3.3. Конкретизація проблеми дослідження

Розробка структури проблеми передбачає виді­лення тем, розділів, питань. У кожній темі виявля­ють орієнтовну сферу дослідження. Потім її конкре­тизують, тобто предметно визначають, уточнюють, роблять більш наочною. Для того щоб конкретизува­ти, необхідно провести внутрішній причинно-наслідковий аналіз, виявити всі змістовні сторони. Тому виділяють похідні проблеми, кожна з яких, у свою чергу, має стати об'єктом деталізації доти, доки не будуть визначені конкретні завдання, що становлять зміст поставленої проблеми.

Насамперед необхідно чітко визначити завдання дослідження. Правильне формулювання завдань підкаже шлях дослідження, його структуру, мето­ди, дасть змогу "відшліфувати" основну мету.

При виборі теми необхідно передбачати можли­вості використання отриманих результатів та форми його представлення (курсова або дипломна робота, реферат, автореферат, дисертація, наукова доповідь, монографія тощо). Чітке розуміння кінцевої мети дослідження сприяє досягненню успіху.

Конкретизація завдань дає змогу уточнити зміст проблеми. Для цього потрібно вирішити два питан­ня: по-перше, уяснити, які явища, предмети, про­цеси, закономірності має охоплювати проблема; по-друге, обмежити обрану тему від суміжних.

Необхідно встановити, чи повинна робота вико­нуватись лише на основі:

а) спостережень чи за допомогою експерименту;

б) літературних джерел і документів та практики;

в) сучасного досвіду чи з використанням більш старих даних;

г)вітчизняних матеріалів чи з урахуванням зарубіжних джерел тощо.

Важливим моментом конкретизації проблеми є обмеження кола питань, які передбачається вивчати.

Дослідник обов'язково повинен ознайомитись з історичними аспектами проблеми. Важливим елемен­том пошуку правильного рішення є вивчення історії виникнення і розвитку проблеми, результатів рані­ше проведених з неї досліджень. На жаль, вивчення історії проблеми нерідко розглядається науковцями-початківцями як необов'язкове. Але слід наголоси­ти, що це "страхує" від дублювання раніше отрима­них результатів, чужих помилок, полегшує викори­стання досвіду попередників, дає змогу розглянути предмет у динаміці, з'ясувати загальні тенденції та подальші шляхи його розвитку і на цій основі буду­вати науковий прогноз. Завершальним етапом ви­вчення історії є аналіз сучасного стану питання.

Необхідно також виявити коло питань, які ста­нуть відправною точкою при визначенні перспектив подальшого вивчення проблеми. Наукова проблема має бути актуальною, науково значимою і вирізня­тись науковою новизною. Уточнення перерахованих характеристик майбутньої роботи дає змогу більш чітко встановити її рамки, скласти точний план, визначити терміни виконання, етапи і стадії.