5.1. Місце теорії в наукових дослідженнях
У широкому розумінні теорія (від гр. бєсорісх — спостереження, споглядання, дослідження) означає комплекс поглядів, уявлень, ідей, спрямованих на тлумачення і пояснення певних явищ. Таким чином, теорія — це найвища форма узагальнення і систематизації знань. Вона включає в себе всю сукупність абстрактних пізнавальних образів-уявлень, ідей, понять, концепцій, які обслуговують практичну діяльність людей. Теорія виростає з практики і необхідна їй, а практика, у свою чергу, організується і спрямовується теорією. Поряд із наведеним тлумаченням теорії у широкому розумінні є сенс говорити також про теорію як систему вірогідних наукових знань, про сукупність об'єктів, що описує, пояснює і передбачає явища у певній предметній галузі (економіці, історії, географії тощо).
Всі твердження та поняття теорії розподіляються на 2 групи: перша (нечисленна) — охоплює фундаментальні закони та властивості об'єктів, які вивчає теорія (вони мають назву принципів, постулатів та аксіом), а друга — об'єднує похідні поняття і твердження, що є логічними наслідками перших та іменуються теоремами.
Є кілька різних підходів до визначення суті теорії: гносеологічний, логічний, методологічний.
Гносеологія (від гр. знання і вчення) — це теорія пізнання, що досліджує вихідні умови і загальні основи будь-якого дослідження. По суті вона є узагальненням результатів багатовікової історії, у процесі якої предметно-практична і духовна діяльність людини розширювала горизонт пізнання явищ у природі, суспільстві, мисленні.
Методологія (від гр. шлях, спосіб пізнання, дослідження та — вчення) — наука про структуру, логічну організацію, методи та засоби діяльності. Вона дає змогу усвідомити природу, принципи і методи, що лежать в основі пізнання дійсності та відтворення її в мисленні.
При розробці теорії визначальну роль відіграють такі моменти (етапи) наукового пошуку: виникнення ідей; формулювання принципів, законів, закономірностей, категорій; узагальнення наукових фактів; використання аксіом; висунення гіпотез; доведення теорем.
Ідеї виникають на основі практики і змінюються у міру розвитку суспільного буття. Наукова ідея являє собою нове, нетрадиційне пояснення явищ. Вона базується на вже накопичених знаннях і розкриває раніше не помічені закономірності. Народження ідей, власне, і становить механізм пізнання. У теорії ідея виступає як вихідна думка, що об'єднує поняття і міркування в цілісну систему. У процесі розробки ідеї, узагальнення наукових фактів, визначення системи зв'язків та співвідношень між досліджуваними явищами формується наукова гіпотеза.
Гіпотеза (від гр. — основа, припущення) — форма наукового знання, основою якого є припущення про природу речей і явищ або про причини і закономірності, що їх зумовлюють. Гіпотеза є важливим елементом процесу пізнання дійсності. Вона необхідна досліднику тоді, коли набуті раніше знання не забезпечують розуміння сутності предмета, що вивчається, проте подальше його пізнання не можливе без хоча б якогось уявлення про цю сутність. Послідовність виникнення та розвитку гіпотез така. Спершу робиться певне припущення, яке випливає з результатів споглядання за предметом або явищем та нерозривно пов'язане зі старою системою знань. Потім це припущення стає підставою для побудови системи (моделі) та формулювання висновків. Останній етап роботи з гіпотезою — перевірка її правильності та зроблених з неї висновків, порівняння з сумою накопичених раніше знань. Гіпотеза може бути вірною або хибною, тому вона завжди має певний ступінь імовірності.
До гіпотези висуваються певні вимоги, зокрема вона:
1) повинна підлягати дослідній перевірці;
2) має стосуватись якомога ширшого кола явищ;
3) повинна передбачати ще невідомі явища;
4) має бути логічно побудованою.
Якщо гіпотеза підтверджується, вона перетворюється на теорію або закон.
Закон — це логічне, формалізоване та чітко сформульоване співвідношення між явищами об'єктивної
дійсності, що характеризується як необхідне, істотне, стійке, повторюване та загальне. Формулювання закону є одним із щаблів у пізнанні людиною навколишнього світу, його сутності, єдності та взаємозв'язку. Але слід розуміти, що закон є досить абстрактним формулюванням, яке не може охопити всього різнобіччя дійсності. Конкретне явище завжди багатше, ніж закон. Водночас закон, нівелюючи індивідуальні, випадкові властивості та зв'язки, дає змогу людині охопити внутрішню сутність предметів і явищ.
Похідним від закону є поняття закономірності, певної впорядкованості подій, відносної постійності головних детермінуючих факторів. Іноді закономірності розглядають як сукупний результат дії багатьох законів. Можна також підходити до визначення цього поняття гносеологічно: закономірність як певна залежність між речами у процесі розвитку знань та набуття людиною конкретних і повніших відомостей переходить у категорію більш високого рівня — закон.
