Приклад оформлення бібліографічного опису в спис­ку джерел

Продовження табл.

Джерела можна розміщувати одним із таких спо­собів:

а) у порядку подання посилань у тексті;

б) в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків;

в) у хронологічному порядку.

Відомості про джерела, включені До списку, не­обхідно давати відповідно до вимог міждержавних і державного стандартів з обов'язковим наведенням назв праць. Інформація про такі вимоги розміщена у стандартах ГОСТ 7.1-84 "СИБИД. Библиографи­ческое описание документа. Общие требования и правила составления"; ДСТУ 3582-97 "Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі. Загальні вимоги та прави­ла"; ГОСТ 7.12-93 "СИБИД. Библиографическая за­пись. Сокращение слов на русском языке. Общие тре­бования и правила"; ГОСТ 7.11-78 "СИБИД. Сокра­щения слов и словосочетаний на иностранных евро­пейских языках в библиографическом описании".

Додатки оформлюють як продовження рукопи­су на наступних її сторінках або у вигляді окремої частини (книги), розміщуючи їх у порядку подання посилань у тексті рукопису.

Якщо додатки оформлюють на наступних сто­рінках наукової роботи, кожен такий додаток має починатися з нової сторінки. Додаток повинен мати заголовок, надрукований угорі малими літерами з першої великої симетрично відносно тексту сто­рінки. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої друкується слово "Дода­ток _" і велика літера, що позначає додаток.

Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Г, Є, І, ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад: додаток А, додаток Б. Один додаток позначається як додаток А.

При оформленні додатків окремою частиною (книгою) на титульному аркуші під назвою рукопи­су друкують великими літерами слово "ДОДАТКИ".

Текст кожного додатка за необхідності може бути поділений на розділи й підрозділи, які нумерують у межах кожного додатка. У цьому разі перед кож­ним номером ставлять позначення додатка (літеру) і крапку, наприклад, "А.2" (другий розділ додатка А); "В.3.1" (перший підрозділ третього розділу до­датка В) .

Ілюстрації, таблиці та формули, розміщені в до­датках, нумерують у межах кожного додатка, на­приклад: "рис. Д.1.2" (другий рисунок першого роз­ділу додатка Д); формула "А.1 " (перша формула до­датка А).

ГЛОСАРІЙ

Абсолютна величина одного відсотка приросту —

результат співвідношення абсолютного приросту і темпу приросту, розрахунок якого має сенс лише для ланцюгових приростів та темпів приросту.

Абсолютний приріст — різниця між двома по­казниками (рівнями) одного ряду динаміки, яка оцінюється в одиницях виміру цього ряду. Абсолют­ний приріст можна розраховувати між початковим та кінцевим рівнями, за певний проміжок часу, між будь-якими рівнями ряду.

Абсолютні показники — результати первинного спостереження, які є базою для розрахунку віднос­них величин, що кількісно відображають розміри певного предмета чи явища безвідносно до його структури та інших об'єктів.

Абстрагування (від лат. аЬвіга/іо — відтягую, відриваю) — метод наукового пізнання, який поля­гає в уявному відволіканні від несуттєвих властиво­стей і зв'язків, предметів та одночасному виділенні

(фіксуванні) однієї чи кількох сторін, що становлять об'єкт дослідження.

Автокореляція — вираження взаємного зв'язку між сусідніми членами стаціонарного ряду.

Агрегатний індекс — основна форма економіч­ного індексу, для розрахунку якого та подолання несумарності окремих індексів застосовують додат­ковий незмінний показник, що економічно (теоре­тично) тісно пов'язаний з показником, що індек­сується.

Аксіома (від гр. аєїсода — значуще, гідне, прий­нятне положення) — твердження певної теорії, яке при її деструктивній побудові приймається без до­ведення як вірне вихідне положення та кладеться в основу доведення інших тверджень.

Актуальність (актуальний від лат. actualis — дійсний, сучасний) — важливість, необхідність ви­рішення у цей час.

Алгоритмічні моделі — комплексні моделі, що поєднують елементи аналітичних та евристичних (логічних систем), структура яких не піддається прямому аналізу.

Аналіз — (від гр. analysis — розкладання) метод наукового дослідження шляхом розкладання пред­мета чи явища на складові з метою встановлення їхніх взаємозв'язків та визначення таким чином їх внутрішньої сутності.

