logo
МПП ЄКЗ

59. Правова система України та міжнародне право

Саме сучасне конституційне право відіграє головну роль у визначенні взаємодії національного і міжнародного права. Норми конституційного права України, що регулюють вза­ємодію національного і міжнародного права, умовно поділя­ють на такі групи, як:

• забезпечення прав людини й основних свобод;

• регулювання взаємодії з міжнародним правом;

• розробка і реалізація концепції зовнішніх зносин держави.

Розглянемо ці норми конституційного права докладніше.

1. Конституційне право України встановлює, що права людини визначаються відповідно до міжнародних правових норм. Так, ст. З Конституції, в якій розвиваються відповідні положення преамбули і ст. 1 про Україну як суверенну і не­залежну, демократичну, соціальну, правову державу, закріп­лює загальнолюдську гуманітарну основу держави. На рівні конституційно визначених найвищих цінностей в Україні пе­рераховуються такі основні права і свободи людини, як пра­во на життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку. Вони належать до тих прав людини, які зумовлені її природою і не залежать від наявності певного статусу осо­бистості в державі. Саме ці права в міжнародній практиці ви­значаються як фундаментальні.

Розділ II Конституції присвячений правам, свободам та обов'язкам людини і громадянина. За обсягом він один із найбільших (статті 21—68). Необхідність цього розділу в Конституції України зумовлена тим, що у разі якщо правам, свободам та обов'язкам людини і громадянина не приділено належної уваги в Основному Законі, вони скоріше залишать­ся символами. Комплекс закріплених у статтях 21—68 прав, свобод та обов'язків утворює певну систему, складовими якої є особисті, громадянські, політичні, соціальні, економіч­ні, культурні й екологічні права. Така побудова розділу Кон­ституції прямо кореспондується із Загальною декларацією прав людини 1948 р., а також із Міжнародним пактом про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. і Міжнарод­ним пактом про громадянські і політичні права 1966 р. Вод­ночас Конституція України своїм баченням проблеми захис­ту прав людини робить істотний внесок в опосередкований позитивний розвиток міжнародного права.

Рівність у правах чоловіка і жінки цілком відповідає суті міжнародної Конвенції про ліквідацію усіх форм дискриміна­ції щодо жінок (1979 р.), учасницею якої є Україна.

У розділі II Конституції містяться норми, пов'язані з інститутом екстрадиції. Як зазначається у ст. 25, "громадя­нин України не може бути вигнаний за межі України або ви­даний іншій державі. Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами".

Питання надання притулку іноземцям і особам без гро­мадянства регламентуються ст. 26 Конституції.

Конституція гарантує недоторканність житла (ст. З0), та­ємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. З1), право на свободу думки і сло­ва, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст. 34), право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35), право на свободу об'єднання в політичні партії та громадські орга­нізації (ст. 36) і т. п.

Захист Батьківщини, незалежності і територіальної ціліс­ності України, повага її державних символів є обов'язком громадян України (ст. 65).

2. Регулювання взаємодії з міжнародним правом закріп­лене в нормах ряду статей Конституції та інших законодав­чих актів України. Надзвичайно важливе зовнішньополітич­не і правове значення в умовах активного входження Украї­ни у світове співтовариство мають норми ст. 9, якою визна­чається, що "чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є час­тиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, що суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конститу­ції України".

Положення цієї статті свідчать, по-перше, про вірність України своїм міжнародним зобов'язанням, що проголошу­ються обов'язковими для виконання поряд із національним законодавством, а також про повагу до норм міжнародного права. По-друге, вони певною мірою дають відповіді на пи­тання практичного застосування положень міжнародних до­говорів в Україні, а також їх співвідношення з чинним зако­нодавством України. Положення цієї статті Конституції є ос­новою для чинного законодавства України. Скажімо, Закон України "Про дію міжнародних договорів на території Украї­ни" від 10 грудня 1991 р. передбачає, що укладені і належ­ним способом ратифіковані Україною міжнародні договори є невід'ємною частиною національного законодавства і засто­совуються у порядку, передбаченому для норм національно­го законодавства. У цьому випадку міжнародний договір, учасницею якого є Україна, має таку саму юридичну чин­ність, як і національний закон.

У свою чергу Закон України "Про міжнародні договори України" від 22 грудня 1993 р. обумовлює ратифікацію між­народних договорів, яка здійснюється шляхом прийняття спеціальних законів, що їх підписує Голова Верховної Ради України. Відповідно до зазначеного закону ратифікації підля­гають такі міжнародні договори України: політичні (про дружбу, взаємодопомогу і співробітництво, про нейтралітет); загальноекономічного характеру (про економічне і науково-технічне співробітництво); із загальних фінансових питань; територіальні; про мир; що стосуються прав і свобод людини і громадянина; про громадянство; про участь у міждержав­них союзах та інших міждержавних об'єднаннях тощо.

Важливим є й те, що у разі виявлення розбіжностей між договором, поданим на ратифікацію, і Конституцією України, договір має направлятися до Конституційного Суду України для визначення його відповідності Конституції України.

Зовнішньополітична діяльність України бере свій поча­ток із часу проголошення незалежності країни 16 липня 1990 р. у прийнятій Верховною Радою Декларації про дер­жавний суверенітет України, а також в Акті проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р. У цих докумен­тах записано, що Україна як суб'єкт міжнародного права безпосередньо здійснює зносини з іншими державами; укла­дає з ними договори; обмінюється дипломатичними, консуль­ськими, торговельними представництвами; бере участь у ді­яльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення своїх національних інтересів. Україна виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, безпосередньо бере участь у загально­європейському процесі і європейських структурах.

3. Питанням розробки і реалізації концепції зовнішніх зносин присвячені норми окремих статей Конституції та інші законодавчі акти України.

Наприклад, до повноважень Верховної Ради України на­лежить визначення основ зовнішньої політики (ч. 5 ст. 85 Конституції), затвердження рішень про надання Україною кредитів і економічної допомоги іноземним державам і між­народним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових органі­зацій позик, не передбачених Державним бюджетом Украї­ни, здійснення контролю за їх використанням (ч. 14 ст. 85 Конституції), надання у встановлений законом строк згоди на обов'язковість міжнародних договорів України і денон­сація міжнародних договорів України (ч. 32 ст. 85 Консти­туції).

При цьому, як зазначено у ст. 92 Конституції, виключно закони України визначають: основи зовнішніх зносин, зов­нішньоекономічної діяльності, митної справи; правовий ре­жим державного кордону; встановлюють дипломатичні ранги.

Забезпечення державної незалежності, національної без­пеки і правонаступництва покладається відповідно до ст. 106 Конституції на Президента України, який, зокрема:

• представляє державу в міжнародних відносинах, здій-

снює керівництво зовнішньоекономічною діяльністю держави, веде переговори і підписує міжнародні дого­вори України;

• призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях;

• вносить до Верховної Ради України пропозиції про оголошення стану війни та приймає рішення про вико­ристання Збройних Сил України у разі збройної агре­сії проти України;

• присвоює вищі дипломатичні ранги;

• ухвалює рішення про прийняття до громадянства

України і призупинення громадянства України, про надання притулку в Україні.

Практична організація і забезпечення зовнішньоеконо­мічної діяльності України відповідно до Конституції (ч. 8 ст. 116) покладається на Кабінет Міністрів України.