7.1.4. Таблично-графічні методи

Цим методам відводиться значне місце у науко­вому узагальненні фактів, з'ясуванні закономірно­стей, систематизації впливу різного роду факторів тощо. Але перш ніж розкривати сутність та сфери застосування цього методу, необхідно зазначити, що, будучи віднесеним нами до структурного блоку "Методи збору та узагальнення інформації", він має набагато ширше застосування. Практично на всіх етапах наукового дослідження — визначення про­блеми, мети і підпорядкованих їй завдань, розроб­ки календарного плану, узагальнення накопичених раніше знань, проведення аналізу, обґрунтування пропозицій щодо подальшого розвитку об'єкта — він знаходить застосування та суттєво підвищує ефек­тивність роботи як з фактичним матеріалом, так і теоретичними схемами.

Табличний метод. Сутність цього методу поля­гає у систематизації і наочному поданні текстової та цифрової інформації, отриманої внаслідок збору да­них, групування, проведення аналізу, синтезу но­вих показників, прогнозування розвитку подій та моделювання ситуації, у вигляді таблиць. Табли­ця — це форма раціонального викладення інфор­мації. Макет таблиці — це певним чином структурована система рядків і стовпців (граф), призначена для інформаційного наповнення. Першим етапом за­повнення макета таблиці є розробка підмета і присудка, тобто таких ключових елементів таблиці, пер­ший з яких відображає об'єкт вивчення (наприклад, одиниці сукупності, які характеризуються за певни­ми кількісними ознаками), а другий — перелік ознак, якими характеризується об'єкт дослідження (на­приклад, кількісні показники).

Всі таблиці за характером підмета можуть бути класифіковані як прості (перелікові, хронологічні, те­риторіальні), групові, комбіновані.

Простима називають таблиці, в яких підмет не міс­тить групувань. Прості таблиці можуть мати вигляд:

— перелікових, у яких підмет складається із пе­реліку одиниць, що становлять об'єкт дослідження (наприклад, список персоналу, назви досліджуваних підприємств, перелік основних фондів тощо);

— територіальних як різновиду перелікових, характерною рисою яких є те, що підмет складаєть­ся з назв територіальних, адміністративних або те­риторіально-господарських утворень (міжнародних союзів об'єднань, континентів, країн, адміністра­тивно-територіальних одиниць, економічних райо­нів і т. п.);

— хронологічних — таблиць, підмет яких містить окремі дати, періоди, які у подальшому характери­зуються показниками присудка (виробництво про­дукції в помісячній розбивці, щоквартальні сукупні надходження до бюджету тощо).

Групові таблиці мають підмет, в якому об'єкт дослідження вже був підданий групуванню (напри­клад, розподіл за кількістю сімей, доходами фізич­них осіб, розміром виробництва доданої вартості).

Комбіновані таблиці мають підмет, для групуван­ня якого застосовують більше однієї ознаки (напри­клад, систематизуються дані за підприємствами різ­них галузей, згрупованих відповідно до кількості зай­нятих (малі, середні, великі) за показниками валової продукції, товарної продукції, реалізованої продукції).

Згідно з характерними рисами присудка таблиці також можна розподілити на кілька груп — прості, що передбачають паралельне розташування показ­ників, та комбіновані — зі складною структурою згрупованих кількісних ознак.

Багатовіковий досвід роботи науковців і прак­тиків з табличною формою подання інформації сфор­мував певні вимоги до складання таблиць. До цих вимог належать такі:

1) розмір таблиці має бути оптимальним — за­надто мала таблиця буде недостатньо інформатив­ною, а велика — перевантаженою даними, які склад­но аналізувати;

2) всі змістовні елементи таблиць — назва, під­мет і присудок повинні мати чіткі визначення, що трактуються однозначно;

3) рядки підмета і колонки присудка повинні розташовуватися за принципом "від загального — до часткового;

4) рядки підмета та колонки присудка необхід­но нумерувати для полегшення роботи з інформа­цією;

5) варто використовувати лише загальновизнані (стандартні) скорочення та умовні позначення;

6) округлення числових значень по всій таблиці або в межах стовпців має проводитися з одним сту­пенем точності;

7) розрахункові дані та синтетичні показники, отримані внаслідок проведення автором самостійних розрахунків з використанням певної вихідної інфор­мації, обов'язково зазначаються окремо;

8) інформацію про першоджерела, на відомостях з яких побудована таблиця, специфіку розрахунків окремих показників, граничні коефіцієнти та обме­ження тощо розташовують у примітках;

9) не допускається наявність у таблиці незаповнених клітин;

10) назви показників повинні зазначатись повніс­тю з указанням одиниць виміру;

11) слід уникати розміщення у таблиці різнорід­них показників, в іншому разі необхідно робити спе­ціальні вказівки на них у назвах або посиланнях.

