Правила оформлення результатів наукових досліджень

Під час оформлення результатів наукових дослі­джень у формі рукопису користуються як загальни­ми, так і спеціальними (додатковими) вимогами.

Загальні вимоги — це державний стандарт Украї­ни ДСТУ 3008-95 "Документація. Звіти у сфері нау­ки і техніки. Структура і правила оформлення". Ос­новні положення цього стандарту у досить зручно­му форматі були подані у збірнику нормативних до­кументів та інформаційних матеріалів з питань атес­тації наукових кадрів вищої кваліфікації. Саме вони у скороченому варіанті будуть викладені нижче.

Спеціальні вимоги, як правило, містяться у відом­чих методичних матеріалах і відображають специ­фіку окремих галузей знань, підпорядкованість та місце суб'єкта в системі управління, рівень квалі­фікаційної роботи, характер вирішуваних завдань тощо.

Далі розглянемо більш детально загальні вимо­ги, як вони викладені у Довіднику здобувана наукового ступеня.

Текст з описом ходу проведення та результатів наукових досліджень друкують на одному боці ар­куша білого паперу формату А4 (210x297 мм) через 1,5 міжрядкових інтервали до тридцяти рядків на сторінці. Для таблиць та ілюстрацій можна також використовувати папір формату АЗ (297x420 мм).

Текст друкують, залишаючи поля таких розмі­рів: ліве — не менше 20 мм, праве — не менше 10 мм, верхнє — не менше 20 мм, нижнє — не менше 20 мм. При цьому використовувані шрифти не можуть бути висотою, меншою ніж 1,8 мм.

Текст основної частини рукопису поділяють на розділи, підрозділи, пункти та підпункти. Кожну структурну частину рукопису треба починати з нової сторінки.

Заголовки структурних части рукопису "ЗМІСТ", "ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ", "ВСТУП", "РОЗДІЛ", "ВИСНОВКИ", "СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ","ДОДАТКИ" друку­ють великими літерами симетрично до набору. За­головки підрозділів друкують маленькими літера­ми (крім першої великої) з абзацного відступу. Крап­ку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою. Заголовки пунктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відсту­пу в розбивку в підбір до тексту. У кінці заголовка, надрукованого в підбір до тексту, ставиться крапка.

До загального обсягу рукопису наукової праці не входять додатки, список використаних джерел, таб­лиці та рисунки, які повністю займають площу сто­рінки. Але всі сторінки зазначених елементів руко­пису підлягають суцільній нумерації.

Першою сторінкою рукопису є титульний аркуш, який включають до загальної нумерації сторінок. На титульному аркуші номер сторінки не ставлять, на наступних — номер проставляють у правому верх­ньому куті сторінки без крапки в кінці.

Такі структурні частини рукопису, як зміст, пе­релік умовних позначень, вступ, висновки, список використаних джерел не мають порядкового номе­ра, але всі аркуші, на яких розміщені згадані струк­турні частини рукопису, нумерують звичайним чи­ном. Не нумерують лишеїх заголовки, тобто не мож­на друкувати: "1. ВСТУП" або "Розділ 6. ВИСНОВ­КИ". Номер розділу ставлять після слова "РОЗДІЛ", після номера крапку не ставлять, потім з нового рядка друкують заголовок розділу.

Підрозділи нумерують у межах кожного розді­лу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. У кінці номера підрозділу має ставитися крапка, наприклад: "2.3." (третій підрозділ другого розділу). Потім у тому ж рядку подають заголовок підрозділу.

Пункти нумерують у межах кожного підроз­ділу. Номер пункту складається з порядкових номе­рів розділу, підрозділу, пункту, між якими ставлять крапку. У кінці номера має ставитися крапка, на­приклад: "1.3.2." (другий пункт третього підрозді­лу першого розділу). Потім у тому ж рядку наводять заголовок пункту. Пункт може бути без заголовка.

Підпункти нумерують у межах кожного пунк­ту за такими ж правилами, як пункти.

Ілюстрації (фотографії, креслення, схеми, гра­фіки, карти) і таблиці необхідно подавати в роботі безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці. Ілюстрації і таблиці, роз­міщені на окремих сторінках, включають до загаль­ної нумерації сторінок. Таблицю, малюнокабо крес­лення, розміри якого більше формату А4, врахову­ють як одну сторінку і розміщують у відповідних місцях після згадування у тексті або в додатках.

Ілюструють рукописи, виходячи із певного загаль­ного задуму, за ретельно продуманим тематичним планом, що допомагає уникнути ілюстрацій випадко­вих, пов'язаних із другорядними деталями тексту.

Ілюстрації позначають словом "Рис." і нумеру­ють послідовно в межах розділу (за винятком ілюс­трацій, наведених у додатках). Номер ілюстрації повинен складатися з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, між якими ставиться крапка. Наприклад: "Рис. 1.2" (другий рисунок першого розділу). Номер ілюстрації, її назву та пояснювальні (підрисункові) підписи розміщують послідовно під ілюстрацією. Якщо в розділі подано одну ілюстра­цію, то її нумерують за загальними правилами.