Аналітичні моделі — алгебраїчні вирази або рів­няння з системою обмежень, постійними та змінни­ми членами, які внаслідок переваг формалізації є зручними для використання та інтерпретації резуль­татів.

Аналогія (від гр. analogнa) — метод наукового дослідження, за допомогою якого від подібності об'єктів певного класу за одними ознаками роблять висновок про інші об'єкти.

Анкетне обстеження — збір інформації згідно зі спеціально підготовленими формами-запитами (ан­кетами) від певного кола осіб, що можуть оцінити певний предмет або явище відповідно до свого фаху або за іншими критеріями.

Анкетування — метод збору інформації за допомо­гою завчасно підготовлених опитувальних листів — анкет.

Аргументація (лат. аитепіано — наведення аргументів на користь чого-небудь) — суто логічний процес, який полягає в обґрунтуванні істинності судження (тези доказу) за допомогою інших суджень (аргументів або доводів).

Багатомірні групування — розподіл сукупності на групи з одночасним (паралельним) використан­ням будь-якої кількості суттєвих ознак у комплексі, за допомогою кластерної теорії.

Бюджетний аналіз — метод визначення кіль­кісних та якісних показників структури, наповнен­ня та використання бюджетів будь-яких рівнів (транс­національної корпорації, країни, регіонального або міждержавного союзу, окремої компанії).

Відносний приріст (темп приросту) — показник, що розраховується за допомогою абсолютних при­ростів або рівнів одного ряду динаміки та свідчить, наскільки змінились розміри предмета чи явища за період часу, який досліджується.

Відхилення — різниця між варіантою та се­реднім показником вибраної сукупності, в якій обо­в'язково має дотримуватись послідовність підста­вовки значень, що дасть змогу однозначно характе­ризувати напрямок відхилень за допомогою ознак перевищення або недосягнення.

Вірогідність — кількісна характеристика мож­ливості настання будь-якої випадкової події за тих чи інших умов, які можуть повторюватись необме­жену кількість разів.

Вибіркове спостереження — спеціальний випад­ковий відбір певного кола одиниць загальної сукуп­ності, характеристика яких дає змогу судити про всю сукупність.

Вимірювання — найбільш точний пізнавальний засіб, що є процедурою визначення числового зна­чення певної величини за допомогою одиниці вимі­ру (еталона).

Вторинні групування — це групування, які ство­рюють нові сукупності елементів, використовуючи для цього раніше здійснені групування.

Вчений — фізична особа, яка провадить фунда­ментальні та (або) прикладні наукові дослідження і отримує наукові чи науково-технічні результати.

Гіпотеза (від гр. ило Оєоц — основа, припущен­ня) — форма наукового знання, основою якого є припущення про природу речей і явищ або про при­чини і закономірності, що їх зумовлюють.

Гносеологія (від гр. уутасттє — знання і Xoyoq — вчення) — теорія пізнання, що досліджує вихідні умови та загальні основи будь-якого дослідження; узагальнення результатів багатовікової історії, у процесі якої предметно-практична і духовна діяль­ність людини розширювала горизонт пізнання явищ у природі, суспільстві, мисленні.

Графік (відгр. урсссріх^од — письмовий, зображе­ний) — наочне подання інформації у формі кіль­кісних показників за допомогою геометричних ліній та фігур.

Графічний метод — систематизація та наочне подання (у вигляді графіків, діаграм, картограм, картодіаграм, логічних схем) інформації, отриманої внаслідок збору даних, групування, проведення ана­лізу, синтезу нових показників, прогнозування роз­витку подій та моделювання ситуації.

Графічний образ — геометричні знаки (сукупність ліній, фігур і точок), за допомогою яких на гра­фіку відображаються накопичені дані.

Групування — розподіл генеральної або вибірко­вої сукупності за певними сутнісними варіюючи ми ознаками, що мають назву ознак групування або критеріїв.

Дедукція (від лат. йейисііо — виведення) — умо­вивід, у якому висновок про деякий елемент мно­жини робиться на підставі знання загальних влас­тивостей усієї множини.

Детермінований факторний аналіз — метод, який застосовується для вивчення впливу факторів, зв'я­зок яких з результативним показником носить фун­кціональний характер (сума, різниця, добуток або ділення).

