаки, від девальвації валюти програють, бо імпорт стає більш дорогим через подорожчання купівлі валюти платежу. Економічні наслідки від ревальвації національної валюти обернено пропорційні до наслідків від девальвації: виграш імпортерів за рахунок здешевлення іноземної валюти, програш експортерів при конвертації валютної виручки у національну валюту;

6) іноземні позики традиційно використовуються для тимчасового покриття дефіциту платіжного балансу країни та надаються на встановлених кредитором умовах;

7) використання офіційних валютних резервів є методом покриття дефіциту платіжного балансу шляхом продажу центральним банком на міжбанківському ринку частини валютних резервів;

8) продаж державних і іноземних цінних паперів на світових валютних ринках як метод тимчасового регулювання платіжного балансу завдяки отриманню додаткових валютних коштів;

9) іноземна допомога у формі субсидій і дарів є кінцевим методом погашення дефіциту платіжного балансу у ситуації можливого дефолту в країні.