6.3. Форми прояву і реалізації міжнародного поділу праці

Основними формами прояву та реалізації міжнародного поділу праці є міжнародна спеціалізація та міжнародне кооперування виробництва.

Спеціалізація виробництва передбачає концентрацію та визначення обсягів виробництва певних видів продукції в окремих країнах залежно від природно-кліматичних, політичних, соціально-економічних умов її розвитку. Міжнародна спеціалізація передбачає зростання концентрації та обсягів виробництва певних видів продукції в окремих країнах понад внутрішні потреби для задоволення потреб світового ринку.

Міжнародна спеціалізація виробництва (МСВ) розвивається за двома напрямами – виробничому та територіальному. Залежно від виду виробничої діяльності МСВ поділяється на:

1) міжгалузеву спеціалізацію – спеціалізація країн на виробництві продукції різних галузей економіки;

2) внутрішньогалузеву – спеціалізація країн на виробництві диференційованих товарів однієї галузі;

3) спеціалізацію окремих підприємств.

У територіальному розрізі МСВ поділяється на:

1) спеціалізацію окремих країн;

2) спеціалізацію груп країн;

3) спеціалізацію окремих регіонів на виробництві продукції для світового ринку.

Формами прояву міжнародної спеціалізації виробництва є:

1) предметна спеціалізація, яка передбачає спеціалізацію країн, підприємств, компаній на виробництві готової (кінцевої) продукції;

2) по детальна – спеціалізація на виробництві вузлів, деталей, напівфабрикатів, компонентів тощо;

3) технологічна передбачає зосередження виробничих зусиль суб’єктів господарювання на окремих стадіях технологічного процесу.

З поглибленням МПП та розвитком МСВ в економічній літературі [1; 2; 15; 16; 28; 30] використовуються такі поняття як, “міжнародноспеціалізована галузь” та “міжнародноспеціалізована продукція”.

Міжнародноспеціалізованою галуззю називається галузь з високою часткою експортованої продукції та високим рівнем внутрішньогалузевої спеціалізації. Основними показниками рівня міжнародної спеціалізації галузі є:

- коефіцієнт відносної експортної спеціалізації – відношення частки експорту товару у загальному обсязі експорту країни до частки експорту товару у світовому обсязі експорту:

, (6.1)

де – коефіцієнт відносної експортної спеціалізації;

– річні обсяги експорту;

– річні обсяги валового внутрішнього продукту.

Галузь вважається міжнародноспеціалізованою при значенні ≥1.

- галузева експортна квота – відношення обсягу експорту галузі до обсягу ВВП країни, дозволяє визначити експортну орієнтацію країни;

- індекс товарності характеризує ступінь участі країни у міжнародному поділі праці та визначається за формулою:

, (6.2)

де – індекс товарності країни;

– річні обсяги експорту;

– річні обсяги імпорту.

Міжнародноспеціалізована продукція виробляється в декількох країнах на основі розмежування виробничих програм відповідно до їх спеціалізації.

Міжнародне кооперування виробництва (МКВ) також є формою МПП, яка взаємопов’язана зі спеціалізацією. Поділ праці передбачає її спеціалізацію, а відповідно необхідність обміну та кооперування. В свою чергу, кооперування праці вимагає її поділу та спеціалізації.

Міжнародне виробниче кооперування – це форма МПП, яка передбачає об’єднання матеріальних, інноваційних, фінансових ресурсів декількох країн для реалізації великих науково-технічних проектів.

Класифікація міжнародного кооперування здійснюється за наступними критеріями:

1) за видами:

- економічне, яке полягає у концентрації економічних зусиль учасників коопераційного процесу для досягнення поставленої мети;

- виробниче, передбачає об’єднання виробничих зусиль суб’єктів господарювання;

- науково-технічне доцільне за необхідності акумулювання значних інноваційних ресурсів країн – учасниць для розробки та реалізації науково-технічних проектів;

- збутове кооперування спрямоване на мінімізацію витрат з реалізації продукції на зовнішній ринок;

2) за стадіями:

- передвиробниче, тобто коопераційні зв’язки виникають на етапі генерування ідей та формування стратегії співробітництва;

- виробниче – передбачає чітке розмежування виробничих програм учасників МКВ з метою мінімізації виробничих витрат;

- комерційне – передбачає співробітництво у сфері реалізації кооперованої продукції;

3) залежно від кількості учасників коопераційного співробітництва:

- двостороннє;

- багатостороннє;

4) залежно від структури зв’язків:

- внутрішньофірмове, яке здійснюється між структурними підрозділами фірм, підприємств, ТНК;

- міжфірмове, яке здійснюється між самостійними суб’єктами господарювання різних країн;

5) за галузевою належністю:

- міжгалузеве кооперування – передбачає співробітництво господарюючих суб’єктів різних галузей;

- внутрішньогалузеве – передбачає співробітництво господарюючих суб’єктів однієї галузі;

6) за територіальною належністю:

- міждержавне;

- регіональне;

- міжрегіональне.

Основними методами МКВ є:

1) договірна спеціалізація, яка передбачає розмежування виробничих програм та закріплення за кожним учасником певного асортименту кінцевої продукції;

2) реалізація спільних програм шляхом:

- підрядного кооперування, при якому виконавець за дорученням заказника виконує певні роботи з виробництва окремих деталей, компонентів, напівфабрикатів, які є частиною продукції заказника. Тобто при підрядному кооперуванні вибір виконавця оснований на його подетальній спеціалізації;

- організації спільного виробництва, що передбачає об’єднання фінансових, матеріальних, науково-технічних ресурсів учасників та закріплення за кожним з них повної відповідальності за виробництво певної частини продукції залежно від його спеціалізації (подетальної або технологічної);

3) створення спільних підприємств шляхом об’єднання на пайовій основі власності партнерів на умовах довгострокового співробітництва з чітким розподілом прибутків і ризиків відповідно до умов коопераційної угоди.