19.3. Міжнародне регулювання ринку технологій

Сучасний світовий ринок за характером конкуренції є ринком технологічної конкуренції, що передбачає жорстку боротьбу між виробниками інноваційної продукції. На сьогодні, у промислово розвинених країнах значну частку виробничих витрат становлять витрати на наукові розробки, а вирішальним критерієм успіху – якість наукових розробок та швидкість їх впровадження у виробничу сферу (комерціалізація). І тому найбільш актуальними є питання захисту інноваційних розробок та забезпечення прав власності на них. Сучасна система регулювання міжнародного технологічного обміну спрямована на охорону прав на винаходи, промислові зразки, товарні знаки. Формування регулятивного механізму технологічної сфери передбачає укладання певних угод між країнами, які охоплюють окремі області технологічного розвитку. Необхідність розробки таких угод обумовлювалась інтенсивним розвитком виробництва завдяки впровадженню нових досягнень науки і техніки, що вимагало дотримання процедури їх оприлюднення та фіксації. Першою міжнародною угодою у цій сфері є Паризька конвенція з охорони промислової власності, яка вперше була підписана 11 країнами у 1883 році у Парижі. У подальшому дана конвенція неодноразово доповнювалась і тому в різних країнах залежно від ратифікації діють різні її редакції. Метою конвенції є надання пільгових умов для патентування винаходів, промислових зразків, реєстрації товарних знаків іноземними громадянами. Країни-учасники конвенції створюють Міжнародний союз з охорони промислової власності (Паризький союз). Основними положеннями Конвенції є:

- принцип національного режиму передбачає рівність прав у сфері охорони промислової власності національних та іноземних суб’єктів;

- право конвенційного пріоритету передбачає першочерговість заявки на отримання патенту, поданої в країні-учасниці протягом року з моменту її подачі для виключення непорозумінь при подачі заявки на патентування винаходу у іншій країні. Країна, яка має конвенційне право, може запатентувати винахід одночасно в декількох країнах;

- принцип запобігання зловживань при здійсненні виключного права патентовласника: якщо патентовласник, отримавши патент на винахід, не впроваджує або перешкоджає впровадженню даного винаходу, то даною конвенцією передбачається видача примусових ліцензій на певних умовах або ж позбавлення прав на патент.

У 1891 році більшістю країн-учасниць Паризької конвенції було підписано Мадридську кон­венцію про міжнародну реєстрацію товарних знаків, відповідно до якої в Міжнародне бюро в Женеві повинна подаватись заявка на товарний знак, яка направляється у відповідні установи країн-учасниць для перевірки на наявність подібного або ж ідентичного. При відсутності відмови, міжнародна реєстрація забезпечує охорону товарного знаку. У 1973 році у Відні була підписана розширена Угода про реєстрацію товарних знаків.

Крім названих угод, протягом XIX –XX ст. було підписано також:

- Мадридську угоду про боротьбу з фальшивими даними про джерела походження товару (1883);

- Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків або моделей (1925);

- Ніццьку угоду про міжнародну класифікацію товарів та послуг для реєстрації товарних знаків (1957);

- Лісабонську угоду про охорону даних про походження товару і їх міжнародну реєстрацію (1958);

- Локарнську угоду про міжнародну класифікацію промислових зразків або моделей (1968);

- Будапештську угоду про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів для цілей патентної процедури (1977);

- Вашингтонський договір про патенту кооперацію (1970), який передбачає можливість складання і подачі в національне відомство міжнародної заявки у випадках забезпечення охорони винаходу у декількох країнах;

- Бернську конвенцію про охорону літературних і художніх творів (1886);

- Римську конвенцію про захист прав артистів-виконавців, виробників фонограм і радіомовних організацій (1961);

- Женевську конвенцію про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення продукції (1971);

- Брюссельську конвенцію про поширення несучих програм сигналів, які передаються через супутники (1974).

У 1967 році рішенням Генеральної Асамблеї ООН була створена Організація об’єднаних націй з промислового розвитку (UNIDO – United Nations Industrial Development Organization), метою якої є координація та сприяння промисловому розвитку на глобальному, регіональному, національному та галузевому рівнях. ЮНІДО реалізує програми технічної допомоги та промислового розвитку країн, що розвиваються; організує форуми з питань інвестування, технічного і промислового співробітництва; сприяє збільшенню обсягів інвестування і передачі технологій країнам, що розвиваються; проводить засідання експертних груп, практикуми, семінари, конференції.

З 1994 року до міжнародних організацій відноситься і Міжнародний центр генетики і біотехнології, який розробляє і реалізує програми професійної підготовки фахівців з питань біологічної безпеки, патентування і прав інтелектуальної власності.