Графічний метод. Як і табличний, графічний ме­тод передбачає проведення систематизації і наочне подання інформації, отриманої внаслідок збору да­них, групування, проведення аналізу, синтезу нових показників, прогнозування розвитку подій та мо­делювання ситуації, у вигляді графіків, діаграм, картограм, картодіаграм, логічних схем.

їх застосування у будь-яких дослідженнях, в то­му числі соціально-економічних, дає змогу на якіс­но новому рівні систематизувати накопичену інфор­мацію, рельєфніше осягнути взаємозв'язки, прита­манні предмету або явищу, покращити можливості аналітичного розгляду.

Графік — це наочне подання інформації у формі кількісних показників за допомогою геометричних ліній та фігур. Складовими елементами будь-якого графіка є: графічний образ; поле; просторові орієн­тири; орієнтири масштабу; експлікація.

Графічний образ — це основа графіка, що являє собою геометричні символи, — сукупність ліній, фі­гур і точок, за допомогою яких відображаються накопичені дані. Графічний образ може бути точковим, лі­нійним, стовбчастим, полосовим, квадратним, кру­говим та фігурним (у формі рисунків або силуетів).

Поле графіка — це простір, у якому розташо­вані графічні образи. Воно характеризується розмі­рами (обираються довільно, залежно від інформа­ційної насиченості та вирішуваних завдань) і пропор­ціями (зазвичай прямокутник зі співвідношенням сторін 1:1,33 або 1:1,5).

Просторові орієнтири — система координат або інша система символів, що вказує на місця розмі­щення та співвідношення графічних образів на полі графіка. Найбільш поширені просторові орієнтири у вигляді двомірної (Декартової) системи координат.

Орієнтири масштабу — позначки на полі графі­ка, які дають можливість кількісно співвіднести гра­фічні образи, визначити масштаб. Масштабом є умовна міра переведення числової величини у гра­фічну, яка застосовується для пропорційного та адек­ватного відображення кількісних величин у змен­шеному (або збільшеному) вигляді. Масштабні шка­ли можуть бути прямолінійними, криволінійними, рівномірними (пропорційними) та нерівномірними (наприклад, логарифмічними).

Експлікація — перелік вербальних, геометрич­них символів та пояснень, які дають змогу читати графік, розпізнавати змістовне навантаження, що несуть на собі графічні образи.

Найбільш популярними серед дослідників є такі види графіків:

1) за змістовним навантаженням:

— порівняння;

— структури (поточної та структурних змін);

— динаміки;

— контролю;

— просторового розташування (картограми, кар­тодіаграми);

— варіаційних рядів;

— залежностей варіюючих показників;

2) за формою:

— стовпчасті (розташовані у дво- або тримірній системі координат стовпчики однакової ширини і різної висоти, яка відображає розмір варіюючої озна­ки. Вони зазвичай розташовуються на вісі абсцис та мають довжину, що проектується на вісь ординат. Ці графіки дають змогу характеризувати спів­відношення кількісних ознак — абсолютних вели­чин, динаміку, структуру явищ);

— полюсові (ці графіки аналогічні стовпчастим, але розташовуються по вісі ординат та проектуються на вісь абсцис);

— квадратні (мають, відповідно, форму квадра­тів, співвідношення площ (добутків сторін) або роз­мірів сторін яких відображає співвідношення явищ або предметів);

— кругові (мають, відповідно, форму кола, спів­відношення розмірів площі (добутків радіусів) або діаметрів яких відображає співвідношення явищ або предметів);

— фігурні (різновид полосових діаграм, всередині яких розміщують символи, що характеризують на­лежність полоси до певної ознаки або явища);

— секторні (коло, розподілене радіусами на сек­тори, площа або центральний кут яких характери­зує частку та масштабне співвідношення окремих одиниць єдиного цілого);

— лінійні (динаміка показника відображається безперервною лінією, вбудованою в Декартову систе­му координат, що характеризує розвиток досліджу­ваного явища. Зазвичай на вісі абсцис відображають періоди, а на вісі ординат — кількісне (абсолютне чи відносне) значення показника);

— картограми та картодіаграми (наочне пред­ставлення показників, що характеризують окремі географічні об'єкти — адміністративно-територіальні одиниці, економічні райони, країни і т. п. Картогра­ми структурують географічний об'єкт за основними ознаками, виділяючи умовно однорідні елементи, а картодіаграми уточнюють їх, додаючи відомості про абсолютне значення окремих показників та їх тери­торіальну прив'язку);

— графічні знаки (наприклад, знаки Варзара, що показують не лише масштабне співвідношення явищ, а й складові, внаслідок множення яких отримано результуючі дані).