8.5. Глобальні проблеми світового господарства

Сучасний розвиток світової економіки характеризується цілою низкою проблем, вирішення яких потребує координації зусиль всіх країн – суб’єктів світового господарства. Виникнення цих проблем є наслідком занадто активної господарської діяльності, яка в багатьох випадках є неефективною та навіть загрозливою для людства. Тому ці проблеми отримали назву “глобальні проблеми людства”. До них відносяться:

- екологічна проблема;

- демографічна проблема;

- продовольча проблема;

- проблема попередження ядерної катастрофи;

- проблема боротьби з тероризмом.

Екологічна проблема. У кінці XX ст. людство опинилось в капкані гострих екологічних проблем, обумовлених соціально-економічним розвитком. Зворотна реакція навколишнього середовища на екологічно не виважену діяльність і в подальшому буде загострюватись зі зростанням активності та масштабності використання суспільством природних ресурсів.

За оцінками Міжнародного центру ґрунтів (Нідерланди), в результаті антропогенної діяльності деградовано 15% світової суші, з яких 6% земель було зруйновано водяною ерозією, 28% – вітровою, 12% засолено в результаті неправильного зрошення, 5% забруднено хімічними речовинами. Було підраховано, що кожну годину 1700 акрів продуктивних ґрунтів стають пустелею, 5-6 видів тваринного та рослинного світу зникають, знищуються близько 3000 акрів тропічних лісів [48].

Дані ООН свідчать, що в світі 900 млн людей у 100 країнах (з них 81 – слабо розвинені) проживають в засушливих регіонах, які поступово через вичерпність природних ресурсів стають пустелею. Соціально-економічні та екологічні втрати оцінюються в 40 млрд дол: для країн Азії – 21 млрд дол, Африки – 9, Північної Америки – 3, Австралії – 3, Європи – 1 млрд дол.

За даними Світової організації охорони здоров’я, більш як 250 млн людей в 75 країнах споживають неякісну питну воду, через проблеми з забезпеченням водою щорічно в світі хворіють 500 млн людей. У той же час щорічно в природні водойми потрапляє 500 млрд тон промислових та побутових відходів.

Забруднення атмосфери промисловими викидами призводить до появи кислотних дощів, “озонових дірок”, розвитку парникового ефекту на планеті: до 60% озонового слою над Антарктидою вже знищено, а над північною частиною планети – від 9 до 20%.

Слід зазначити, що забруднення навколишнього середовища приносить величезні збитки національним господарствам майже всіх країн. Щорічні збитки від деградації природи оцінюються (в % від ВНП): 0,4-2% – в промислово розвинутих країнах (США, Німеччина, Великобританія, Нідерланди, Японія); 3-5% – в країнах Східної Європи; 6-15% – в країнах СНД; 6-18% – в країнах, що розвиваються [48].

Таким чином, людство стоїть на порозі екологічної кризи. Під екологічною кризою слід розуміти такі взаємовідносини суспільства та природи, при яких розвиток продуктивних сил та виробничих відносин не відповідає ресурсно-кліматичним можливостям біосфери. Екологічну кризу слід розглядати у вузькому та широкому розумінні: у вузькому розумінні – це деградація природних продуктивних сил, істотне погіршення якості навколишнього середовища, екологічних умов життя та економічної діяльності; в широкому – це криза суспільних відносин природокористування у цілому.

До чинників посилення екологічної кризи відносять:

- кількісне та якісне нарощування суспільних продуктивних сил;

- розвиток науково-технічного прогресу без врахування екологічних умов та обмежень;

- переважання моделі ресурсномісткого, еколого-деструктивного економічного зростання;

- збільшення чисельності населення світу;

- стихійна антиекологічна урбанізація;

- мілітаризація національних економік.

У розвинутих країнах як єдиний напрям досягнення стійкого розвитку розглядається еколого орієнтована стратегія соціально-економічного зростання. За оцінками МВФ, в розвинутих країнах споживання природних ресурсів на одиницю готової продукції щорічно скорочується в середньому на 1,25%, що обумовлює значний екологічний ефект.

У табл. 8.15 наведені країни з найбільшими площами охоронних природних територій.

Таблиця 8.15