1 Наукова та інноваційна діяльність в Україні: Стат. Зб. / Відп. За випуск і.В. Калачова; Держкомстат. — к.: івц Держ-комстату України, 2005. — с. 11.

Таблиця 1.1. Розвиток науково-технічного потенціалу України

2004	12	1505	1,20	106,6
2003	11	1487	1,30	104,8
2002	10	1477	1,10	107,4
2001	9	1479	1,13	113,3
2000	8	1490	1,14	120,8
1999	7	1506	1,20	126,0
1998	6	1418	1,22	134,4
1997	5	1435	1,36	142,5
1996	4	1435	1,38	160,1
1995	3	1453	1,34	179,8
1991	2	1344	1,81	295,0
Назва показникків	1	Кількість органі­зацій, що викону­вали наукові послі ттження та розробки, одиниць	Обсяг виконаних і науково-техніч­них робіт до ВВП, %	Кількість спеціа­лістів, що вико­нували НДДКР, тис. осіб

Примітка. Складено за даними України в цифрах у 2002 році: Короткий статистичний довідник. – К.: Консультант, 2003. – 178 с.; Наукова та інноваційна діяльність в Україні: Стат. зб. / Відп. За випуск І.В. Калачова; Держкомстат. – К.: ІВЦ Держкомстату України, 2005. – С.9, 32.

Рис. 1.1. Територіальне розміщення і концентрація наукових організацій в Україні, 2002 р.

Примітка. Складено за даними: Наукова та інноваційна діяльність в Україні: Стат. зб. / Відп. За випуск І.В. Калачова; Держкомстат. – К.: ІВЦ Держкомстату України, 2005. – С.11.

Криза в економіці призвела до значного зниження показників інноваційної діяльності в Україні. Про­тягом 1991—2002 рр. кількість створених зразків но­вих типів техніки зменшилась з 593 до 335, кількість комплексно механізованих і автоматизованих цехів, дільниць, виробництв — у 4,6 раза, впровадження нових прогресивних процесів — майже у 4 рази, осво­єння виробництв нових видів продукції — майже в 1,5 раза.

Найважливішим елементом наукового потенці­алу є кадри. У 1990 р. в науці та науковому обслу-

говуванні було зайнято 313,1 тис. осіб, 2000 р. — 120,8, 2002 р. — 106,6 тис. осіб, з яких науковий ступінь мали лише 19,8 — 4,1 тис. докторів і 17,0 тис. кандидатів наук. При цьому спостерігається посту­пове зростання кількості спеціалістів, що викону­вали наукові та науково-технічні роботи за суміс­ництвом: 1995р. — 41,7 тис. осіб, 2000 р. — 53,9, 2004 р. — 65,6 тис. осіб.

Для того щоб вивести економіку України на ба­жаний рівень, необхідно реалізувати інноваційну модель, а це вимагає належного фінансування та відповідних стимулів. Світова практика доводить: якщо на науку спрямовується менше 2 % ВВП, по­чинається скорочення науково-технічного потенціа­лу, а за ним — руйнація економіки.

Створення необхідних умов для розвитку і вико­ристання науково-технічного потенціалу — найбільш правильний і короткий шлях для здійснення пози­тивних змін у науково-технологічній та інноваційній сферах. Обсяги річних витрат на науку в розрахунку на одного дослідника в Україні та окремих зарубіж­них країнах представлено на рис. 1.2.

Частка фінансування науково-дослідних і дослід­но-конструкторських робіт (НДДКР) у ВВП у 2004 р. становила 1,2 %, у тому числі за рахунок держбю­джету — 0,37 %. У розвинених країнах світу част­ка державних витрат на НДДКР у ВВП становить: у Фінляндії — 0,95 %, в Японії — 0,87 %, у Швеції — 0,86 %, в СІЛА — 0,56 % ².

² Наукова та інноваційна діяльність в Україні: Стат. зб. / Відп. за випуск Л.Г. Луценко; Держкомстат. — К., 2002. — С. 62; Наукова та інноваційна діяльність в Україні: Стат. зб. / Відп. за випуск І.В. Калачева; Держкомстат. — К.: ІВЦ Дєржкомстату України, 2005. — С. 184.

Рис. 1.2. Обсяги річних витрат на науку в розрахунку на одного дослідника, 2000 р.

Примітка. Складено за даними: Становление научной систе­мы Украины: Информ.-аналит. м-лы / Под научн, ред. А.П. Шлапана, Я.С. Яцкива. — К.: ЦИНТП и ИН им. Г.М. Доброва, НАН Украины, 2001. — С. 18; Актуальні питання методології та прак­тики науково-технічної політики / Б.А. Малицький, І.О. Булкін, І.Ю. Єгоров та ін. — К.: УкрІНТЕІ, 2001. — С. 112.

Тим часом у Чехії, Угорщині та Польщі протя­гом 90-х років XX ст. вдалося зберегти нормальне співвідношення витрат на науку та освіту до ВВП, а з урахуванням зростання обсягів валового продук­ту — суттєво підвищити рівень фінансування галу­зей, що мають вирішальне значення для інновацій­ного розвитку економіки. У Російській Федерації частка обсягу виконаних науково-технічних робіт у валовому внутрішньому продукті також постійно збільшується: 1995 р. — 0,81 %; 2000 р. — 1,28 %; 2004 р. — 1,9%.

Аналіз науково-технічного та інноваційного роз­витку багатьох країн світу свідчить, що за умов нау­

я

Країни, що підтримують лише соціокультурну та пізнавальну функцію своєї науки, зазвичай стають донорами інтелектуального потенціалу для інших країн. Попит на фахівців із таких спеціальностей, як біотехнологія, програмування, телекомунікації, теоретична фізика, постійно зростає в першу чергу у високорозвинених країнах світу, зокрема США, Німеччині, Франції, Японії. У результаті відбуваєть­ся процес "відпливу умів" до країн з більш приваб­ливими для науково-дослідної роботи фінансовими та соціальними умовами.

Фінансування науки в України здійснюється з різних джерел, основним із яких є державний бю­джет. Частка фінансування науки з бюджету за пе­ріод з 1995 по 2004 р. дещо знизилась (рис. 1.3), тоді як абсолютні обсяги асигнувань постійно зростали. Крім того, кошти надходять від прямих договорів із замовниками (у тому числі — зарубіжними), від спе­ціальних позабюджетних фондів. Використовують­ся власні кошти організацій. Рівень асигнувань на проведення НДДКР з урахуванням дефляторів ВВП становив у 2000 р. близько 35 % рівня 1991 р. При­чому, темпи падіння витрат на наукові дослідження та розробки були вищими за темпи падіння ВВП.

Рис. 1.3. Динаміка наукових витрат економічних суб'єктів в Україні

Примітка. Складено за даними джерел фінансування нау­кових та науково-технічних робіт в Україні: Наукова та іннова­ційна діяльність в Україні: Стат. зб. / Відп. за випуск І.В. Калачова; Держкомстат. — К.: ІВЦ Держкомстату України, 2005. — С. 94.

Натомість ряд країн світу, наприклад Японія, Пів­денна Корея, у другій половині 90-х років XX ст. обрали стратегію інтенсивного нарощування науко­во-технічної сфери.