6.1. Основні групи загальних методів

Загальні методи наукового пізнання, на відміну від спеціальних методів, використовуються протя­гом всього дослідницького процесу, незалежно від галузі знань та особливостей дослідження.

Загальні методи наукового пізнання зазвичай поділяють на три великі групи.

I. Емпіричні методи дослідження (спостережен­ня, порівняння, вимірювання, експеримент);

II. Методи, які використовуються як на емпіричному, так і на теоретичному рівнях досліджен­ня (абстрагування, аналіз і синтез, індукція і дедук­ція, моделювання та ін.);

III. Методи теоретичного дослідження (від аб­страктного до конкретного та ін.) (рис. 6.1).

Розглянемо першу групу — емпіричні методи дослідження. Перший із них — спостереження,

тобто активний пізнавальний процес, що спираєть­ся насамперед на роботу органів чуттів людини та його предметну матеріальну діяльність.

У повсякденній діяльності та науці спостережен­ня повинні приводити до результатів, що не зале­жать від волі та бажань суб'єктів: щоб стати осно­вою наступних теоретичних і практичних дій, вони мають інформувати нас про об'єктивні властивості і відношення реально існуючих предметів і явищ.

Для того щоб бути плідним методом пізнання, спостереження має задовольняти низку вимог, най­важливішими з яких є: планомірність, цілеспряму­вання, активність, систематичність.

Варто пам'ятати, що спостереження як засіб пі­знання дає первинну інформацію про світ.

Порівняння — один із найбільш поширених ме­тодів пізнання, який дає змогу встановити подіб­ність і розходження предметів та явищ дійсності. У результаті порівняння встановлюється те загальне, яке властиве двом або кільком об'єктам, а виявлен­ня загального, що повторюється в явищах, як відо­мо, є сходинкою на шляху до пізнання законів і за­кономірностей .

Для того щоб порівняння було плідним, воно має задовольняти таким основним вимогам: по-перше, порівнювати слід лише ті явища, між якими може існувати визначена об'єктивна спільність; по-друге, для пізнання об'єктів їх порівняння має здійснюва­тись за найбільш важливими, істотними (у плані конкретного пізнавального завдання) ознаками.

Вимірювання, на відміну від порівняння, є більш точним пізнавальним засобом, що являє собою про­цедуру визначення числового значення певної вели­чини за допомогою одиниці виміру (еталона). Цінність вимірювання в

тому, що воно дає точну, кіль­кісно визначену інформацію про навколишній світ. У числі емпіричних методів наукового пізнання ви­мір займає приблизно таке ж місце, як спостережен­ня і порівняння.

Окремим випадком спостереження є експери­мент — метод наукового дослідження, який при­пускає втручання у природні умови існування пред­метів і явищ, відтворює визначені сторони предметів і явищ у спеціально створених умовах з метою ви­вчення їх без супутніх обставин.

Експериментальне вивчення об'єктів порівняно зі спостереженням має ряд переваг:

1) у процесі експерименту стає можливим вивчен­ня того чи іншого явища в чистому вигляді;

2) експеримент дає змогу досліджувати власти­вості об'єктів в екстремальних умовах;

3) забезпечує достатню повторюваність для того, щоб відокремити суттєві риси та визначити зв'язки.

Будь-який експеримент може здійснюватися як безпосередньо з об'єктом, так і з його "замінником" або моделлю. Використання моделей дає змогу за­стосовувати експериментальний метод дослідження до таких об'єктів, безпосереднє оперування з якими є важким або навіть неможливим. Тому моделюван­ня — особливий метод, широко застосовується у науці.

До складу методів, що використовуються як на емпіричному, так і на теоретичному рівнях дослі­дження, прийнято відносити: абстрагування; аналіз і синтез; індукцію і дедукцію.

Абстрагування у розумовій діяльності носить універсальний характер, тому що процес мислення безпосередньо пов'язаний з ним або з використан­ням його результатів. Сутність цього методу поля­гає в уявному відволіканні від несуттєвих властиво­стей і зв'язків, предметів та одночасному виділенні (фіксуванні) однієї чи кількох сторін, що становлять об'єкт дослідження.

Розрізняють процес абстрагування і результат абстрагування, названий абстракцією. Звичайно, під результатом абстрагування розуміється знання про деякі сторони об'єктів. Прикладами абстракцій можуть бути незліченні поняття, якими людина оперує не лише в науці, а й у повсякденному житті: дерево, будинок, дорога, рідина тощо. Процес абст­рагування в системі логічного мислення тісно по­в'язаний з іншими методами дослідження, насам­перед з аналізом і синтезом.

Аналіз є методом наукового дослідження шля­хом розкладання предмета на складові, тоді як син­тез — це поєднання отриманих під час аналізу час­тин у ціле.

Методи аналізу і синтезу в науковій творчості органічно пов'язані між собою і можуть набувати різних форм залежно від властивостей досліджува­ного об'єкта, мети дослідження, ступеня пізнання об'єкта, глибини проникнення в його сутність.

Прямі, або емпіричні, аналіз і синтез застосо­вуються на стадії поверхневого ознайомлення з об'єк­том. При цьому здійснюється виділення окремих його частин, виявлення властивостей, проводяться найпростіші виміри, фіксація безпосередньо тих даних, що лежать на поверхні загального. Цей вид

аналізу і синтезу дає можливість пізнати явище, але для проникнення в його сутність він недостатній.

Поворотні, або елементарно-теоретичні, аналіз і синтез широко використовуються як по­тужне знаряддя досягнення сутності досліджувано­го явища. Операції аналізу і синтезу базуються на теоретичних судженнях, у ролі яких може виступа­ти припущення про причинно-наслідковий зв'язок різних явищ, закономірностей.

Глибше проникнути в сутність об'єкта дає змогу структурно-генетичні аналіз і синтез. При цьо­му йдуть далі припущення про причинно-наслідко­вий зв'язок. Цей тип аналізу і синтезу вимагає виді­лення у складному явищі таких елементів або ла­нок, які представляють центральне, суттєве в них, "основу", яка визначає всі інші сторони сутності об'єкта.

Для дослідження складних об'єктів, які розви­ваються, застосовується історичний метод. Він ви­користовується там, де так чи інакше предметом дослідження стає історія об'єкта.

З методів теоретичного дослідження основним є метод сходження від абстрактного до конкрет­ного. Сходження від абстрактного до конкретного являє собою загальну форму руху наукового пізнан­ня, закон відображення дійсності в мисленні. Відпо­відно до цього методу процес пізнання розбивається на два відносно самостійні етапи.

На першому етапі відбувається перехід від конк­ретного в дійсності до його абстрактних визначень. Єдиний об'єкт розчленовується, описується за допо­могою понять і суджень. Він ніби випаровується, перетворюючись у сукупність зафіксованих мислен­ням абстракцій, односторонніх визначень.

Другий етап процесу пізнання і є сходження від абстрактного до конкретного. Сутність його полягає в русі думки від абстрактних визначень об'єкта до конкретного у пізнанні. На цьому етапі ніби віднов­люється вихідна цілісність об'єкта, він відтворюєть­ся у своїй багатогранності, але вже в мисленні.

Ці два етапи пізнання дуже взаємозалежні. Схо­дження від абстрактного до конкретного не можли­ве без попереднього "анатомування" об'єкта, без руху від конкретного до абстрактного і навпаки. Таким чи­ном, розглянутий метод є процесом пізнання, відпо­відно до якого мислення рухається від конкретного в дійсності до абстрактного в мисленні і навпаки — до конкретного в мисленні.