3.5. Застосування системного підходу в наукових дослідженнях

Будь-яку систему можна визначити як сукупність, комбінацію або набір взаємопов'язаних елементів, що утворюють єдине ціле. Поняття системи ґрунтується на таких положеннях:

1)вона є множиною взаємопов'язаних частин;

2. всі елементи множини знаходяться у взаємозалежності;

3. вивчення будь-якого елементу субмножини дає можливість виявити властивості єдиного цілого;

4. ця сукупність елементів сформована таким чином, щоб реалізувати певне призначення.

Система, у свою чергу, може включати в себе низку підсистем, об'єднаних єдиним процесом функціонування частин або елементів. Вони реалізують пев­ну операцію (програму), необхідну для досягнення мети, що поставлена перед системою.

Одним із головних напрямів реалізації системно­го підходу в дослідженні будь-яких процесів і явищ, у тому числі економічних, є використання принципів цілісності, всебічності системотворних відносин ча­стин і елементів, субординації, динамічності, випе­реджального відображення.

Принцип цілісності зобов'язує розглядати сис­тему як єдине ціле, якість якого не зводиться до вла­стивостей його окремих складових елементів. Орієн­тація на будь-яке одне джерело інформації веде до порушення системного підходу.

Принцип всебічності вимагає враховувати всі внутрішні зв'язки і відносини системи, а також фак­тори, що впливають на її функціонування.

Принцип системотворних відносин вимагає визначення саме тих зв'язків між частинами або елементами системи, які забезпечують її цілісність, існування та розвиток.

Принцип субординації дозволяє будувати ієрар­хію елементів і відносин за певними чітко визначени­ми критеріями (мобільність, адекватність, керо­ваність).

Принцип динамічності характеризує систему як таку, що постійно змінюється. Динамічність зу­мовлює існування достатньо гнучких зв'язків внут­рігосподарської взаємодії між елементами системи.

Для теоретичного дослідження та практики сут­тєве значення має творче узагальнення передового досвіду, а також принцип випереджального відоб­раження, згідно з яким не слід обмежуватись лише констатацією наявного стану системи, — необхідно прогнозувати її вірогідний розвиток у майбут­ньому.

Принцип всебічного системного підходу тісно пов'язаний з комплексним підходом, сутність яко­го проявляється у дослідженнях об'єкта в цілому та окремих його елементів, включаючи внутрішні зв'язки. Комплексний підхід враховує також мож­ливі напрями і побічні наслідки реалізації заходів програми, проекту тощо.

Системний підхід зумовлює використання сис­темного аналізу у наукових дослідженнях. Загаль­ноприйнятої методики системного аналізу немає. Зазвичай до наукових інструментів системного ана­лізу відносять:

1. методи і процедури теорії дослідження опе­рацій, що дають змогу розробляти кількісні реко­мендації, необхідні при плануванні й організації цілеспрямованих дій;

2. методи аналізу систем, що використовуються для визначення завдань і вибору шляхів розвитку систем, оцінки поведінки систем в умовах невизна­ченості;

3. методи системотехніки — методи проектуван­ня і синтезу складних систем у результаті вивчення способів функціонування їх елементів.

За своїм характером системний аналіз є науко­вою методологією. Використання системного аналі­зу в наукових дослідженнях передбачає проходжен­ня таких етапів:

• формулювання проблеми;

• визначення цілей;

• використання і генерування альтернативних варіантів, які ведуть до досягнення поставлених цілей;

• взаємне порівняння альтернатив та вибір опти­мального способу досягнення мети.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Назвіть основні етапи організації наукових досліджень.

2. Чим зумовлена необхідність дотримання по­слідовності етапів організації наукового досліджен­ня?

3. Якою є послідовність роботи з вибору теми дослідження?

4. Назвіть основні вимоги до теми дослідження та її формулювання.

5. Охарактеризуйте необхідний ступінь конкре­тизації проблеми дослідження.

6. Опишіть послідовність та схему розробки струк­тури проблеми дослідження.

7. Назвіть основні складові форми календарного плану-графіка наукового дослідження.

8. Якими є загальновідомі правила обґрунтуван­ня теми наукового дослідження?