Динамічні моделі — моделі, які відображають зміну об'єкта дослідження з плином часу та засто­совуються для перевірки гіпотез та визначення май­бутніх параметрів системи (процесу або явища).

Діалектика — наука про загальні закони існу­вання всесвіту, його пізнання та зміни.

Діалектичне протиріччя — внутрішнє самозапе­речення, яке передбачає одночасну єдність та анта­гонізм елементів і характеристик предметів або явищ.

Доказ — обґрунтування тези за допомогою рані­ше встановлених положень.

Дослід — наукове вивчення явищ за допомогою доцільно обраних або штучно створених умов, що забезпечують "чисте" протікання тих процесів, до­слідження яких необхідне для встановлення зако­номірних зв'язків між явищами та їх суті.

Евристичні методи (від гр. Еиршх^ш — пошук) у вузькому розумінні являють собою способи навчан­ня, а у широкому — неформальні методи, які дають змогу досліджувати творчу діяльність, відкривати нове у судженнях, ідеях, способах дії.

Економіко-екологічний аналіз — метод, який досліджує взаємодію економічних суб'єктів з навко­лишнім природним середовищем.

Економічний аналіз — науковий спосіб пізнан­ня сутності економічних явищ через визначення їх структури, змісту та взаємозв'язків.

Експеримент (від лат. experimentus — спроба, досвід) — метод наукового дослідження, який при­пускає втручання у природні умови існування пред­метів і явищ, відтворює визначені сторони предметів і явищ у спеціально створених умовах з метою ви­вчення їх без супутніх обставин.

Експлікація (від лат. explicatio, explico — пояснюю, розгортаю) — перелік вербальних, геометричних сим­волів та пояснень, які дають змогу читати графік, роз­пізнавати змістовне навантаження графічних образів.

Закон — логічне, формалізоване та чітко сфор­мульоване співвідношення між явищами об'єктив­ної дійсності, що характеризується як необхідне, істотне, стійке, повторюване та загальне.

Ідеалізація (від фр. ideal — досконалість) — ме­тод наукового дослідження, за допомогою якого аб­страктно конструюються поняття про неіснуючі об'єкти, які мають прообрази у реальному світі.

Інвестиційний аналіз — метод визначення кіль­кісних та якісних показників структури вкладених фінансових, матеріальних та інших ресурсів у еко­номічні суб'єкти з позицій доцільності, перспектив­ності, ефективності, ризиків тощо.

Індекси (від лат. index — покажчик, реєстр) — узагальнюючі відносні показники, які дають змогу оцінити розвиток або співвідношення явищ, про­цесів чи сукупностей, що не підлягають підсумову­ванню.

Індукція (від лат. inductio — наведення) — умо­вивід від часткового до загального, у процесі якого на підставі знання про частину предметів одного класу робиться висновок про клас взагалі; метод пізнання, сукупність пізнавальних операцій, у ре­зультаті яких здійснюється рух думки від менш за­гальних положень до більш загальних.

Інновації — новостворені, застосовані або удос­коналені конкурентоспроможні технології, продук­ція, послуги, організаційно-технічні рішення будь-якого характеру (виробничого, адміністративного, комерційного), що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.

Інноваційна діяльність — діяльність, спрямова­на на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок, що зумовлює ви­пуск на ринок нових конкурентоспроможних то­варів і послуг.

Інноваційна інфраструктура — сукупність під­приємств, організацій, установ, їх об'єднань, асоціа­цій будь-якої форми власності, що надають фінан­сові, консалтингові, маркетингові, інформаційно-комунікативні, юридичні, освітні та інші послуги із забезпечення інноваційної діяльності.

Інноваційне підприємство (інноваційний центр, технопарк, технополіс, інноваційний бізнес-інкуба-тор тощо) — підприємство, що розробляє, виробляє і реалізує інноваційні продукти, обсяг яких у гро­шовому вимірі перевищує 70 % його загального об­сягу продукції / послуг.

Інноваційний проект — комплект документів, що визначає процедуру і комплекс усіх необхідних заходів (у тому числі інвестиційних) щодо створен­ня і реалізації інноваційного продукту та інновацій­ної продукції.