Підпис під ілюстрацією зазвичай має чотири ос­новних елементи:

• найменування графічного сюжету, що позна­чається скороченим словом "Рис";

• порядковий номер ілюстрації, який вказуєть­ся без знака номера арабськими цифрами;

• тематичний заголовок ілюстрації, що містить текст зі стислою характеристикою зображеного;

• експлікацію, яка будується так: деталі сюже­ту позначають цифрами, що виносять у підпис, супро­воджуючи їх текстом. Експлікація не замінює за­гального найменування сюжету, а лише пояснює йо­го. Наприклад, "Рис. 1.24. Схема розміщення еле­ментів касети:

1 — розмотувач плівки;

2 — сталеві ролики;

3 — привідний валик;

4 — опорні стояки".

Основними видами ілюстративного матеріалу в роботах є: креслення, технічний рисунок, схема, фотографія, діаграма, графік.

У тексті, в якому викладається тема, пов'язана з ілюстрацією, розміщують посилання у круглих дуж­ках: "(рис. 3.1)" або "... як це видно з рис. 3.1" чи "... як це показано на рис. 3.1". Якість ілюстрацій має забезпечувати їхнє чітке відтворення. Фото­знімки розміром, меншим за формат А4, наклеюють на стандартні аркуші білого паперу формату А4.

Цифровий матеріал, як правило, повинен оформ­люватися у вигляді таблиць. Наприклад:

Таблиця 1.1

Головка

Рядки

Боковик (заголовки рядків) Графи (колонки)

Таблиці нумерують послідовно (за винятком таб­лиць, поданих у додатках) у межах розділу. Номер таблиці має складатися з номера розділу та поряд­кового номера таблиці, між якими ставиться крап­ка. Наприклад: "Таблиця 1.2" (друга таблиця пер­шого розділу).

Якщо в розділі одна таблиця, її нумерують за за­гальними правилами.

У правому верхньому куті над відповідним заго­ловком таблиці розміщують напис "Таблиця" із за­значенням її номера.

Назву розміщують над таблицею та друкують си­метрично до тексту. Назву і слово "Таблиця" почи­нають з великої літери. Назву подають жирним шрифтом.

Заголовки граф мають починатися з великих літер, підзаголовки — з маленьких, якщо вони скла­дають одне речення із заголовком, і з великих, якщо вони є самостійними. Висота рядків має бути не мен­шою від 8 мм. Графу з порядковими номерами ряд­ків до таблиці включати не треба.

Таблицю розміщують (після першого згадуван­ня про неї) в тексті так, щоб її можна було читати без обертання переплетеного блока рукопису або з обертанням за стрілкою годинника.

Таблицю з великою кількістю рядків можна пе­реносити на наступну сторінку. У разі перенесення частини таблиці на інший аркуш (сторінку) слово "Таблиця", її номер і назву не повторюють (їх вка­зують один раз — над першою частиною таблиці), далі над іншими частинами справа пишуть слова "Продовж, табл." і вказують тільки номер таблиці, наприклад: "Продовж, табл. 1.2".

Таблицю з великою кількістю граф можна діли­ти на частини і розміщувати одну частину під іншою в межах однієї сторінки. Якщо рядки або графи таб­лиці виходять за формат сторінки, то в першому випадку в кожній частині таблиці повторюють її головку, у другому — боковик.

Під час використання формул необхідно дотри­муватися певних правил. Формули (якщо їх більше однієї) нумерують у межах розділу. Номер формули складається з номера розділу і порядкового номера формули в розділі, між якими ставлять крапку. Но­мери формул пишуть біля правого поля аркуша на рівні відповідної формули в круглих дужках, напри­клад: (3.1) (перша формула третього розділу).

Нумерувати слід лише ті формули, на які є поси­лання в подальшому тексті. Інші нумерувати не ре­комендується.

Громіздкі формули, котрі мають у складі знаки суми, добутку, диференціювання, інтегрування, роз­міщують на окремих рядках. Це стосується також і всіх нумерованих формул. Для економії місця кіль­ка коротких однотипних формул, відокремлених від тексту, можна подати в одному рядку, а не одну під одною. Невеликі нескладні формули, що не мають самостійного значення, вписують всередині рядків тексту.

Пояснення значень символів і числових коефі­цієнтів слід наводити безпосередньо під формулою в тій послідовності, в якій вони наведені у формулі. Значення кожного символу та числового коефіцієн­та треба подавати з нового рядка. Перший рядок пояснення починають зі слова "де" без двокрапки.

Якщо рівняння не вміщується в один рядок, його переносять після знака рівності ( = ) або після знаків плюс ( + ), мінус (-), множення (х).

