Класифікація валют

Сучасна світова валютна система базується на використанні національних валют провідних країн. Особливу роль відіграє резервна валюта, яка виконує функції міжнародного платіжного та резервного засобу та є основою для визначення валютного паритету та валютного курсу грошових одиниць інших країн. Бреттон-Вудською конференцією офіційно було закріплено статус резервної валюти за доларом США та фунтом стерлінгів. У рамках Ямайської валютної системи статус резервної валюти зберігся за доларом.

Об’єктивними передумовами набуття валютою статусу резервної є лідируючі позиції країни у світовій економіці, розвинута грошово-кредитна система, вільна конвертованість валюти. Суб’єктивним чинником є активна зовнішньоекономічна політика, спрямована на трансаціоналізацію валютно-кредитних відносин шляхом створення банківської мережі.

Другим елементом валютної системи є конвертованість валюти – здатність грошової одиниці країни обмінюватись на валюти інших країн. За ступенем конвертованості валюти поділяють на:

1) вільно конвертовані, які обмінюються на інші валюти без обмежень. До них відносять валюти розвинених країн, в яких немає валютних обмежень за поточними операціями платіжного балансу (торгівлі товарами та послугами, переказами резидентів та нерезидентів, доходами від інвестиційної діяльності тощо);

2) обмежено конвертовані валюти країн, які водять певні валютні обмеження на здійснення поточних зовнішньоекономічних операцій;

3) неконвертовані (замкнені) валюти країн, в які введено заборону на торгівлю валютою як для нерезидентів, так і для резидентів.

Валютний паритет – це законодавчо встановлене (фіксоване) співвідношення між валютами різних країн.

На відміну від валютного паритету, валютний курс – це ринкова ціна іноземної валюти, виражена у національній валюті. Тобто валютний курс визначається співвідношенням попиту та пропозиції на валюту на валютному ринку. У період золотого монометалізму валютні курси визначались на основі золотого вмісту валюти як бази для визначення золотого паритету. Золотий паритет – це співвідношення різних валют за їх золотим вмістом. У період функціонування третьої валютної системи (1944–1970 рр.) у зв’язку зі значним розривом між ринковою ціною золота (350–400 дол. за трійську унцію) та офіційно встановленою казначейством США (200–250 дол. США) використання золотого паритету втратило сенс. У рамках Ямайської валютної реформи західні країни відмовились від золотого паритету як основи визначення валютного курсу. І на сьогодні відсутній єдиний підхід щодо визначення валютних курсів, хоча більшість країн використовує теорію паритету купівельної спроможності Г. Касселя, згідно з якою природним вимірником при співставленні національних грошей є їх реальна купівельна сила. З цією метою за ініціативи МВФ повинен визначатись набір споживчих благ та їх частка в споживчому кошику, який оцінюється в національній валюті відповідно до внутрішніх цін, а потім вартість споживчого кошику порівнюється та визначається доларова ціна або курс національної валюти.

Важливим елементом валютної системи є наявність або ж відсутність валютних обмежень та валютного контролю, які суттєво впливають і на курс національної та іноземних валют (залежно від цілей валютної політики центрального банку) та обсяги експортно-імпортних операцій.

Регулювання міжнародної валютної ліквідності країни полягає у забезпеченні її міжнародних розрахунків необхідними платіжними засобами. Міжнародна валютна ліквідність характеризує здатність країни своєчасно погашати свої міжнародні фінансові зобов’язання придатними для кредитора платіжними засобами. Для світової економіки міжнародна валютна ліквідність є відображенням рівня забезпечення світової валютної системи необхідними міжнародними резервними активами. Її основними складовими є:

1) офіційні золоті та валютні резерви країни;

2) валютні рахунки в СДР та євро;

3) резервна позиція (квота) країни в МВФ.

Регламентація правил використання міжнародних кредитних засобів обігу на рівні національної та світової валютних систем здійснюється згідно з уніфікованими міжнародними нормами. Так, використання векселів та чеків у міжнародному грошовому обігу здійснюється відповідно до Женевської конвенції.

Регламентація міжнародних розрахунків також здійснюється згідно з уніфікованим порядком та з використанням уніфікованих форм – інкасо, акредитиву, банківського переказу, розрахунків по відкритому рахунку, авансових платежів.

Режим валютного ринку та ринку золота є об’єктом національного та міжнародного регулювання. Валютний ринок – це система ринкових відносин, яка забезпечує акумуляцію та перерозподіл валютних ресурсів для забезпечення відтворювального процесу як у національному, так і в світовому масштабі.

Валютні операції є об’єктом національного та міжнародного контролю та регулювання. Національне валютне законодавство більшості країн регулює право володіння, ввозу, вивозу, купівлі – продажу національної та іноземної валюти. Міжнародне валютне регулювання згідно з рішенням Бреттон-Вудської конференції здійснює Міжнародний валютний фонд, а в Європі – Європейський валютний інститут.