3.4. Основи методики планування наукового дослідження

Структура плану визначається обсягом і склад­ністю дослідження: чим ширше коло питань, що роз­глядаються, тим детальнішим має бути план, ос­кільки саме деталізація забезпечить його внутріш­ню узгодженість та синхронність робіт.

Робочий план становить основу, визначає загаль­ну спрямованість дослідження та послідовність його проведення. Окрім того, якість робочого плану є за­порукою успішного завершення розпочатої науков­цем роботи. Його розробляють, виходячи з вибраної теми, сформульованих мети і завдань дослідження, обізнаності з його предметом, базової гіпотези. Він повинен відображати системне уявлення автора про ту роботу, яка має бути проведена. Головне — щоб логіка та послідовність дій були виправдані. План може складатись із остаточно сформульованих пунктів, які повністю відображають їх змістовне наповнення, або тез, що в основних рисах характе­ризують позицію автора, робочу гіпотезу, основні положення.

На більш пізніх стадіях виконання досліджен­ня, коли ключові питання опрацьовані, а набуті відо­мості про предмет дослідження систематизовані, можна також підготувати план-проспект — рефе­ративне викладення отриманих результатів у по­слідовності їх розміщення в рукописі. У подальшо­му він трансформується у кінцевий варіант плану, що відображає зміст цілком завершеної роботи.

Як правило, під час опрацювання складних про­блем (тем) план доцільно будувати за такою схемою: вступ, розділи / глави, параграфи, висновки, спи­сок використаної літератури, додатки (рис. 3.2).

Тема / наукова проблема

Рис.3.2. Орієнтовна структура плану названої роботи

На основі планів досвідчені науковці зазвичай складають графік роботи. Попередній план-графік має включати лише найбільш істотні, тривалі робо­ти. Календарний план-графік є більш деталізова­ним. Він відрізняється від попереднього плану біль­шою конкретикою щодо організаційних моментів і строків. Його доцільно складати після попередньо­го ознайомлення з літературою, уточнення і конк­ретизації теми дослідження — до початку основної роботи. Добре продуманий і ґрунтовно розроблений календарний план-графік робіт — обов'язкова умо­ва успіху і раціональної праці дослідника (табл. 3.1).

Планування наукового дослідження необхідне для оптимізації робіт, щоб при найменших затра­тах отримати найкращі результати. Для цього по­трібно спланувати кожен етап дослідження, визна­чити його зміст і терміни виконання з урахуванням наявного фонду часу. Кожен етап слід виконувати з мінімальними витратами часу, намагатися працю­вати, випереджаючи графік. Оскільки у процесі ро­боти можуть виникнути певні труднощі, помилки, відхилення від прийнятого шляху, в плані доцільно передбачити резерви часу для їх усунення.

Коли науковець визначив для себе ключові по­ложення свого майбутнього дослідження, він вже може приступити до написання відповідного обґрун­тування (додаток Б). Як правило, це важливий до­кумент, що подається на розгляд наукового керів­ника, кафедри, вченої ради або організації, яка ви­ступає замовником дослідження. У будь-якому разі обґрунтування теми має засвідчити фахову підготов­ку науковця, його обізнаність не лише з темою, а й ступенем її спрацьованості в економічній літературі, напрацювання попередніх періодів.

Зазвичай обґрунтування містить такі розділи, як актуальність, зв'язок з планами НДР та науковими програмами, мета, завдання, методи, об'єкт і пред­мет дослідження, очікувані результати (їх загаль­ний огляд та ступінь новизни), структура досліджен­ня. У разі потреби наводять також робочу гіпотезу, необхідний для проведення робіт інструментарій, очі­куваний ефект від практичного застосування. Крім того, в обґрунтуванні мають міститися відомості про автора та чітке формулювання теми.

При підготовці обґрунтування теми наукового до­слідження необхідно пам'ятати такі широковідомі правила.

1. Вичерпне, коротке та аргументоване форму­лювання актуальності теми обраного дослідження 56 дає змогу сформувати початкове ставлення до про­блеми. Тому науковцю слід показати місце пробле­ми або завдання у заданій системі координат, її мас­штабність, необхідність нагального вирішення та зв'язок з важливими напрямками людської діяль­ності (в галузі економіки, екології, соціальній сфері тощо). Потім подається концентрований огляд роз­робок інших дослідників стосовно вирішення цього завдання з

посиланнями і критичними оцінками та перелік невирішених у теоретичному, методологіч­ному або практичному планах питань, які, власне, і розглядатимуться автором.

2. У разі, коли робота не має стати власним пошу­ковим доробком автора, який передбачається отри­мати у ході незалежного дослідження, зазвичай вка­зують на зв'язок з науковими планами та програ­мами організації (навчальний заклад, науково-до­слідна установа, конструкторське бюро тощо). Це підсилює значимість результатів, оскільки вони бу­дуть обговорюватись фахівцями у міру написання роботи, отримають впровадження.

3. Мета і завдання дослідження мають бути сформульовані методологічно правильно, достатньо коротко, але з необхідними поясненнями щодо зав­дань (розширене тлумачення). У сукупності вони по­винні відповідати принципу системності та методич­ним вимогам побудови дерева цілей.

Методи дослідження у момент написання обґрунтування не можуть бути визначені у повному обсязі, оскільки поетапне отримання нових відомо­стей про об'єкт вимагатиме експерименту, нових підходів. Але основний перелік загальнонаукових та спеціальних методів необхідно сформулювати перед початком робіт. Це підвищить довіру до програми дослідження та підтвердить спроможність автора її виконати. Найвищої оцінки заслуговують такі обґрун­тування, в яких не лише наведено набір найбільш по­пулярних універсальних методів, а зроблено пояс­нення щодо їх застосування до кожного завдання дослідження.

5. Наукова новизна на етапі обґрунтування може бути визначена лише як очікування автором певних результатів, що apriori порівнюються з уже існую­чими розробками. Наукові положення, що належа­тимуть до новизни, формулюються чітко, з викла­денням основного змісту та принципових положень (або відмінностей). Слід пам'ятати, що до елементів наукового внеску автора відносять:

• наукове узагальнення та систематизацію до­сліджуваного матеріалу;

• відкриття нових законів, закономірностей, тенденцій, явищ, переваг;

• визначення причинно-наслідкових зв'язків, факторів впливу, суттєвих чи базових елементів сис­теми, функцій розвитку;

• розроблення категоріального апарату;

• типологію (класифікацію) елементів;

• визначення концептуальних рішень та шляхів розв'язання проблеми;

• встановлення принципів, факторів, переду­мов, типових рис;

• розробку моделей, механізмів, принципових схем, програм;

—підготовку методик.

Крім того, важливе значення мають "негативні" результати дослідження, тобто такі, що доводять недоцільність використання певних теоретичних чи методичних підходів, хибності інших концепцій і т.п.

6. Практичне значення — важливий елемент обґрунтування, який підтверджує значущість теоретичних та методичних розробок автора для використання у процесі життєдіяльності людини (У певній визначеній чи різноманітних галузях). Якщо ступінь попередньої опрацьованості проблеми дає змогу судити про можливий ефект від впровадження (економічний, фінансовий, соціальний, екологічний, організаційний тощо), це стане ще одним важливим моментом обґрунтування.