Інтерв'ювання (від англ. interview — інтерв'ю) — процес виявлення позицій (ставлення) опитуваних стосовно кількісних чи якісних характеристик явищ або процесів, яке проводить безпосередньо дослід­ник.

Інформація (від лат. — informatio — роз'яснен­ня, викладення) — зміст повідомлення про сукуп­ність явищ і подій, що представляють інтерес для вивчення, підлягають реєстрації та обробці.

Категорія (від гр. ^Лахлуоріа — вислів, вираз) — форма мислення, яка відображає універсальні влас­тивості та співвідношення об'єктивної дійсності; спосіб засвоєння конкретного та пізнання ще не ви­явлених і не усвідомлених елементів дійсності.

Кластер (від англ. cluster —група) — група або сукупність елементів, що характеризуються спіль­ними ознаками.

Коефіцієнт варіації — відсоткове відношення середнього квадратичного відхилення до середньої арифметичної.

Кореляційний зв'язок — категорія, що відобра­жає неповний зв'язок між ознаками і результуючим показником, що має загальний або усереднений ха­рактер і потребує для свого виявлення масових спос­тережень, підпадаючи під дію закону великих чисел.

Логістичний аналіз — різновид аналізу, орієн­тований на вивчення товарних потоків та їх раціо­нальну організацію.

Макет таблиці — структурована система рядків і стовпців (граф), призначена для інформаційного наповнення.

Маркетинговий аналіз — вид аналізу, спрямо­ваний на вивчення ринкових позицій та зовнішньо­го економічного (товарного) середовища.

Масштаб (від нім. maestae: тав — міра, розмір і stae — палиця) — умовна міра переведення числової величини у графічну, яка застосовується для пропор­ційного та адекватного відображення кількісних ве­личин у зменшеному (або збільшеному) вигляді.

Математичні моделі — моделі, в основі яких ле­жить формалізований, математичний опис об'єкта, що враховує різну кількість факторів та зв'язків між ними.

Медіана (від лат. mediana — середина) — зна­чення досліджуваної ознаки певної сукупності, яке знаходиться всередині варіаційного ряду — зростаю­чого або такого, що зменшується.

Мета дослідження — це кінцевий результат, на досягнення якого воно спрямоване.

Метод (від гр. теНгооІоз — шлях дослідження, теорія, вчення) — спосіб досягнення конкретного завдання; спосіб, шлях пізнання і практичного пе­ретворення реальної дійсності, система прийомів і принципів, що регулює практичну і пізнавальну діяльність людини.

Метод експертних оцінок — спеціальним чином організований збір суджень, оцінок та пропозицій спеціалістів з певної галузі знань, їх аналіз, зведен­ня та формування виваженого результату.

Методика (гр. дє&обіх'а ) — сукупність методів, пов'язаних спільністю вирішення окремих проблем.

Методи науки — способи дослідження явищ, які визначають як підходи до вивчення, планомірний шлях пізнання та встановлення істини, так і сферу їх застосування.

Методологія (від гр. рє9о8о^Л — шлях, спосіб пізнання, дослідження та Х.оуо<; — вчення) — наука про структуру, логічну організацію, методи та засо­би діяльності; спосіб усвідомлення будови науки і методів її роботи; сукупність принципів, методів, прийомів та процедур дослідження, що застосову­ються в тій чи іншій спеціальній галузі знань.

Метод порівняння паралельних рядів — один із методів дослідження кореляційної залежності, який дає змогу наочно оцінити зв'язки між показника­ми, що кількісно змінюються. Включає: попередній теоретичний аналіз з метою встановлення можли­востей існування та суті зв'язків, їх характеру, фак­торів, що характеризують результуючу ознаку; їх систематизацію (розташування у порядку зростан­ня або зменшення); виявлення наявності зв'язку, його спрямованості, характеру, повноти.

Мода — значення ознаки варіаційного ряду, що найбільш часто трапляється; варіант ряду, який має найбільшу вагу або частоту.

Модель (від лат. modulus, фр. modele — міра, зра­зок) — еталон, стандарт, умовний образ будь-якого об'єкта, що застосовується як його замінник для до­слідження властивостей, зв'язків предметів і явищ реальної дійсності.

Моделювання (або процес постановки модельно­го експерименту) — дослідження за допомогою умов­них зображень об'єктів або їх аналогів (умоглядних чи фізичних), що мають аналогічні істотно важливі характеристики.

