Археологічна хронологічна схема первісного суспільства

Епоха мезоліту (13 тис. р. до н. е. – 7 тис. р. до н. е.) – це епоха після льодовикового періоду , в яку люди вимушені через зміну кліматичних умов змінювати спосіб життя та матеріальне виробництво. Привласнюючий спосіб добування життєвих благ в епоху мезоліту зберігається, однак окрім збиральництва та мисливства з’являється рибальство. Як і пізній палеоліт, мезоліт – це період міжобщинних економічних відносин, але через нестачу продуктів харчування, високу щільність населення між общинами почались сутички за джерела існування, що зрештою призвело до кризи існуючого типу господарства. Привласнюючий спосіб добування їжі не міг задовольняти життєво необхідні потреби людей, що обумовило необхідність розвитку скотарства як альтернативи мисливству та рибальству. У цілому, основною особливістю мезолітичного періоду є криза привласнюючого господарства та формування передумов для виникнення відтворювального типу господарювання.

Неоліт (6-4 тис. р. до н. е.) є новим періодом у житті людства, який характеризується переходом від привласнюючого до відтворювального типу господарства від мисливства та збиральництва до землеробства та скотарства, а значить до стійкої осілості, до постійних поселень з більш упорядкованим житлом, що отримало назву “сільський побут”. Цей якісний перехід до принципово нової – відтворювальної – економіки та нового способу життя було здійснено протягом майже трьох тисячоліть – з IX до VII тис. до н. е. В науці цей період називають “неолітичною революцією”, центром якої вважається Близький Схід. Виникнення та розвиток господарства відтворювального типу дало новий імпульс розширенню відносин обміну між общинами, сприяло зростанню населення. Це, в свою чергу, мало два наслідки: