7.2. Класифікація екосос

Найбільш розповсюдженою в міжнародній практиці є класифікація країн за методикою Економічної і соціальної ради ООН (ЕСОSОС — Economic and Social Council), яка базується на врахуванні особливостей економічного, історичного, політичного та культурного їх розвитку. Для цілей економічного аналізу країни поділяються на:

- розвинуті (країни з ринковою економікою);

- країни з перехідною економікою;

- країни, що розвиваються.

До групи розвинутих країн входять країни Західної Європи (за виключенням Мальти), США, Канада, Японія, Австралія, Ізраїль, Нова Зеландія, ПАР, на частку яких припадає 75% сукупного валового світового продукту (ВСП). У цій групі виокремлюють найбільш економічно потужні країни, які називають “країни великої сімки”: США, Канада, Японія, Великобританія, Німеччина, Франція, Італія, частка яких складає 61% сукупного ВСП світу. Характерними особливостями розвитку індустріально розвинутих країн є:

- високий рівень розвитку ринкових відносин;

- висока ступінь відкритості економіки;

- рівень ВВП на душу населення складає не менше 20 000 дол. на рік;

- високий рівень соціального захисту (пенсії, обов’язкове медичне страхування, допомога у зв’язку з безробіттям);

- відповідно до типу економічного розвитку ці країни відносять до постіндустріальних (інформаційних). Розвиток їх економіки характеризується поступовою переорієнтацією на інформаційну сферу та відмовою від виробництва і перенесенням його у країни, що розвиваються. Тобто розвинуті країни прагнуть стати своєрідним “інтелектуальним центром” для “виробничої периферії”. Однак така стратегія є досить уразливою для найбільш розвинутих країн, так як країни, що розвиваються при досягненні певних економічних успіхів можуть самостійно використовувати власний потенціал.

Країнами з перехідною економікою називають колишні соціалістичні країни, які вже 17 років намагаються переорієнтувати планову економіку на ринкові умови господарювання. В цю групу країн включають всі країни Центральної Європи, країни СНД та Прибалтики. До цієї ж групи ООН відносить і Китай, хоча дотепер ця країна входила до складу країн, що розвиваються. Однак інтенсивний розвиток китайської економіки, який характеризується щорічним приростом ВВП більш 10%, свідчить про формування ефективної економічної моделі, яку можна назвати унікальною через поєднання капіталістичного базису та соціалістичної надбудови. Китай виробляє близько 12% ВСП. Країни з перехідною економікою виробляють близько 6% ВСП, у тому числі частка країн Центральної та Східної Європи (без країн Прибалтики) – менше 2%, колишніх радянських республік – більше 4% (у тому числі Росії – близько 3%). Частка у світовому експорті цих країн – 3%. Серед країн даної групи слід виокремити країни, які досягли значних успіхів у своєму економічному розвитку, що сприяло їх вступу до Європейського Союзу у 2004 році – Угорщина, Польща, Чехія, Словаччина, Словенія, Латвія, Литва, Естонія, у 2007 році – Болгарія, Румунія.

До країн, що розвиваються відносяться більш як 120 країн, в яких проживає 79% населення світу. Частка цих країн у світовому виробництві складає 42%, зокрема у світовому промисловому виробництві – 34,5%, у світовому сільськогосподарському виробництві – 68%, частка у світовому експорті – близько 40%. Країни цієї групи різні за рівнем та характером соціально-економічного розвитку, що обумовило необхідність їх диференціації на декілька підгруп. Першу підгрупу складають нові індустріальні країни, які значною мірою відрізняються від інших за типом економічного розвитку: вони ввійшли в стадію індустріалізації, в той час як більшість країн, що розвиваються знаходяться на доіндустріальній (аграрній). Серед цієї підгрупи виокремлюють НІК першого покоління – Південна Корея, Сінгапур, Тайвань та другого покоління – Філіппіни, Бразилія, Малайзія, Аргентина, Мексика, Таїланд, Чилі, Індія.