Визначте сутність і принципи реалізації сис­темного підходу в дослідженні.

Розділ 4

ІНФОРМАЦІЙНА БАЗА НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

4.1. Роль інформації у наукових дослідженнях та класифікація наукових документів

Основою будь-якого наукового дослідження є інформація — сукупність повідомлень, яка визна­чає міру знань про ті чи інші явища, факти, події та їх взаємозв'язок. За даними ЮНЕСКО, у сфері ви­робництва і поширення інформації у промислово розвинутих країнах зайнято більше половини насе­лення. Крім того, інформація в сучасному світі стає одним із різновидів експорту.

Всі елементи дослідницької діяльності тісно по­в'язані зі збором, переробкою та зберіганням інфор­мації (рис. 4.1).

Якість інформації в науковому дослідженні ви­значається такими критеріями: цільове призначен­ня, цінність, надійність, достовірність, достатність (повнота), а також швидкодієвість, періодичність, детерміністичний характер, дискретність, безпе­рервність, спосіб і форма подання.

Оскільки одна і та ж інформація може використо­вуватись для різних цілей — створення нових концепцій, встановлення взаємозв'язків, вирішення проблем, пошуку нових фактів тощо, тому досліднику насам­перед необхідно встановити її цільове призначення.

Цінність інформації визначається економічним ефектом, який дає її використання. Практичне зав­дання, що стоїть перед науковцем, визначає харак­тер та обсяг необхідної інформації і вимагає відмо­витись від такої інформації, що не має прямого від­ношення до об'єкта дослідження. У такий спосіб забезпечується достатність або повнота інформацій­ної бази дослідження.

Цілями науково-інформаційної діяльності є багатоаспектний пошук, збір джерел, аналіз і синтез даних, їх опрацювання, збереження, відтворення та трансформація пасивної інформації в активну.

Організація і проведення досліджень значною мірою залежить від складу, змісту й характеру залу­чених джерел, які у свою чергу визначаються метою і практичним призначенням розробок. Наприклад, економічні дослідження потребують багатоаспектної інформації, яку можна класифікувати так: теорії і концепції ринкової економіки; законодавчі акти; нормативні матеріали; звітні та статистичні матеріали; матеріали анкетного обстеження й особистих спо­стережень; програмні облікові, статистичні матеріа­ли; архівні матеріали; матеріали конференцій, сим­позіумів, нарад; наукові документи (рис. 4.2).

Рис. 4.1. Зв'язок дослідницької та інформаційної діяльності

Джерела наукових досліджень

Теорії концепції ринкової економіки

Норма-

тивні

матеріали

Матеріали анкетного

обстеження і особистих спостережень

Рис.4.2. Класифікація джерел наукових досліджень

Вихідними джерелами наукової інформації слу­жать документи, в яких така інформація зафіксо­вана. Серед множини документів центральне місце посідають літературні джерела, матеріали практи­ки, результати наукових досліджень.

Літературні матеріали поділяються на аксіо­матичні (що не вимагають доказу) і неаксіоматичні (що вимагають доказу).

Нормативні документи як одне з джерел ін­формації за змістом і галузевою спрямованістю по­діляються на міжвідомчі і відомчі.

Важливим джерелом інформації для економіч­них досліджень є звітні матеріали, які зазвичай будуються відповідно до чинної системи управлін­ня та характеризують результати роботи економіки або окремих її елементів.

Щоб мати можливість відшукати серед множини звітних форм і показників потрібні матеріали, дослід­нику необхідно знати їх класифікацію і систематиза­цію. Нині є близько 500 форм оперативної, статис­тичної і бухгалтерської звітності. Загальна кількість показників, що містяться в цих формах, дорівнює: за змістом (за назвами) — 3800 одиниць; за кіль­кістю — понад 27 000 одиниць.

Звітна документація класифікується за ознаками:

1. виду (оперативна, статистична, бухгалтерська);

2. змісту (коротка, повна);

3) періодичності / терміну складання (щоденна, п'ятиденна, декадна, місячна, квартальна, піврічна, річна);

4)характеру (разова, постійна, тимчасова);

5)рівня (загальнодержавна, відомча, регіональна, внутрішня);

6)форми (типова, спеціалізована, галузева).

