19.5. Наднаціональне регулювання міжнародних валютно-фінансових і кредитних відносин

Однією з важливих сфер міжнародних економічних відносин є валютно-фінансові та кредитні відносини між країнами. Для їх регулювання в рамках Бреттон-Вудської конференції було прийнято рішення створити спеціальні міжнародні інституції – Міжнародний валютний фонд та Міжнародний банк реконструкції та розвитку. З поступовим розвитком системи регулювання світовогосподарських зв’язків Міжнародний банк реконструкції та розвитку ввійшов до групи Світового банку. Світовий банк - багатобічна кредитна установа, що складається з п’яти тісно пов’язаних між собою інститутів, загальною метою яких є підвищення рівня життя в країнах, що розвиваються, за рахунок фінансової допомоги розвинених країн. У групу Світового Банку входять:

1) Міжнародний банк реконструкції й розвитку (МБРР), метою якого є надання кредитів країн з середнім і вище рівнем доходу на душу населення;

2) Міжнародна асоціація розвитку (МАР) заснована в 1960 році. Її мета – надання особливо пільгових кредитів найбіднішим країнам, що розвиваються, які не в змозі брати кредити у Всесвітньому банку;

3) Міжнародна фінансова корпорація (МФК), заснована в 1956 році, метою якої є сприяння економічному зростанню в країнах, що розвиваються, шляхом надання підтримки приватному сектору;

4) Міжнародне агентство по інвестиційних гарантіях (МАІГ) засновано в 1988 році. Мета агентства – заохочення іноземних інвестицій у країнах, що розвиваються, шляхом надання гарантій іноземним інвесторам від втрат, викликаних некомерційними ризиками;

5) Міжнародний центр по урегулюванню інвестиційних суперечок (МЦУІС) заснований в 1966 році з метою сприяння збільшенню потоків міжнародних інвестицій шляхом надання послуг по арбітражному розгляду й урегулюванню суперечок між урядами й іноземними інвесторами. Його цілями є – консультування, наукові дослідження, надання інформації про інвестиційне законодавство.

Членом МБРР може стати країна, яка є членом Міжнародного валютного фонду. Вступ у МАР, МФК і МАІГ передбачає попереднє членство в МБРР. Країни-члени одержують акції установи та підписують установчий документ кожної установи: Статті Угоди МБРР, МАР, МФК і Конвенцію МАІГ. Членство в МЦУІС передбачає підписання й ратифікацію його Конвенції.

За станом на початок 2007 р. до МБРР входили 184 країни, до МАР – 165, до МФК – 176, до БАЛ – 164, до МЦУІС – 140 [39].

Міжнародний банк реконструкції й розвитку (МБРР) – спеціалізована установа ООН, міждержавний інвестиційний інститут, заснований одночасно із МВФ відповідно до рішень Міжнародної валютно-фінансової конференції в Бреттон-Вудсі в 1944 р. Угода про МБРР, що є одночасно і його уставом, офіційно набула чинності в 1945 р., але банк почав функціонувати з 1946 р. Місцезнаходження МБРР – Вашингтон. Членами МБРР є 184 країн, але провідна роль належить сімці: США, Японії, Великобританії, Німеччині, Франції, Канаді й Італії.

МБРР є одним з найбільших кредиторів проектів розвитку в країнах, що розвиваються, із середнім рівнем доходів на душу населення. Країни, що подають заявку на вступ у МБРР, повинні спочатку бути прийняті у МВФ. Всі позики банку повинні гарантуватися урядами країн-членів. Позики надаються на 15-20 років з відстрочкою платежів по основній сумі позики від трьох до п’яти років.

Офіційною метою діяльності МБРР є сприяння країнам-членам у розвитку національної економіки шляхом надання довгострокових позик і кредитів, гарантування приватних інвестицій.

МБРР використовує наступні форми фінансування:

1) звичайні позики (інвестиційні позики);

2) глобальні позики фінансовим установам, зайнятим у сфері розвитку (позики стратегічного розвитку);

3) субсидії й безоплатні субсидії;

4) надання гарантій.

Інвестиційні позики (Investment Loans) для товарів, робіт і послуг з метою підтримки проектів економічного й соціального розвитку в широкому діапазоні секторів. Реалізація таких проектів розрахована на тривалий час – зазвичай від п’яти до десяти років [39].

Позики стратегічного розвитку (Development Policy Loans) надаються для підтримки політики й інституційних реформ та розраховані на коротший строк – один-три роки. Раніше такий тип позик називався Системні позики.