Особливостями економічного розвитку цих країн є:

- реформування національних економік відповідно до стратегії інтеграції до світової економічної системи;

- індустріалізація країн, розвиток галузей переробної промисловості;

- створення благоприємного інвестиційного клімату, що сприяло збільшенню обсягів іноземного інвестування;

- транснаціоналізація виробництва шляхом відкриття транснаціональним корпораціями структурних підрозділів з метою розширення ринків збуту, підвищення рівня конкурентоспроможності продукції за рахунок зменшення витрат на оплату праці та доступу до більш дешевих джерел сировини;

- формування експорто-орієнтованої моделі економічного розвитку.

Пояснення стрімкого економічного розвитку нових індустріальних країн (НІК) викладене в концепції асоційовано-залежного розвитку Ф. Е. Кардозо та Е. Фалетто [13]:

1) швидке промислове зростання НІК не подолало їх залежності від розвинених країн;

2) економічній стрибок сприяв посиленню взаємозалежності країн у політичній, соціальній, економічній, культурній сферах;

3) залежність слабо розвинених країн обумовлена не лише експансією розвинених країн, а в деяких випадках внутрішніми та зовнішніми факторами їх економічного розвитку, які сприяють появі “добровільно залежних країн”;

4) форми та напрями залежності країн, що розвиваються від промислово розвинених країн різноманітні та обумовлені специфікою розвитку їх національних економік.

Серед країн, що розвиваються є підгрупа відносно заможних країн, до якої слід віднести країни-експортери сировинних ресурсів на світовий ринок (ОАЕ, Катар, Кувейт, Оман, Саудівська Аравія), а також острівні держави, які спеціалізуються на наданні послуг туристичного та фінансового характеру (Багамські, Бермудські, Кайманові, острови Фіджі, Ямайка, Кіпр, Мальта, Науру, Гваделупа тощо). Незважаючи на високий рівень ВВП на душу населення та високий ступінь соціального захисту, економіка цих країн є вкрай вразливою, бо, по-перше, має монокультурний характер, а по-друге, її ефективність та добробут країн залежить від кон’юнктури світового ринку сировинних ресурсів (нафти, газу, вугілля, металічних руд тощо), рівня забезпеченості природними ресурсами, змін природно-кліматичних умов (туристичний і рекреаційний бізнес), змін на світових фінансових та валютних ринках (надання фінансових, банківських, страхових послуг) тощо.

Периферію світової економіки складають 54 найменш розвинутих серед країн, що розвиваються. До них відносяться переважно країни Африки (38 країн), країни Латинської Америки – 3 та Південно-Східної Азії – 13. Характерними особливостями соціально-економічного розвитку цих країн є:

- дуалістичний характер економіки, який передбачає існування у народному господарстві двох абсолютно відмінних секторів економіки (сучасний сектор і традиційний), що гальмує процес індустріалізації країн;

- аграрний тип господарства;

- низький рівень автоматизації та механізації господарства (в африканських державах 90% сільськогосподарських земель обробляється вручну);

- монокультурна структура експортної сфери, основу експорту більшості країн, що розвиваються становить природні ресурси або сільськогосподарська продукція; характер економіки;

- периферійний характер розвитку їх економічних систем, обумовлений високим ступенем залежності від розвинутих країн;

- низький рівень ВВП на душу населення (менше 1000 дол. на рік, а в деяких найбідніших країнах – менше 1 дол. в день), що поглиблює проблему бідності населення – в Бурунді, Анголі, Гаїті, Нігері, Афганістані за межею бідності знаходиться від 60 до 68% населення;

- високий рівень безробіття (від 50 до 80%);

- мала тривалість життя – у середньому 40-55 років, висока дитяча смертність;

- низький рівень грамотності населення.

Ці країни є реципієнтами фінансової допомоги міжнародних організацій та країн-донорів, бо саме тут найбільш гостро проявляються глобальні проблеми світової економіки.