4.1. Розвиток міжнародних економічних відносин в епоху становлення капіталізму

Бурхливий розвиток техніки та технології у останній третині XIX століття обумовив кардинальні зміни в енергетичній базі виробництва і, відповідно, в усій системі виробництва матеріальних благ. Електротехнічна революція сприяла переходу від “віку пару“ до “віку електрики”. Зусиллями талановитих вчених були винайдені перший генератор (Т. Едісон), трансформатори для передачі електроенергії на відстань, електромотор, електрична залізна дорога (В. Сіменс), лампа накалювання (П. Яблочков, Т. Едісон), електрична плавильна піч та електричне зварювання металів. У сфері металургії та металообробки були розроблені та впроваджені нові способи виробництва сталі в конверторі під сильним дуттям (А. Бесемер) і в спеціальній печі (П. Мартен), використання для виплавки залізної руди з домішками фосфору (Г. Томас), що сприяло виникненню сучасного сталеплавильного виробництва. В легкій, поліграфічній, автомобільній промисловості відбулись значні зміни завдяки появі автоматичного ткацького верстата, автомату для виробництва пляшок, механічного наборного верстата. В першій половині XIX ст. нараховувалось десятки винаходів і вдосконалень, а на початку XX ст. – тисячі (тільки один Т. Едісон запатентував більше 1000 винаходів).

Істотні зміни у продуктивних силах обумовили серйозні зміни у галузевій структурі машинної індустрії – виникли такі нові галузі як автомобілебудування, виробництво електроенергії та хімічної продукції, нафтовидобування та нафтопереробка. Але промислова революція вимагала укрупнення промислового виробництва: нова сталеливарна технологія вимагала переходу до великих заводів з повним металургійним циклом, впровадження електроенергії сприяло збільшенню розмірів підприємств, а її передача на відстань дозволила розміщувати великі підприємства в безпосередній близькості від джерел енергії. Велике виробництво вимагало великих капітальних вкладень, об’єднання власності та капіталів, що стало можливим з появою акціонерних товариств. Прискоренню цих процесів сприяли економічні кризи (1873, 1883, 1893, 1901 – 1902 рр.). Завдяки акціонерним формам господарювання стало можливим акумулювання та спрямування коштів на розвиток виробництва. Вони виявились настільки ефективними господарськими структурами, що протягом століття продовжують залишатись основною функціональною формою підприємницької діяльності в усіх країнах з розвинутою економікою. Всі великі корпорації світу – акціонерні товариства, які є основними виробниками продукції, великими торговими домами, провідними фірмами в сфері послуг тощо.

“Дифузія” або розповсюдження власності серед десятків мільйонів акціонерів значною мірою вплинуло на соціальну психологію робітників та службовців великих фірм і компаній. Володіння акціями пробудило в них почуття співвласника з усіма відповідними наслідками: відношення людей до праці, їх дисципліна, вірність та переживання за справи фірми. Можна стверджувати, що значною мірою завдяки акціонерній формі організації виробництва промислово розвинені країни змогли досягти високого рівня соціально-економічного розвитку.

Генезис та еволюція капіталістичних відносин у промисловості розглянуті у табл. 4.1.

Стадіями становлення капіталізму в промисловості є:

1) проста капіталістична кооперація праці, розвитком якої виступає капіталістична кооперація, яка передбачає об’єднання найманої робочої сили однієї і тієї ж спеціальності у майстерні капіталіста;

2) мануфактура – відносно велике капіталістичне підприємство, яке засноване на ручній техніці та детальному поділі праці;

3) фабрика (завод) або велике машинне виробництво – велике капіталістичне підприємство, засноване на використанні системи машин; складна кооперація праці в умовах розчленування виробничого процесу між частковими робочими машинами.

З переходом до вищої стадії розвитку промислового капіталізму - великому машинному виробництву – завершується перехід від формального до реального підпорядкування праці. Основною ознакою формальної праці є функціонування продуктивних сил та самого процесу праці в умовах ручного способу виробництва. Основною ж ознакою реального підпорядкування праці є її автоматизація та механізація. Промисловий переворот привів до створення крупного машинного виробництва – капіталістичної індустріалізації.

У останній третині XIX ст. капіталістичний світ почав переходити до вищої стадії розвитку – монополістичного капіталізму. Цей період відзначився зміщенням центру світового економічного розвитку з Європи у Північну Америку – першою країною капіталізму стала не Англія, яка протягом декількох століть займала домінантне становище на світовій економічній арені, а США.