Монографічний опис — спостереження, яке за­стосовується для детального вивчення одиничних, але типових об'єктів (господарств, організаційних схем і тощо).

Наука — динамічна система знань, яка розкри­ває нові явища у суспільстві та природі з метою їх застосування у практичній діяльності людей.

Наукова діяльність — інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використан­ня нових знань у сфері фундаментальних та при­кладних досліджень.

Наукова ідея — нове, нетрадиційне пояснення

явищ.

Наукова проблема — форма наукового знання, зміст якої становить сферу непізнаного людиною, того, що потребує вивчення.

Наукове пізнання — процес відображення та відтворення дійсності у мисленні.

Науковий працівник — вчений, який за основ­ним місцем роботи та відповідно до трудового дого-

271

вору / контракту професійно займається науковою, науково-технічною або науково-педагогічною діяль­ністю та має відповідну кваліфікацію, підтвердже­ну результатами атестації.

Науковий результат — нове знання, одержане у процесі фундаментальних або прикладних наукових досліджень та зафіксоване на носіях наукової інфор­мації у формі звіту, наукової праці, наукової допо­віді, наукового повідомлення про науково-дослідну роботу, монографічного дослідження, наукового від­криття тощо.

Наукові факти — відображені свідомістю події, явища, що відбувалися або відбуваються у дійсності, які є перевіреними, обдуманими і зафіксованими мовою науки у формі емпіричних суджень.

Науково-дослідна або науково-технічна устано­ва — юридична особа незалежно від форми влас­ності, створена в установленому законодавством порядку, для якої наукова або науково-технічна ді­яльність є основною і становить понад 70 % загаль­ного річного обсягу виконаних робіт.

Науково-дослідна робота — дослідження з метою одержання наукового результату, головний шлях набуття, примноження та оновлення знань, який передбачає уміння ставити наукові завдання, пла­нувати їх виконання, організовувати збір і обробку інформації, а також створювати умови для генеру­вання нових ідей та їх практичної реалізації.

Науково-прикладний результат — нове конст­руктивне чи технологічне рішення, експерименталь­ний зразок, закінчене випробування, розробка, яка впроваджена або може бути впроваджена у суспіль-нупрактику. Може мати форму звіту, ескізного про­екту, конструкторської або технологічної докумен­тації на науково-технічну продукцію, натурного зразка тощо.

Науково-технічна діяльність — інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і ви­користання нових знань у всіх галузях техніки і тех­нологій, основними формами якої є науково-дослід­ні, дослідно-конструкторські, проектно-конструк­торські, технологічні, пошукові, проектно-пошукові роботи, виготовлення дослідних зразків або партій науково-технічної продукції, інші роботи, пов'язані з доведенням наукових і науково-технічних знань до стадії практичного використання.

Науково-технічний потенціал — сукупність кад­рових, матеріально-технічних, фінансових, інформа­ційних ресурсів науки, об'єднаних певними органі­заційними принципами і структурою управління.

Несуцільне спостереження — вивчення частини одиниць сукупності, яка характеризується масовістю та несе на собі всі характерні риси повної сукупності.

Об'єкт економічного аналізу — економічні ре­зультати господарювання.

Об'єкт наукових досліджень — процес або яви­ще, що породжує проблемну ситуацію чи вимагає отримання більш детального знання.

Об'єкт спостереження — сукупність одиниць предмета або явища, що вивчається, стосовно якого необхідно зібрати первинну інформацію.

Одиниця спостереження — первинний елемент, стосовно якого передбачається отримати певні відо­мості.

Одиниця сукупності — первинний елемент об'єк­та спостереження, що несе в собі ознаки, які підля­гають реєстрації.

Орієнтири масштабу — позначки на полі графі­ка, які дають можливість кількісно співвіднести графічні образи, визначити масштаб.

Перепис — спеціально організоване спостере­ження, завданням якого є повний облік чисельності та складу будь-якого явища шляхом запису необхід­ного набору даних за кожною одиницею, що стано­вить досліджуване явище.

План-проспект — реферативне викладення отри­маних результатів у послідовності їх розміщення в рукописі.