Принцип (від лат. — початок, основа) за своєю сутністю є початком, базою, він лежить в основі певної сукупності фактів, теорій, наук. Будь-яка теоретична система знань ґрунтується на взаємопов'язаних принципах, основоположними з яких є принципи розвитку, збігу начала і самого принципу та ін. Зазвичай розрізняють принцип буття — те, що лежить в основі дійсності, і принцип пізнання — те, що покладено в основу розуміння, вивчення цієї дійсності. Принцип, таким чином, є центральним поняттям, основоположною ідеєю, яка формує всю систему знань та субординує її.
Важливими складовими знання є теореми і аксіоми — твердження про сутність і зв'язки предметів та явищ, що відрізняються характером дії і необхідністю теоретичного доведення.
Аксіома (від гр.—значуще, гідне, прийнятне положення) — це твердження певної теорії, яке при її деструктивній побудові приймається без доведення як вірне вихідне положення та кладеться в основу доведення інших тверджень. Зазвичай це відомі та очевидні істини, правильність яких підтверджена практикою.
Аксіоми, як правило, повинні:
а) бути достатніми для виведення всіх інших тверджень теорії;
б) не виводитись з інших аксіом;
в) широко використовуватись для доведення теорем.
Теореми (від гр.— розглядаю, досліджую) — це положення чи твердження, істинність яких встановлюють шляхом доведення (доказу), заснованого на аксіомах або доведених раніше положеннях.
Як і весь процес пізнання, теореми, аксіоми, закони, закономірності, гіпотези, ідеї, тобто всі складові загальної системи знань, оперують однозначно визначеними категоріями.
Категорія (від гр — вислів, вираз) є формою мислення, яка відображає універсальні властивості та співвідношення об'єктивної дійсності. По суті, категорії — це спосіб засвоєння конкретного і пізнання ще не виявлених і не усвідомлених елементів дійсності.
Yandex.RTB R-A-252273-3
- 1.1. Предмет і сутність науки та її головна функція
- 1.2. Класифікація наук
- 1.3. Науково-технічний потенціал України
- 1 Наукова та інноваційна діяльність в Україні: Стат. Зб. / Відп. За випуск і.В. Калачова; Держкомстат. — к.: івц Держ-комстату України, 2005. — с. 11.
- 1.4. Організація науково-дослідної діяльності в Україні. Підготовка кадрів та їх зайнятість
- 3 Наукова та інноваційна діяльність в Україні: Стат. Зб. / Відп. За випуск і.В. Калачова; Держкомстат. — к.: івц Держкомстату України, 2005. — с. 97.
- 5 Наукова та інноваційна діяльність в Україні: Стат. Зб. / Відп. За випуск і.В. Калачова; Держкомстат. — к.: івц Держ-комстату України, 2005. — с. 36.
- 4 Наукова та інноваційна діяльність в Україні: Стат. Зб. / Відп. За випуск л.Г. Луценко; Держкомстат. — к., 2002. — с. 43.
- 1.5. Організаційно-функціональна трансформація науково-технічного потенціалу
- 1.6. Міжнародна науково-технічна співпраця України
- 2.1. Виховання творчих здібностей
- 2.2. Основні психологічні риси діяльності вчених
- 2.3. Особливості розумової праці
- 3.1. Сутність та основні етапи організації досліджень
- 3.2. Вибір проблеми та вимоги до теми дослідження
- 3.3. Конкретизація проблеми дослідження
- 3.4. Основи методики планування наукового дослідження
- 3.5. Застосування системного підходу в наукових дослідженнях
- 4.2. Структура та призначення наукових документів
- 4.3. Принципи збору інформаційного матеріалу
- 5.1. Місце теорії в наукових дослідженнях
- 5.2. Методологія і методи наукового пізнання
- 5.3. Діалектичний підхід в економічних дослідженнях
- 6.1. Основні групи загальних методів
- 6.2. Логічні закони та правила
- 6.3. Правила аргументації
- 7.1. Методи збору та узагальнення інформації
- 7.1.3. Методи групування
- 7.1.4. Таблично-графічні методи
- 7.2. Методи аналізу
- 7.2.1. Методи інформаційно-логічного аналізу
- 7.2.2. Методи детермінованого (функціонального) факторного аналізу
- 7.2.3. Методи стохастичного (кореляційного) факторного аналізу
- 7.4. Методи моделювання
- 7.5. Програмно-цільовий метод
- 7.6. Евристичні методи
- Приклади обґрунтування теми наукових досліджень
- Тема 1. Методологічні основи створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон і територій пріоритетного розвитку
- Тема 2. Науково-методичні основи економічного регулювання, розвитку і розміщення олійно-жирового комплексу України
- Тема 3. Організаційно-економічні основи формування і функціонування ринку санаторно-курортних послуг в регіоні
- Тема 4. Удосконалення системи державного управління санаторно-курортним комплексом
- Тема 5. Формування і використання інжоващійжо-інвестиційного потенціалу підприємства
- Правила оформлення результатів наукових досліджень
- Приклад оформлення бібліографічного опису в списку джерел
- Тема 1. Наука як продуктивна
- Тема 2. Формування вченого як особистості та режим його праці
- Тема 3. Організація наукового дослідження
- Тема 4. Інформаційна база наукових досліджень
- Тема 5. Основні положення наукової методології
- Тема 6. Загальні методи наукових досліджень
- Тема 7. Спеціальні методи економічних досліджень
- 24. Лудченко a.A., Дудченко я.А., Примак т.А.