3.3. Розвиток міжнародних економічних відносин у період первісного нагромадження капіталу

Епоха первісного накопичення капіталу є періодом безпосереднього переходу від феодального до капіталістичного суспільства. За своїм змістом первісне накопичення капіталу (ПНК) – це історичний процес накопичення багатства, яке необхідне для здійснення приватної підприємницької діяльності. Однак це не єдина умова виникнення капіталістичних відносин, тільки у сполученні з іншою умовою – відчуженням робітника від власності на умови його праці (від засобів виробництва), перетворення безпосереднього виробника у найманого робітника – створюються всі необхідні передумови для формування капіталістичної формації.

Економічною основою первісного накопичення капіталу у надрах феодального суспільства є:

1) масова експропріація селян та ремісників на основі неекономічного спонукання з боку землевласників, державної влади;

2) формування ринку найманої робочої сили з розорених селян та ремісників;

3) формування нового соціального прошарку підприємців (промислової буржуазії) з сфери лихварів, торговців, цехових майстрів;

4) перетворення накопичених багатств у капітал.

Джерелами здійснення процесу первісного накопичення капіталу в період занепаду феодалізму є:

1) податкова система держави, система відкупів, збагачення купців та лихварів;

2) грабіж колоній, работоргівля, морське піратство;

3) система державних позик, створення якої обумовлено потребами держав у грошових коштах на воєнні цілі;

4) промисловий протекціонізм – високі імпортні мита та високі експортні премії.

Часові межі первісного накопичення капіталу:

1) в Англії, Франції – XVI – XVIII ст.;

2) в Німеччині – XVIII – перша половина XIX ст.;

3) в Японії – кінець XVIII ст. – до 70-х рр. XIX ст.;

4) в Росії (Україні) - кінець XVII ст. – до 70-х рр. XIX ст.

Розвиток товарно-грошових відносин у період пізнього феодалізму був необхідною економічною передумовою розвитку торгівлі. У свою чергу, торгівля, як внутрішня, так і зовнішня, стала джерелом первісного накопичення капіталу. Історичний розвиток західних країн дозволяє виявити залежність між рівнем розвитку зовнішньої торгівлі та процесу первісного накопичення капіталу: в тих країнах, де зовнішня торгівля була достатньо розвинута, процес ПНК значно прискорився. На початок XVII ст. зовнішньоторговельні зв’язки держав досягають світових масштабів, що сприяло формуванню світового ринку та прискоренню занепаду феодальної формації. При цьому, ті країни, де первісне накопичення капіталу здійснювалось на основі внутрішніх та зовнішніх (Англія, Франція, Іспанія, Португалія, Голландія, Італія), зайняли провідні позиції у світовій економіці. Відмінності у масштабах реальних джерел первісного накопичення капіталу, нерівномірність їх формування стало причиною територіальної диференціації. На початок XX ст. світ поділився на індустріально розвинутий “центр” та відсталий, аграрно-сировинний придаток – “периферію” (колоніальні держави Азії, Африки та Латинської Америки).