21. Історія науки мп:основні етапи та наукові школи

Виникненя науки МП датують, як правило, кінцем XVI- початком XVII ст.

У XVI- XVII ст. в дослідженні МП найавторитетнішими школами стали:

- італійська- Н. Макіавеллі, П. Беллі, Фр. Джікардіні, тощо;

- іспанська- Ф. Вітторіо, Д.Сото, Б. Айала тощо;

- французька – Ж.Боден, Максімільан де Бетунь, Е.Крюсе ;

- англійська – А.Джентлі, Джон Селден.

Голландський мислитель Гуго Гроцій(1583-1645) у праці „Про право війни та миру” привів в систему весь раніше накопичений матеріал з МП, за що й був названий батьком МП.

У цей період наука МП сформувалася як самостійна галузь.

Після виходу праці Г.Гроція в науці чітко вирізняється 3 основних напрями:

- природно-правовий – Т.Гоббс, Б.Спіноза, С.Пуффендорф тощо;

- позитивно-правовий – Р.Зьоч, С.Рашель, І.Текстор, І. Мозер тощо;

- гроціанський, який іноді називали еклектичним, змішаним, природно-позтивно- правовим – Е.Ваттель, Г.Вітон, А. Геффтер, Д.Лорімер, Дж. Уестлейк, К.Кальво, П.Фошіль.

Було дуже багато суперечок з цього питання, періодично один з напрямів ставав домінуючим за інший залежно від того, які представники були ближче до владних структур.

Ситуація змінилася в ХІХ, коли появилися перші наукові журнали з питань МП та національної асоціації учених і практиків в цій галузі. Всі ці видання й національні асоціації більш чітко об’єднали вчених за національними школами.

У ХІХ найпомітніше виділяється німецька школа МП, доречніше цю школу називати німецько-австрійською. (Блюнчлі, А. фон Бульмерінк, Ф. Ліст, Г.Б. Оппенгейм). Характерним для них був глибокий теоретичний аналіз міжнародно0правових проблем, чітке розмежування питань права і політики, реформаторський підхід до основних засад міжнародного права.

Французька школа(Г.Бонфіс, Ф.Брентано ,Е.Коші, Л.Рено, А.Сорель). її представники більше уваги приділяли пропаганді наукових досліджень у сфері МП, ніж самій науці.

Англо-американські школи (В.Галл, Т.Голланд, Дж.Кент, Б.Лоуренс, Г.Мен, Д.Мур, Т.Твіс)

Школа помітно вирізняється тяжінням до актуальних проблем МП прикладного характеру. теоретичні засади дослідників цього напрямку майже не цікавили, незначний інтерес проявлявся до історії МП(проте кілька публікацій в цьому напрямку були визнані класичними). Тогочасна міжнародно-правова практика була досліджена вченими на досить високому науковому рівні. З їхнього середовища формувалась аналітична юриспруденція.

В ХІХ – російська школа (Ф,Мартена, Л.Комаровського, О.Лохвицького, В. Незабитовського, Л.Шалланда, М.Іванов, І овчинніков, А.Стоянов) які досліджували різноманітні питання історії юридичної природи МП, його об’єкти, джерела, можливості існування інституційного механізму ,право війни, мирні засоби вирішення міжнародних спорів та і.

Серйозними дослідженнями заявили про себе вчені, Бельгії, Данії, Греції, латиноамериканських країн: Чилі Перу, Колумбії, Аргентини, та ін.

Для розвитку науки міжнародного права ХХ більш характерним поділ на школи не територіально, а за методикою дослідження і поглідами на сутність цього права. Лише 2 школи тривалий час розвивалися на національній основі: націонал-соціалістична і марксистська. Перша в основному охоплювала вчених Німеччини. По завершенні Другої світової війни припинив своє існування і націонал-соціалістичний міжнародно-правовий напрям.

Продовжують розвиватися класичний позитивістський і природно-правий напрями, від яких відкололися окремі школи, які утворили свої специфічні напрями:

- нормативістський (Г.Кельзен ,І.Кунц ,П.Гугенхейм)

- солідаристський (Л.Дюгі, Ж.Ссель, Н.Поліьіс)

- американська і скандинавська школи реалізму (Р.Паунд, Г.Моргенау, М.Макдугал, Б.Кардозо ,А.Хагерсторьом, К.Оліверкрон)

- соціологічний (М.Вебер, Є.Ерліх, Г.Гурович ,Ш. де Вішер)

- різні варіанти неопозитивізму, відродженого природного права, теологічних шкіл тощо.

Наприкінці ХХ знову набуває популярності теорія лібералізму (М.Коскенніемі, Д.Кассіс, Д.Кеннеді). 2 постулати:

- що міжнародно-правові стандарти створюються як правові самим суб’єктами МП і що не існує якого-небудь природно-правового порядку; всі дискусії навколо такого порядку є надуманими, штучними і переслідують лише конкретні егоїстичні наміри їхніх авторів;

- що створений правопорядок зобов’язує лише його творців і більше нікого.