Загальне правило пунктуації в тексті з формула­ми таке: формула входить до речення як його рівно­правний елемент. Тому в кінці формул і в тексті пе­ред ними розділові знаки ставлять відповідно до пра­вил пунктуації. Двокрапку перед формулою став­лять лише у випадках, передбачених правилами пунктуації:

а) у тексті перед формулою є узагальнююче слово;

б) цього потребує побудова тексту, що передує формулі.

Розділовими знаками між формулами, котрі йдуть одна під одною і не відокремлюються текстом, можуть бути кома або крапка з комою безпосеред­ньо за формулою до її номера.

Примітки до тексту і таблиць, в яких наводять довідкові та пояснювальні дані, нумерують послідов­но в межах однієї сторінки. Якщо приміток на одно­му аркуші кілька, то після слова "Примітки" став­лять двокрапку, наприклад: "Примітки:

1. ...

2. ... "

Якщо є одна примітка, то її не нумерують, а після слова "Примітка" ставлять крапку.

При написанні роботи необхідно посилатись на джерела, матеріали чи окремі результати з яких на­водяться в рукописі, або на ідеях і висновках яких розроблюються проблеми, завдання, питання, ви­вченню яких присвячена робота. Такі посилання да­ють змогу відшукати документи, перевірити до­стовірність відомостей про цитування документа, за­безпечують необхідну інформацію про нього, допо­магають з'ясувати його зміст, мову тексту, обсяг. Посилатись слід на останні видання публікацій. На більш ранні видання можна посилатися лише в тих випадках, коли наявний у них матеріал не включе­ний до останнього видання.

Коли використовують матеріали з монографій, оглядових статей, відомості з інших джерел з вели­кою кількістю сторінок, тоді в посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таб­лиць, формул з того джерела, на яке є посилання у науковій роботі.

Посилання в тексті на джерела слід зазначати порядковим номером за переліком посилань, виді­леним двома квадратними дужками, наприклад: "... у працях [1 — 7]… ".

Коли в тексті необхідно зробити посилання на частину чи конкретні сторінки відповідного джере­ла, можна наводити посилання у квадратних дуж­ках, при цьому номер посилання має відповідати його бібліографічному опису за переліком посилань. Наприклад, цитата в тексті: "... незважаючи на пріо­ритетне значення мовних каналів зв'язку між діло­вими партнерами, ні в якому разі не можна ігнору­вати найбільші канали передавання інформації [6, с. 29]". Відповідний опис у переліку посилань буде мати вигляд: "6.Дороніна М.С. Культура спілкуван­ня ділових людей: Навч. посіб. — К.: KM Academia, 1998. — 192 с."

Посилання на ілюстрації вказують порядковим номером ілюстрації, наприклад: "рис.1.2".

Посилання на формули вказують порядковим номером формули в дужках, наприклад: "... у фор­мулі (2.1)".

На всі таблиці необхідно посилатися в тексті, при цьому слово "таблиця" в тексті пишуть скорочено, наприклад: "... у табл. 1.2". У повторних посилан­нях на таблиці та ілюстрації слід вказувати скоро­чено слово "дивись", наприклад: "див. табл. 1.3".

Для підтвердження власних аргументів посилан­ням на авторитетне джерело або критичного аналі­зу того чи іншого друкованого твору слід наводити цитати. Науковий етикет потребує точного відтво­рення цитованого тексту, оскільки необґрунтоване скорочення наведеного витягу може викривляти зміст, закладений автором. Загальні вимоги до ци­тувань є такими.

По-перше, текст цитати починається і закінчуєть­ся лапками та наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, зі збереженням особливо­стей авторського написання. Наукові терміни, запро­поновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз "так званий".

По-друге, цитування має бути повним, без до­вільного скорочення авторського тексту та без пере­кручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення ав­торського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на по­чатку, всередині, наприкінці). Якщо перед випуще­ним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається.

По-третє, кожна цитата обов'язково супрово­джується посиланням на джерело.

По-четверте, при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точ­ним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів і давати відповідні по­силання на джерело.

По-п'яте, якщо необхідно виявити ставлення автора наукової праці до окремих слів чи думок з цитованого тексту, то після них у круглих дужках ставлять знак оклику або знак питання.

По-шосте, коли автор наукової праці, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, то робиться спеці­альне застереження: після тексту, який пояснює ви­ділення, ставиться крапка, потім дефіс і вказують­ся ініціали автора рукопису, а весь текст застережен­ня вміщується у круглі дужки. Є такі варіанти засте­режень: (курсив наш. — М.Х.), (підкреслено мною. — М.Х.), (розбивка моя. — М.Х.).

Список використаних джерел — елемент бібліо­графічного апарату, який містить бібліографічні опи­си використаних джерел. Його поміщають після вис­новків.

Бібліографічний опис розміщують безпосередньо за друкованим твором або виписують з каталогів і бібліографічних покажчиків повністю, без пропус­ків будь-яких елементів, скорочення назв і т. п. При цьому дотримуються вимог чинного міждержавно­го стандарту ГОСТ 7.1-84, за винятком вимог Изм. № 1 (ІПС № 2-2001), як це показано нижче.