55. Теорії співвідношення міжнародного і національного права

В другій половині XIX в. виникла теорія примату ВП над МП. Соціальні зміни в суспільстві в наслідок буржуазних революцій викликали в державах бажання відмовитись від тих міжнародних угод, які обтяжували їх своїми зобов'язаннями. З'явилась необхідність закріпити інститут державного суверенітету, обмеживши зовнішній вплив інших суверенів.

Широкого наукового і практичного поширення ця теорія одержала на межі XIX та XX сторіч в німецькій правовій літературі. Було зроблено спробу обгрунтувати відхилення від міжнародних зобов'язань в процесі поділу ринків збуту, сфер впливу і захоплення колоніальних територій.

Теорія примату ВП проголошує єдність досліджуваних систем права та вважає МП галуззю національного права. МП цілком залежить від держави, яка бере участь у міжнародних взаєминах і яка його застосовує, тобто МП є частиною її державного правопорядку.

Ця теорія не набула широкої популярності в міжнародно-правовій науці і практиці. Внаслідок відносної соціально-політичної стабільності в країнах Західної Європи наприкінці ХЕХ сторіччя міжнародно-правова наука висуває нову дуалістичну теорію співвідношення МП і ВП.

Сутність теорії (за Г.Тріпелем): "МП і ВП - це дві різноманітні системи, кожній із них притаманні свої внутрішні відносини. Істотні розбіжності між ними полягають насамперед у тому, що ці дві системи мають різний предмет регулювання. МП - право, яке регулює стосунки між суверенними державами, а ВП діє в межах держави і регулює взаємини між його громадянами, громадянами і державною владою. Жодний правопорядок не здатен створювати змінювати норми іншого правопорядку." Дві системи права також мають різні джерела.

Д. Анцілотті розглядав МП і ВП як два різних правопорядку що діють паралельно, але між якими існує взаємозв'язок. Відображається такий взаємозв'язок за допомогою простої або рецептивної відсилки, які є формою приведення в дію норм МП в національному праві або норм ВП в міжнародному праві.

Дуалістична теорія заперечує примат будь-якого права та підкреслює їх взаємодію в процесі нормозастосування. Теорія і зараз має прихильників у міжнародній-правовій науці.

Радянські юристи-міжнародникі (Г.В.Ігнатенко, Д.Б.Левін, Г.І.Тункін та іти.) визнавали основні положення дуалістичної доктрини, але не поділяли точку зору щодо самостійності та обмеженої взаємодії та впливу цих двох систем права, спираюсь на принцип державного суверенітету і суверенної рівності держав. МП і ВП розглядались як дві самостійні системи права, які тісно пов'язані між собою.

Загальними тезами радянських вчених з цього питання є:

- основою взаємодії є принцип державного суверенітету і необхідності найсуворішої поваги внутрішньої компетенції держави;

- немає примату ні системи МП над національним, ні навпаки, системи ВП над міжнародним, обидві системи є самостійними явищами зі своєю специфікою і не підпорядковані одне одному;

- взаємостосунки між правовими системами будуються на засадах узгодження і координації;

- такі правові системи перебувають в процесі активної взаємодії і взаємовпливу, що забезпечує їх реальне існування і функціонування.

Положення радянської теорії є актуальними і для сучасних досліджень у даній сфері.

Західній науці притаманна теорія примату МП над ВП {зараз впроваджується в законодавство країн СНД-Росії, в певній мірі України).

На початку XX сторіччя сформувалася теорія поділу на цивілізовані народи і нецивілізовані народи, що розвиваються. МП виступає регулятором якісно нових мв , формується інструмент втручання більш розвинутих, цивілізованих держав у національно-правові системи інших держав з метою залучення їх у нове міжнародне співтовариство. Теорія примату МП над ВП задовольняє ці потреби. Основними тезами цієї теорії є (за Гансом Кельзеном):

- необмеженість дії МП в часі,у просторі і по предмету;

- безумовний примат МП над національним;

- заперечення суверенітету держави;

- визнання основними суб'єктами МП в першу чергу індивідів і лише потім держав у якості посередників між міжнародним правопорядком і індивідами.

Дана теорія припускає існування внутрішніх і зовнішніх взаємин між двома системами права, але тільки як неподільного явища - єдиної нормативної системи МП.

Основою всієї системи є одна фундаментальна, загальна міжнародно-правова норма, "Сгйпапогт", відповідно до вимог якої будуються всі інші правовідносини. Такою нормою є "расіа тпі зетапсіа". Ця теорія категорично заперечує державний суверенітет і визнає існування єдиної системи МП і підпорядкованого їй національного правопорядку.

Однак, багато вчених не поділяють ні дуалістичних, ні моністичних теорій.

Я.Броунлі відхиляє моністичні теорії примату МП. Він зазначає, що ці теорії несумісні з наявністю суверенних держав. За його думкою найбільш прийнятною є теорія координації, відповідно до якої, дві системи не стикаються у протиборстві, адже вони діють у різних сферах -кожна з них є вищою у своїй власній сфері. У разі нездатності держави на внутрішньодержавному рівні діяти так, як цього потребує МП, ВП не може розглядатися як недійсне, це зумовлює лише міжнародно-правову відповідальність держави. Кожній із двох систем - ВП і МП - належить верховенство в її власній області, і жодна з них не має гегемонії над іншою.

Ця теорія близька до дуалістичної теорії та може вважатись її сучасним варіантом з урахуванням складних взаємовідносин між двома системами.