Поле графіка — простір, де розміщені графічні образи, що характеризується розмірами (вибирають­ся дослідником довільно, залежно від інформаційної насиченості та вирішуваних завдань) і пропорціями (зазвичай — прямокутник зі співвідношенням сто­рін 1:1,33 або 1:1,5).

Поняття — думка, що в узагальненій формі від­ображає предмети і явища дійсності та зв'язки між ними за допомогою фіксації загальних і специфіч­них ознак, явищ та співвідношень між ними.

Порівняння — один із найбільш поширених ме­тодів пізнання, який полягає у зіставленні однорід­них об'єктів з метою встановлення подібності та від­мінності предметів і явищ дійсності.

Практичне значення — важливий елемент об­ґрунтування, який підтверджує значущість теоре­тичних та методичних розробок автора для викори­стання у процесі життєдіяльності людини у певній визначеній чи різноманітних галузях.

Предмет економічного аналізу причинно-на-

слідкові зв'язки економічних процесів і явищ.

Предмет науки — пов'язані між собою форми руху матерії або особливості відображення їх у свідо­мості.

Предмет у наукових дослідженнях — явище або процес, що знаходиться в межах об'єкта та розгля­дається як елемент, частина об'єкта дослідження.

Прикладні наукові дослідження — наукова чи науково-технічна діяльність, спрямована на одер­жання і використання знань для практичних цілей.

Принцип (від лат. ргіпсіріит — початок) — по­чаток, база, що лежить в основі певної сукупності фактів, теорій, наук. Зазвичай розрізняють принцип буття — те, що лежить в основі дійсності, і прин­цип пізнання — те, що покладено в основу розумін­ня, вивчення цієї дійсності.

Прогноз (від гр. тгр"оуусо9і(^/ч — передбачення) — науково обґрунтоване судження про можливі стани об'єкта в майбутньому, альтернативні шляхи та тер­міни їх настання.

Прогнозування — дослідження, що базується на всебічному аналізі ретроспективного розвитку, гли­бокому знанні об'єктивних законів та має на меті наукове обґрунтування можливого стану об'єктів у майбутньому і визначення альтернативних шляхів строків та умов досягнення такого стану.

Програмно-цільовий метод — один зі способів розробки програм, які мають вирішувати певні завдан­ня або сприяти досягненню попередньо визначених параметрів розвитку економічних та інших систем.

Просторові орієнтири — система координат або інша система символів, що вказує на місця розмі­щення та співвідношення графічних образів на полі графіка.

Розмах варіації, або амплітуда відхилень край­ніх показників, — різниця між найбільшим та най­меншим показниками варіюючої ознаки.

Ряд динаміки — систематизована певним чином (переважно у хронологічній послідовності) сукуп­ність показників, які характеризують певне явище або предмет; сукупність показників часу (£) та рівнів ряду (у), які також можуть доповнюватись у разі потреби аналітичними показниками.

Сезонні коливання — стійкі зміни розвитку, ви­кликані настанням певного періоду часу, які при­водять до збурення кривої — стійких коливань, що повторюються.

Середня величина — найбільш широко вживаний наочний показник, який зазвичай використовують для характеристики певної сукупності предметів або явищ. Становить собою типовий розмір кількісно варіюю­чих ознак якісно однорідних явищ, процесів, рівно­діючу впливу всіх факторів на величину ознаки.

Середня гармонійна — величина, зворотна се­редній арифметичній, складена зі зворотних значень досліджуваної ознаки.

Синтез (від гр. аиу9єсп^Л — з'єднання, складан­ня) — метод наукового дослідження шляхом по­єднання у єдине ціле отриманих при попередньому аналізі елементів / складових частин.

Система (від гр. сГуо-тгци.а — з'єднання, складан­ня) — сукупність, комбінація або набір взаємопов'я­заних елементів, що утворюють єдине ціле.

Системний метод — сукупність загальнонауко-вих методологічних принципів і способів досліджен­ня, в основі яких лежить орієнтація на розкриття цілісності об'єкта як системи.

Соціально-економічний аналіз — дослідження суті та взаємозв'язку явищ і процесів у соціально-економічній сфері.

Спостереження — активний пізнавальний про­цес, що спирається насамперед на роботу органів чуттів людини та його предметну матеріальну ді­яльність.