Світовий банк також надає незначну кількість грантів, призначених для підтримки інновацій і партнерства – це гранти Ринку ідей розвитку (Development Marketplace), Глобального екологічного фонду (Global Environmental Facility), Програми «Інформація для розвитку» (The Information for Development Program). Світовий банк пропонує кілька типів гарантійних інструментів для того, щоб захистити інвесторів і ті, хто надає комерційні позики від ризиків, пов’язаних з інвестуванням у країни, які розвиваються.

Слід зазначити, що Світовий банк і МВФ – це юридично самостійні організації з різними відповідно до їх функціонального призначення цілями, але Світовий банк займається валютно-фінансовими и кредитними проблемами тільки країн-членів МВФ. Головним завданням Світового банку є сприяння стійкому економічному зростанню, що веде до скорочення вбогості в країнах, що розвиваються, шляхом надання допомоги по збільшенню виробництва через довгострокове фінансування проектів і програм розвитку. А МВФ головним чином стежить за функціонуванням міжнародної валютної системи, валютною політикою й політикою валютних курсів його країн-членів. У той час як Світовий банк надає позики тільки бідним країнам, МВФ може робити це стосовно кожної зі своїх країн-членів, що випробовує недостачу іноземної валюти для покриття короткострокових фінансових зобов’язань кредиторам в інших країнах. [15]

Міжнародний валютний фонд (International Monetary Fund, IMF) – міжурядова фінансово-кредитна організація, яка має статус спеціалізованого закладу ООН. МВФ було створено 27 грудня 1945 року після підписання 28-ма державами угоди, розробленої на Конференції ООН з валютно-фінанових питань 22 липня 1944 року. На теперішній час членами МВФ є 185 країн світу. Специфіка діяльності Міжнародного валютного фонду (МВФ) порівняно з іншими міжурядовими організаціями полягає у виконанні ним одночасно функцій регулювання, фінансування, нагляду та консультування країн-членів у сфері валютно-фінансових відносин. Головним завданням МВФ є скорочення тривалості та зменшення неврівноваженості у міжнародному балансі розрахунків членів, забезпечення стабільності валютних курсів.

Структура управління МВФ є досить складною та включає як територіальні, так і функціональні департаменти, інформаційні і допоміжні служби (рис. 19.2). Основним органом є Виконавчий комітет, до якої входить 24 виконавчі директори на чолі з директором – розпорядником (обирається на 5 років).

Функціями МВФ є: кредитування; сприяння розвитку міжнародного валютно-фінансового співробітництва, розширенню та збалансованому зростанню обсягів міжнародної торгівлі з метою досягнення високого рівня зайнятості та реальних прибутків; зміцнення виробничого потенціалу країн-членів; стабілізація грошових обмінних курсів; сприяння стабільності валют та уникнення їх конкурентної девальвації; участь у створенні багатосторонньої системи платежів та усунення валютних обмежень; підтримка рівноваги платіжних балансів країн-членів.

Рис. 19.2 Структура управління МВФ

Офіційні цілі МВФ:

- сприяти міжнародній співпраці в валютно-фінансовій сфері;

- сприяти розширенню і збалансованому зростанню міжнародної торгівлі в інтересах розвитку виробничих ресурсів, досягнення високого рівня занятості і реальних доходів держав-членів;

- забезпечити стабільність валют, підтримувати упорядковані співвідношення валютної системи держав-членів і не допускати “знецінення валют з метою отримання конкурентних переваг”;

- надавати допомогу в створенні багатосторонньої системи розрахунків між державами-членами, а також у ліквідації валютних обмежень;

- тимчасово надавати державам-членам засоби в іноземній валюті, з метою виправлення порушення рівноваги їх платіжного балансу .

Уставний капітал МВФ складає 217 млрд СПЗ та формується за рахунок внесків країн-членів, 25% з яких сплачується у СПЗ або іншій валюті, а 75% – у національній. У МВФ діє принцип “зваженої кількості голосів”: можливість країн членів, впливати на діяльність Фонду через голосування визначається їх часткою в його капіталі. Кожна держава має 250 “базових” голосів незалежно від величини її внеску в капітал і додатково по одному голосу за кожні 100 тис. СПЗ суми цього внеску. Такий порядок забезпечує більшість, яка здатна приймати рішення провідним державам. Найбільші квоти мають США – 17,5% капіталу, Японія – 6,4%, Німеччина – 5,53%, Великобританія – 4,98%, Франція – 4,98%, Саудівська Аравія – 3,45%, Італія – 3,09%, Росія – 2,8%.

