logo
МПП ЄКЗ

15. Середньовічне мп.

В науці МП більшість дослідників (В.Прейсер, Ст..Вероста, П.Парадізі) вважають, що через малопомітні зміни в МП важче визначити епоху середньовіччя, ніж стосовно розвитку держав і міждержавних стосунків. Для радянських вчених МП (Ю.Баскін, Д.Фельдман, Д.Левін) характерний інший підхід, вони вважали, що середньовіччя в МП розпочинається з краху Римської імперії. На їх думки ця епоха тривала до Вестфальського миру 1648. Адже вони більше приділяли уваги розстановці сил в світі аніж змінам в МП.

Підхід західних вчених, які вирізняють наступні етапи в розвитку МП:

- перехідних період від античності до середніх віків (400-800 рр);

- раннє й розвинуте середньовіччя (800-1300 рр);

- пізнє середньовіччя(1300-1500);

- іспанська епоха МП (1500-1648), яка останнім етапом перед утвердженням основ класичного МП.

Щодо міжнародних угод слід зазначити, що Римська і Перська імперії послідовно залучали до своїх зобов’язань договірну норму pacta sunt servanda. З цього приводу було багато суперечок між дослідниками МП.

Поділ Римської імперії на Східну і Західну 395р.; зміна політичної карти Європи в результаті наступу германських племен, виснаження Перської імперії арабами та інші політичні зміни не мали суттєвого впливу на якісну трансформацію МП. Можна лише зазначити, що в цей період кількісно збільшується чисельність міжнародних мирних договорів, які укладалися або на 50 років, або за формулою „мир без кінця”.

Для біженців і полонених допускається повернення на батьківщину і свобода від покарань обох сторін, що воюють. Вводяться норми шанування християн у Перській імперії і толерантного ставлення до послідовників зороастризму на землях із християнським віросповіданням.

Між державами Західної Європи досить часто визнається право правителя на троні і визнання новоутворення держави. Починається застосування права репресалій. Але найголовнішим для цього періоду є перегляд старих античних канонів МП в дусі нових панівних у державах релігій. У християнських державах активними ідеологами стали Августин Блаженний, єпископ Японський, Ісидор Севільський. У мусульманських – Абу-Ганіфа, Мадейк аль-Шафії.

Раннє й розвинуте середньовіччя характеризується постійною боротьбою за утворення „національних держав” і визнання у МП їх суверенної рівності. Досить актуальними стали питання міжнародного правонаступництва, успадкування престолу, стосунки між світською владою і римським папою. Протиборство останніх набрало такого розмаху, що в МП фактично діяли дві підсистеми: світське й канонічне МП. Був також введений інститут „божого перемир’я”, „божого миру”.

Розширено перелік суб’єктів МП від імператора й папи до правителів територій значно нижчих рангів, якщо вони брали участь у міжнародних відносинах. Це дало змогу залучити до нової системи міжнародно-правових відносин численних правителів, міста й території Північної Італії ,Південно-Східної Франції, Південно-Західної Німеччини, Швейцарії тощо.

У цей період гідне місце в міжнародно-правових зносинах посідає Київська Русь. Русь сповідувала досить гуманні норми МП:

- проголошення вільним проданого в рабство у разі повернення його з полону;

- суворе додержання укладених договорів;

- гуманне поводження з полоненими;

- переважання торгівельних відносин над воєнними;

- захист іноземців на своїй території і надання їм у разі необхідності;

- видача іноземній державі кримінальних злочинців;

- запровадження інституту притулку(політичного й релігійного);

- обов’язкове дотримання правила оголошення війни тощо.

Раннє й середнє середньовіччя характеризується також широким застосуванням арбітражів у різних галузях міжнародно-правового співробітництва для регулювання міжнародних суперечок, посередництва ,введення консульського права як особливого інституту забезпечення прав громадян за кордоном, розроблення поняття морської контрабанди, воєнних капітуляцій, заперечення правомірності так званої приватної війни тощо.

Пізньому середньовіччю властивий процес подальшого посилення європейської міжнародно-правової системи. Вперше висловлюється ідея універсальної монархії (А.Данте), в якій верховний імператор мав би право накладати вето на роз починання війни.

Знаменним в цей період є остаточне розмежування церковної й світської влади й вихід останньої від впливу папи; закріплення інституту постійних представництв ,а в самих державах – спеціалізованих відомств іноземних справ; бурхливий розвиток міжнародного морського права; постановки питання про визнання свободи відкритого моря тощо.

„Іспанський період”.

До іспанського періоду міжнародно-правових відносин держав пропагувалася італійська ідея спільного розвитку слабких держав, об’єднання їхніх зусиль для забезпечення свого статусу. Іспанці почали пропагувати нову концепцію міжнародних відносин – баланс політичних сил. Цій концепції судилося не тільки закласти основи міжнародно-правових зносин, а й суттєво вплинути на становлення сучасного МП. Власне іспанський період по-новому сформулював питання ставлення до чинних норм та інститутів МП.

Вводиться поняття ефективного освоєння колоніальних територій з місіонерською місією. Місіонерської відповідальності за доручення примітивних народів до цивілізації.

Народи мають рівні права на торговий обмін та інше співробітництво. Оголошення країни закритою для торгівля є підставою розпочинати війну з нею.

В іспанський період МП остаточно утверджуються свобода відкритого моря та інститут постійних дипломатичних представництв; утверджується ідея створення союзу європейських держав на основі принципу рівної представленості, проголошується думка про створення постійних міжнародних судів та арбітражів з обов’язковою юрисдикцією тощо.