42.Кодифікація та прогресивний розвиток міжнародного права

Кодифікація міжнародного права є систематизацією й удосконаленням норм загального міжнародного права, яке здійснюється шляхом встановлення і уточнення формулювання змісту чинних норм, перегляду застарілих норм і розробки нових норм з урахуванням потреб розвитку міжнародних відносин і закріплення цих норм в єдиному внутрішньо узгодженому порядку в міжнародно-правовому акті.

Основні завдання кодифікації:

1. пошук і визначення точних формулювань чинних норм загального міжнародного права в певних його галузях;

2. перегляд застарілих і розробка нових норм, які мають характер загального міжнародного права;

3. систематизація таких норм у офіційному письмовому акті – міжнародному договорі, призначеному для прийняття й визнання суб’єктами права в якості норм загального міжнародного права.

Кодифікація є офіційною лише у тому випадку, коли в ній беруть участь держави безпосередньо або за допомогою міжурядових чи міжнародних організацій. приклади кодифікацій , які здійснювали вчені або окремі наукові національні або міжнародні установи, неурядові організації є неофіційними, мають допоміжне значення для встановлення тих чи інших правових норм, або наукових досліджень, а також для вивчення та викладання питань кодифікації.

Кодифікаційний акт може бути єдиним письмовим офіційним документом, або складатись із декількох взаємоузгоджених документів, що містять міжнародній норми, чинні в певній галузі МП.

Провідною МО, яка займається проблемами кодифікації в МП є Комісія з МП. Чинними актами є: Віденська конвенція про консульські зносини 1963 р., Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961., Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 р., Конвенція ООН з морського права 1982 р., тощо.

Кодифікація забезпечує найбільш спільне розуміння, тлумачення і застосування наявного чинного нормативного матеріалу, сприяє становленню міжнародної нормативної системи і зміцненню світового правопорядку в цілому.

Від кодифікації слід відрізняти інкорпорацію – збір та об’єднання за визначеними критеріями діючих нормативно-правових актів та видання їх у окремих збірниках документів. Такі документи можуть мати як офіційний так і неофіційний, інформативний характер.