6.3. Правила аргументації

Головне у науковому дослідженні довести свої судження і спростувати (якщо потрібно) доводи опонентів. Аргументація, побудована на за­конах логіки, допомагає вченому вирішити ці зав­дання.

Аргументація — це сугубо логічний процес, сутність якого полягає в обґрунтуванні істинності судження (тези доказу) за допомогою інших суджень (аргументів або доводів) (рис. 6.4).

Аргументація досягає мети, коли дотримуються

правила доказу.

Правило перше. Тезу доказу потрібно формулю­вати ясно і чітко. При цьому не можна допускати двозначності. Наприклад, формулювання тези "За­кони треба виконувати" двозначна, тому що не зро­зуміло, про які закони йде мова: про закони природи чи про закони громадського життя. Перші не зале­жать від волі людей, тоді як юридичні закони зале­жать лише від волі громадян і мають виконуватися.

Вимога, щоб у формулюванні тези не було двознач­ності, є дуже важливою, оскільки будь-яка помилка у виборі слова, можливість двоякого тлумачення фра­зи, нечітка форма викладу думки — усе це може бути використане опонентами проти вас.

Правило друге. У ході доказу теза повинна за­лишатися незмінною, тобто має доводитись те саме положення. Таким чином, протягом усього доказу не можна відступати від початкового формулюван­ня тези.

До аргументів, щоб вони були переконливими, висуваються такі вимоги: по-перше, як аргументи можуть виступати лише ті положення, істинність яких була доведена або вони взагалі не викликають сумніву, тобто аргументи мають бути істинними; по-друге, аргументи повинні бути доведені незалеж­но від тези — має виконуватись правило автономно­го обґрунтування; по-третє, аргументи не повинні суперечити один одному; по-четверте, аргументи мають бути достатніми.

Розглянемо ці вимоги більш детально.

Вимога істинності аргументів викликана тим, що вони виконують роль фундаменту, на якому будуєть­ся весь доказ. Аргументи мають бути такими, щоб вони не викликали сумніву в безперечності або були доведені раніше. Досвідченому критику досить по­ставити під сумнів хоча б один аргумент, як відразу ставиться під загрозу весь хід доказу.

Вимога автономності аргументів означає, що ар­гументи мають бути доведені незалежно від тези. Інакше самий аргумент треба буде доводити. Тому перед тим, як доводити тезу, варто перевірити аргу­менти.

Порушення вимоги достатності аргументів час­то полягає в тому, що в ході доказу використовують аргументи, які логічно не пов'язані з тезою і тому не є істинними.

У науковому дослідженні часто доводять не іс­тинність, а хибність судження, тобто неправильність доказу інших дослідників, що має назву спростуван­ня доказів.

Залежно від цілей критичного розгляду воно мо­же бути виконано трьома способами: критикою тези; критикою аргументів; критикою демонстрації.

Перший спосіб спростування — критика тези. Його мета — довести неспроможність (хибність або помилковість) висунутої тези.

Спростування такої тези може бути пряме або непряме. Пряме спросту­вання будується у формі міркування, яке отримало назву "зведення до абсурду". Аргументація в цьому випадку будується так: спочатку умовно припуска­ють істинність висунутого положення і поступово логічно доходять протилежного висновку. Таким чи­ном, у процесі аргументації пряме спростування ви­конує руйнівну функцію. За його допомогою доводять неправильність тези, не пропонуючи замість неї жод­ної іншої ідеї. Непряме спростування будується іншим шляхом: можна не прямо аналізувати тезу протилежної сторони, не перевіряючи аргументи та демонстрацію, а зосередити увагу на ретельному і всебічному обґрунтуванні власної тези. Якщо власна теза достатньо обґрунтована, то це спричиняє другий крок — висновок про хибність першої тези. Таке спро­стування можливе лише у тому випадку, коли теза й антитеза регулюються принципом "третього не дано", тобто правильним може бути лише одне твердження.