Таблиця 4.1

Генезис і еволюція капіталістичних відносин у промисловості

Ринок як форма економічної взаємодії суб’єктів господарювання за своїм характером був стихійно функціонуючим з притаманними рисами, а саме:

1) відсутність ринкової системи (підсистеми ринків та ринкової інфраструктури);

2) суб’єктами ринкових відносин є одноосібні власники підприємств, наймані робітники, одноосібні споживачі;

3) переважання ринку продавця;

4) відсутність маркетингових досліджень ринку;

5) реалізація товарів переважно самим виробником;

6) переважання хаотичної конкуренції, тобто конкуренції без правил та втручання держави.

Хаотичний характер конкуренції, проявом якого були жорсткі методи (цінові війни, підпали, вбивства конкурентів) обумовив формування раннього ринкового механізму – “дикого капіталізму”. Період “дикого капіталізму” на ранніх етапах його монополістичної стадії переріс у “дикий монополізм”, коли інтереси монополій йшли урозріз загальносуспільним інтересам, що викликало численні повстання та класові конфлікти. Розвиток міжнародних економічних відносин на початковому етапі розвитку монополістичного капіталізму обумовив необхідність формування світової валютної системи з метою організації валютно-фінансових відносин між країнами. В кінці ХІХ – на початку ХХ ст. у світі панувала система золотого стандарту, яка охоплювала як внутрішній обіг окремих країн, так і міжнародні валютні відносини. Найбільшого розвитку золотий стандарт досяг у формі класичного монометалізму. Ця система виникла в Англії в останні десятиріччя XVIII ст. і поступово охоплювала інші країни: у 1871р. золоту валюту ввела Німеччина, у 1877р. – Голландія, у 1879р. – США, у 1882р. – Австрія, у 1897р. – Японія, а у 1898р. – Росія. У 1867 році була проведена Паризька міжнародна конференція з монетарних проблем за участю 20 країн, де було прийнято рішення про рекомендацію в якості міжнародного золотого стандарту монету 90% проби, вартістю 25 золотих франків. 1 фунт стерлінгів та 5 американських доларів були еквівалентні цій грошовій одиниці. Наприкінці ХІХ ст. у капіталістичних країнах золото стало переважно грошовим товаром та виконувало всі функції грошей. Вартість товарів виражалась у золотих грошах, які виконували функцію загального еквіваленту, що забезпечувало стабільність та гнучкість всієї світової грошово-кредитної системи. В умовах класичного золотого монометалізму існував вільний обіг повноцінних металічних грошей (монет), вага яких відповідала вказаній на них кількості золота. Тобто, номінальна та реальна вартість золотих монет співпадали. Через фізичний знос золотих монет у процесі їх обігу країни почали емітувати металічні та паперові гроші, а також банкноти (банківські білети), які вільно обмінювались на золоті монети або злитки. Співвідношення національних валют здійснювалось за допомогою золотого паритету, тобто офіційної кількості золота в грошовій одиниці, який був фіксованим. У результаті дії механізму золотомонетного стандарту інфляція в економіці була обмежена лише умовами надзвичайного характеру (війни, стихійні лиха тощо).

Таким чином, система золотого стандарту відіграла важливу роль у розвитку міжнародних торгово-економічних відносин між країнами, забезпечувала повну конвертованість світових грошей, стабільність купівельної спроможності та валютних курсів, а також автоматичне урівноваження платіжних балансів окремих країн завдяки міграції золота, стабільність світових цін. Незважаючи на явні переваги, система золотого стандарту мала і певні недоліки, які були причинами її краху, а саме: вона була занадто жорсткою, нееластичною, дорогою, залежною від видобутку золота. Найістотнішим її недоліком було домінування на національних валютних ринках та перешкоджання проведенню державної валютної політики. Безпосередньою реакцією на збільшення обсягів паперової емісії та інфляційне знецінення валюти був відтік золота за кордон і, відповідно, зменшення золотого запасу, що обмежувало можливості державного втручання в грошово-кредитну сферу (особливо в ході воєнних дій, коли країни намагались фінансувати свої воєнні витрати шляхом додаткової емісії паперових грошей і одночасно зберегти конвертованість їх у золото). Система золотого стандарту зазнала краху в період Першої світової війни.