Фонд надає позики за умови обов’язкового погодження з ним зацікавленими країнами програм фінансово-економічної стабілізації та проведення відповідального економічного курсу. До основних механізмів кредитування МВФ відносять резервні частки, кредитні частки, угоди по резервних кредитах, механізм розширеного кредитування.

Кредити Фонду надаються у вигляді траншів чи часток, які складають не більше 25% квоти відповідної країни-члена, яка називалась до Ямайської конференції “золотою”, а з 1978р. – резервною. Резервна частка визначається як перевищення квоти країни-члена сумою національної валюти на рахунку фонду. Якщо МВФ використовує національну валюту країни для надання кредиту іншій країні, її резервна частка безумовно збільшується. Непогашена сума позик країни-члена МВФ створює її кредитну позицію, яка разом з резервною часткою є її резервною позицією. Кошти у іноземній валюті, які можуть бути залучені країною понад її резервну частку (у випадку її повного використання авуари МВФ у валюті країни досягають 100% квоти), діляться на чотири частини по 25% – транші. Слід вказати на те, що доступ країни до кредитних ресурсів МВФ обмежується 200% її квоти.

Домовленості по резервним кредитам стенд-бай гарантують країні-члену отримання іноземної валюти від фонду в обмін на національну в межах визначеної суми за умови дотримання певних умов. Термін угоди по резервних кредитах становить від 1 до 3 років.

З 1974 р. діє механізм розширеного кредитування з метою подолання дефіциту платіжних балансів країн, обумовленого структурними змінами. Дані кредити надаються зазвичай на три роки (в деяких випадках і на чотири) траншами через встановлені проміжки часу – квартал, півріччя, рік. Механізм розширеного кредитування є досить складним та жорстким, бо містить обов’язкове виконання країною встановлених МВФ умов, яке фіксується у Листі про наміри або Меморандумі про економічну та фінансову політику. З боку фонду здійснюється постійний нагляд за виконанням країною цих умов, який може мати як кількісне (основні макроекономічні показники), так і якісне (інституційні зміни) вираження. Якщо ж МВФ вбачатиме певні протиріччя у економічний політиці країни взятим зобов’язанням, кредитування припиняється, а пільгова процентна ставка за раніше наданими траншами скасовується.

Зосереджена на відносно короткострокових макроекономічних кризах, дана інституція може кредитувати будь-яку країну з числа членів, яка відчуває нестачу іноземної валюти для покриття короткострокових фінансових зобов’язань.

МВФ надає фінансову підтримку державам-членам з низькими доходами за допомогою різних інструментів, а саме:

1) кредитування з високим відсотком субсидії надається за допомогою механізму фінансування з метою скорочення бідності й сприяння економічному зростанню (ПРГФ) і механізму фінансування для подолання зовнішніх шоків (ЕСФ);

2) субсидований механізм екстреної допомоги країнам, що є зонами відновлення після конфліктів та зонами стихійного лиха, і полегшення тягаря боргу в рамках Ініціативи відносно боргу бідних країн з високим рівнем заборгованості (ХІПК) й Ініціативи з полегшення тягаря заборгованості на багатобічній основі (МДРІ) [40].

ПРГФ – основний інструмент для надання фінансової підтримки МВФ країнам з низькими доходами – спрямований на скорочення бідності в контексті економічної стратегії, орієнтованої на зростання, тоді як у рамках ЕСФ надається пільгова допомога країнам з низькими доходами, які зіштовхуються з раптовими екзогенними шоками, але не мають діючої домовленості про ПРГФ. Країна з низькими доходами, що звертається із запитом про надання кредиту або полегшення тягаря боргу в рамках ПРГФ або ЕСФ, повинна підготувати Документ зі стратегії скорочення бідності (ПРСП) за участю зацікавлених сторін, включаючи цивільне суспільство; ПРСП розглядається Радами МВФ і Всесвітнього банку, але авторство в розробці стратегії належить тій країні. Кошти для кредитів у рамках ПРГФ надходять із трастових фондів, керованих МВФ, а ресурси субсидій фінансуються за рахунок внесків МВФ і широкого спектра держав-членів.

У 2008 році Виконавча Рада МВФ затвердила чотири домовленості ПРГФ (табл. 19.2).

Таблиця 19.2