Інший спосіб руйнації доказу має назву "крити­ка аргументів". Якщо вдається довести хибність або сумнівність аргументів, то істотно послабляється по­зиція пропонента, оскільки це засвідчує необґрун­тованість тези.

Критика аргументів може відбуватись через вка­зування на неточний виклад фактів, двозначність процедури узагальнення статистичних даних, сумнів у авторитетності експерта тощо. Обґрунтовані сум­ніви в достовірності доказів переносяться на тезу, яка випливає з таких доказів і тому вона теж розцінюєть­ся як сумнівна.

Критика демонстрації — третій спосіб спросту­вання. У цьому випадку показують, що у міркуваннях пропонента немає логічного зв'язку між аргу­ментами і тезою. Теза, яка не випливає з аргументів, є необґрунтованою.

Як критика аргументів, так і критика демонст­рації самі по собі лише руйнують доказ. Наголошува­ти на тому, що тим самим спростовується і теза про­тилежної сторони, не можна. Про неї можна лише сказати, що вона вимагає нового обґрунтування, тому що спирається на непереконливі докази або такі, які не мають прямого відношення до тези.

Досить велике значення для науковця також мають правила побудови логічних визначень. Щоб дати правильне визначення будь-чому, треба дотри­муватись правила домірності, яке вимагає, щоб по­няття були тотожними. Якщо при визначенні понят­тя ми застосовуємо інше, яке, у свою чергу, визна­чається за допомогою першого, то таке визначення містить у собі коло або тавтологію, де визначальне поняття повторює обумовлене.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте три великі групи методів нау­кового пізнання.

2. Назвіть базові закони логіки.

3. Дайте класифікаційну характеристику умови­водів, що використовуються у наукових досліджен­нях.

4. Розкрийте сутність та основні правила аргу­ментації.

Розділ 7

СПЕЦІАЛЬНІ МЕТОДИ ЕКОНОМІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Щоб розкрити сутність явищ, необхідно теоре­тично і методично правильно підійти до їх дослі­дження. Економічною наукою використовується ба­гато методів. Вибір того чи іншого з них у кожному конкретному випадку залежить від характеру дослі­джуваного явища (процесу) і поставленої мети. Крім того слід усвідомлювати різницю між методологією, методикою і робочою методикою або способом дослі­дження. Методологія наукового пізнання у широ­кому розумінні, як було сказано вище, включає ме­тоди дослідження, логіку і теорію наукового пізнан­ня. Методика є сукупністю методів, пов'язаних спільністю вирішення окремих проблем. Робоча методика розкриває прийнятий порядок і послідов­ність дій під час проведення досліджень, виконую­чи функцію алгоритму.

До складу спеціальних методів, які широко за­стосовуються під час проведення соціально-еконо­мічних досліджень, входять методи збору та узагаль­нення інформації, аналізу, прогнозування, моделювання, програмно-цільові, евристичні методи.

Подібна побудова системи спеціальних методів залежить від логічної послідовності будь-якого дослі­дження, яке завжди починається збором інформації та її зведенням, подальшим її групуванням, аналі­зом, виявленням суттєвих елементів та визначаль­них зв'язків, що у подальшому дасть змогу опрацьо­вувати завдання майбутнього розвитку, будувати певні очікування, визначати ризики, ресурси та ефективність економічних рішень.

Ми розглянемо в узагальненому вигляді всі на­звані вище методи — їх сутність, сфери застосуван­ня, інтерпретацію отриманих результатів із залучен­ням прикладів. Це дасть можливість читачеві систе­матизувати свої знання щодо різнопланових методів наукових досліджень, допоможе у виборі структу­ри власної дослідної роботи, її послідовності, спо­собів досягнення поставленої мети.

Але для того, щоб проводити наукові розробки на високому професійному рівні, необхідно постійно звер­татись до відповідних напрямків окремих наук — ма­тематики, статистики, теорії ймовірності, економі­ки, аналізу господарської діяльності, кібернетики тощо.