Статичні моделі — різновид моделей, призначе­ний для опису певних (бажано постійних, незмін­них) співвідношень між параметрами системи, яка підлягає вивченню.

Стохастичний аналіз — метод дослідження зв'яз­ків між факторами та результативним показником, що носять неповний, вірогідний (кореляційний) ха­рактер.

Стратегічний аналіз — метод визначення клю­чових характеристик очікуваної (майбутньої) еко­номічної системи.

Структура (від лат. structura — будова, розташу­вання, порядок) — сукупність стійких зв'язків об'єк­та та його елементів, що забезпечують цілісність сис­теми — збереження основних якостей при різних внутрішніх та зовнішніх змінах.

Суцільне спостереження — процес фіксації та збору інформації, орієнтований на повне врахуван­ня усіх одиниць сукупності, що складають дослі­джуване явище.

Таблиця (польськ. tablica, від лат. tabula — дош­ка) — форма раціонального викладення інформації.

Табличний метод — систематизація та наочне подання у вигляді таблиць текстової та цифрової інформації, отриманої внаслідок збору даних, гру­пування, проведення аналізу, синтезу нових показ­ників, прогнозування розвитку подій та моделюван­ня ситуації.

Темпи зростання — співвідношення всередині одного ряду показників (елементів), що належать до різних періодів або моментів.

Теорема (від гр. 0єю^Лг]ца — розглядаю, дослі­джую) — положення або твердження, істинність якого встановлюють шляхом доказу, заснованого на аксіомах або доведених раніше положеннях.

Теорія (від гр. Оєсоріа — спостереження, дослі­дження) — комплекс абстрактних пізнавальних об­разів, поглядів, уявлень, ідей, понять, концепцій тощо, спрямованих на тлумачення і пояснення пев­них явищ.

Узагальнення — логічний процес переходу на більш високий ступінь абстракції шляхом виявлен­ня спільних ознак предметів або явищ.

Умовивід — розумова операція, за допомогою якої з певної кількості заданих суджень виводиться інше судження, певним чином пов'язане з вихідними.

Умовивід за аналогією — процес уподібнення нового одиничногоявища іншому, відомому і подіб­ному до нього одиничному явищу та поширення на нього раніше отриманої інформації; метод, що вико­ристовується для одиничних і неповторних за свої­ми індивідуальними характеристиками подій, пред­метів, явищ.

Управлінський аналіз — дослідження теоретич­них основ та практичних результатів функціонуван­ня економічних систем з метою побудови ефективної системи управління, прийняття оптимальних управ­лінських рішень та досягнення очікуваних резуль­татів в економіці на макро-, мезо- та мікрорівнях.

Уявлення — розумове перетворення вражень та формування на їх основі мислительних образів, реа­лізація яких приводить до утворення нових матері­альних і духовних цінностей.

Факторний аналіз — метод дослідження, який дає змогу вивчити та виміряти взаємозв'язок фак­торів та їх вплив на результативний показник.

Фінансовий аналіз — процес вивчення суті фі­нансових механізмів та процесів, які відбуваються в економіці.

Фундаментальні наукові дослідження — науко­ва теоретична або експериментальна діяльність, спрямована на одержання нових знань про законо­мірності розвитку природи, суспільства, людини та їх взаємозв'язок.

Функціональний зв'язок — це такий тип взаємо­залежності результуючого показника й ознаки, що відображає однозначний вплив усіх факторів на ре­зультат та з однаковою силою проявляється стосов­но всіх одиниць досліджуваної сукупності.

Функціонально-вартісний аналіз — метод сис­темного аналізу об'єкта, орієнтований на оптиміза-цію співвідношення споживчих властивостей това­ру та витрат на його розробку, виробництво і вико­ристання.

Цільова комплексна програма — директивний адресний документ — узгоджений за ресурсами, виконавцями і термінами комплекс заходів, спря­мованих на вирішення найбільш ефективними шля­хами певних завдань або подолання проблем.

Навчально-методичні матеріали

Програма навчальної дисципліни

Вступ

Актуальність вивчення дисципліни « Методологія наукових досліджень». Мета і завдання вивчення курсу. Значення курсу «Методологія наукових досліджень» у формуванні світогляду та набуття навичок науково-дослідницької роботи. Ознайомлення з основними літературними джерелами та завданнями семінарських та практичних занять.