Одним із найбільш важливих джерел досліджен­ня є літературні та насамперед — наукові документи.

Науковий документ — різновид матеріального носія із закріпленою за ним науковою інформацією, що характеризується певною логічною завершені­стю і призначена для її передачі у часі і просторі та використання у суспільній практиці.

Сукупність наукових документів складає науко­во-технічну літературу — матеріальну форму існування науки.

Носіями інформації можуть бути різні наукові документи, а саме:

• книжки (монографії, підручники, навчальні посібники);

• періодичні видання (журнали, бюлетені, праці інститутів, наукові збірники);

• нормативні документи (стандарти, будівельні норми і правила, технічні умови, інструкції, вказів­ки та ін.);

—каталоги і прейскуранти;

• патентна документація (патенти, авторські свідоцтва);

• звіти про науково-дослідні та дослідно-конст­рукторські роботи;

• інформаційні видання (збірники науково-тех­нічної інформації, аналітичні огляди, інформаційні листки, реферати, реферативні обзори, бібліогра­фічні покажчики тощо).

Наукові документи та наукову інформацію, що в них міститься, прийнято поділяти на первинну і вторинну.

До первинних належать наукові документи, що містять безпосередні результати науково-дослідних або експериментально-конструкторських робіт (стат­ті, дисертації, брошури, монографії, книжки). Пер­винні документи, у свою чергу, поділяються на такі, що публікуються (друковані) і не публікуються.

Найбільш поширеними документами, що публі­куються, є книги і брошури. їх перевага полягає у систематизованому і повному викладі інформації. Крім того, існують періодичні видання, збірники, матеріали наукових конференцій, семінарів, праці наукових закладів тощо. Найбільший інтерес серед оперативних джерел інформації мають журнали.

До первинних документів, що не публікуються, належать науково-технічні звіти, інформаційні карт­ки, дисертації, депоновані рукописи, препринти тощо. Вони залишаються у формі рукопису та існу­ють у невеликій кількості примірників. Науково-технічний звіт є змістовним відображенням резуль­татів науково-дослідної чи дослідно-конструктивної роботи. Інформаційні картки містять короткі відо­мості про завершені науково-дослідні і дослідно-кон­структорські роботи, нові вироби, інновації тощо. Кандидатські і докторські дисертації становлять інтерес для спеціалістів, оскільки містять інформа­цію, що вирізняється науковою новизною і практич­ною значимістю. Депоновані рукописи (лат. deponere — віддавати на збереження) — це інформація, що знаходиться на збереженні уповноважених органів науково-технічної інформації та надається для озна­йомлення відповідно до запитів. Препринти — це друкованим способом розмножені неопубліковані статті, доповіді, узагальнення, які виготовляються для апробації наукових даних.

До вторинних наукових документів належать ті, що є результатом аналітико-синтетичної і логічної переробки первинної наукової інформації: інфор­маційні видання, каталоги, картотеки, бібліографічні видання, довідкова література. До складу бібліогра­фічних видань входять сигнальна інформація, реферативні журнали, експрес-інформація, огляди, дру­ковані картки. Сигнальна інформація — це оператив­не друковане повідомлення про нові публікації та можливість отримання доступу до них. Рефератив­ний журнал — це періодичне видання, в якому публі­куються реферати, анотації та бібліографічні описи літератури, що представляють найбільший інтерес для науки і практики. Експрес-інформація — періо­дичне видання, що містить розширені реферати ста­тей, описи винаходів і публікацій, які дають мож­ливість отримати інформацію про їх сутність та зміст, не звертаючись до першоджерел. Друковані бібліо­графічні картки містять повний бібліографічний опис джерел інформації. З них складаються каталоги — набори відповідним чином систематизованих карток, наявних у бібліотеці книжок, журналів та інших друкованих матеріалів. Картотека — це перелік всіх друкованих матеріалів, виявлених з певної те­матики. Бібліографічні видання забезпечують повну інформацію про нові публікації з будь-якого питан­ня та містять бібліографічні покажчики — перелік структурованої тематичної літератури. До складу вторинних документів також входять енциклопедії та різного роду довідники.