У 1970 році була створена Світова організація інтелектуальної власності (СОІС), яка є спеціалізованою установою ООН. Членами СОІС є 156 країн, сферою діяльності – промислова власність та авторські права. Основними цілями організації є:

- стимулювання та удосконалення охорони інтелектуальної власності у світі, включаючи удосконалення національних законодавств різних країн та надання зацікавленим країнам юридичної та технічної допомоги у цих питаннях;

- адміністративне управління існуючими союзами у сфері охорони інтелектуальної власності та співробітництво з міжнародними і національними організаціями;

- заохочення укладання міжнародних угод з метою покращення системи охорони інтелектуальної власності;

- надання консультацій, підготовка кадрів у рамках програм міжнародного технічного сприяння країнам, що розвиваються.

Членом СОІС може стати країна, яка є членом Паризького або Бернського союзів, або членом ООН.

Керівними органами СОІС є:

- Генеральна Асамблея, яка розглядає та схвалює звіти, приймає бюджети витрат, здійснює заходи щодо адміністративного забезпечення міжнародних угод;

- конференція, на сесіях якої розглядаються питання у сфері інтелектуальної власності, затверджується бюджет конференції, програма правової, технічної допомоги;

- комітет з координації займається підготовкою проектів бюджету, програм конференції та Генеральної Асамблеї;

- постійний комітет з інформації про промислову власність;

- міжнародне бюро.

У 1994 році було створено Арбітражний центр СОІС з метою сприяння забезпеченню посередницьких та арбітражних послуг для приватних осіб та організацій у питаннях правового забезпечення охорони інтелектуальної власності.

Для регулювання франчайзингових відносин у 1960 році було створено Міжнародну асоціацію франчайзингу та у 1972 році – Європейську федерацію франчайзингу.

Одним із структурних підрозділів Світової організації торгівлі є Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (TRIPS), яка визначає основні стандарти захисту прав на патенти, товарні знаки, промислові зразки, ноу-хау. Відповідно до цієї угоди, патент видається тільки на виключно новий винахід, який має практичне застосування. Якщо власник патенту відмовляється ліцензувати використання винаходу або самостійно впроваджувати його у виробництво, то угодою передбачається примусове ліцензування. Угода TRIPS чітко визначає правила використання товарних знаків: ексклюзивне право власника на даний товарний знак, вільне визначення умов ліцензування та передачі прав на товарні знаки, скасування товарних знаків через їх невикористання протягом певного періоду (як правило, трьох років). Також даною угодою окреслюються права на використання промислових зразків, які повинні бути новими або оригінальними. Власник захищеного промислового зразка має виключні права на його використання. В угоді передбачено захист закритої інформації (ноу-хау), яка має комерційну цінність, та його часових меж. Так, мінімальний термін охорони патентів – 20 років з моменту подачі заявки, товарних знаків – 7 років з моменту початкової реєстрації і кожного поновлення реєстрації (реєстрація відновлюється на невизначений термін), промислових зразків – не менше 10 років [16, С. 223].

Однією з найбільш значущих регіональних угод є Європейська патентна конвенція, яка була підписана у 1973 р. та ратифікована у 1977 р., яка передбачає створення регіональної організації з регулювання прав охорони промислової власності – Європейської патентної організації (ЄПО).

Цілями ЄПО є:

- видача європейських патентів;

- розширення співробітництва між європейськими країнами у сфері охорони винаходів;

- посилення патентного захисту завдяки єдиній процедурі видачі патентів та єдиних правил регулювання видачі патентів.

У структуру ЄПО входять Європейське патентне відомство та Адміністративна рада. Європейське патентне відомство здійснює видачу патентів за наступною процедурою:

1 етап – подача заявки в Мюнхені чи Берліні, її формальна перевірка, патентний пошук, публікація заявки та результатів пошуку;

2 етап – експертиза, видача або відмова у видачі патенту в Мюнхені;

3 етап – розгляд скарг у Мюнхені.

Дана процедура за терміном може тривати від одного до трьох років.

На відміну від більшості патентних відомств, Європейське патентне відомство є фінансово самостійним і існує за рахунок оплати наданих послуг у вигляді процедурних зборів та 50% зборів, які належать національним відомствам за європейські патенти.

Європейський патент діє 20 років. ЄПО з 1993 р. укладає з країнами, які не є її членами, угоди про поширення дії європейських патентів на їх території, якщо ці країни мають власні патентні відомства та прийняли закон про охорону прав інтелектуальної власності.

У цілому, Європейське, Японське патентні відомства та Бюро патентів і товарних знаків США реєструють близько 90% винаходів у світі.