211. Типи ліцензійних платежів

Аналіз вітчизняної та зарубіжної економічної літератури свідчить, що на практиці суб’єктами господарської діяльності використовуються наступні види ліцензійних платежів: паушальні, періодичні (роялті), комбіновані.

Найменш ризикованою формою ліцензійних платежів є паушальні платежі, які представляють собою визначену і зафіксовану в тексті ліцензійної угоди суму, яка фактично не залежить від обсягу освоєння і комерційної реалізації об’єкта ліцензії. Паушальні платежі застосовують, коли ліцензіар надає ліцензію маловідомому для нього ліцензіатові і немає реальної можливості здійснити діючий контроль за його діяльністю в частині використання ліцензії. Інший мотив одержання паушального платежу для ліцензіата – необхідність одержання одноразово великої суми грошей, необхідної для покриття ліцензіаром витрат, пов’язаних з розробкою об’єкта ліцензії і підготовкою заключення ліцензійної угоди. Паушальна форма платежу вигідна ліцензіарові, як правило, у випадках надання повної чи виняткової ліцензії, супутньої ліцензії, а також при передачі ноу-хау, оскільки в останньому випадку ліцензіар змушений розкривати всі секрети об’єкта ліцензії без серйозних гарантій з боку ліцензіата. Паушальні платежі можуть бути вигідні ліцензіарові, тому що рятують його від ризику, пов’язаного зі зривом чи невдалим використанням об’єкта ліцензії ліцензіатом, обумовленим сформованою кон’юнктурою, посиленням конкуренції і т.ін. Для ліцензіата ж одним з істотних переваг паушальної форми платежів є відсутність контролю за його виробничою і комерційною діяльністю з боку ліцензіара, а також можливість одержання у своє розпорядження всього прибутку, отриманого від реалізації об’єкта ліцензії.

Технічно паушальні платежі здійснюються в один чи кілька прийомів. Як правило, паушальні платежі починаються з моменту підписання ліцензійної угоди і закінчуються з початком комерційної реалізації об'єкта ліцензії. Якщо паушальний платіж здійснюється одноразово, його доцільно привязати до початку комерційної реалізації об’єкта ліцензії. Якщо платіж здійснюється в кілька прийомів, то, щоб зменшити ризик, можна скористатися досвідом американо-японських економічних відносин: 50% обговореної суми, як правило, виплачується після підписання угоди, 40% – до завершення постачань устаткування, технічної документації чи пуско-налагоджувальних робіт і інші 10% – після початку комерційної реалізації об’єкта ліцензії. При цьому розмір першої частини платежу повинний компенсувати витрати ліцензіара на маркетинг, проведення переговорів, підписання угоди, передачу технічної документації, а якщо об’єкт ліцензії самим ліцензіаром не освоєний – то і на НДДКР.

Найбільш ризикованою, а в умовах тіньового розвитку економіки країни зовсім не вигідною формою ліцензійних платежів є поточні (періодичні) платежі – роялті. Це платежі, які виплачуються ліцензіатом ліцензіарові протягом усього терміну дії ліцензійної угоди по закінченню кожного звітного періоду, починаючи з дати вступу угоди в силу, або, що зустрічається частіше, – з початку комерційного використання об’єкта ліцензії. Роялті як форма виплати ліцензійної винагороди вигідні ліцензіатові, а в ряді випадків і ліцензіарові. В основі роялті лежить реальний прибуток, який одержується ліцензіатом від ліцензії. Ставка роялті може бути виражена у вигляді відсотка від ціни виробленої чи проданої продукції по ліцензії, відсотка від суми продажів продукції по ліцензії, чітко встановленого збору з одиниці продукції по ліцензії. Можливі інші форми встановлення ставки чи розміру роялті (відсоток від собівартості продукції по ліцензії, обсягу виробництва і т.ін.).

Найбільш прийнятною як для ліцензіара, так і для ліцензіата базою роялті є продажна ціна продукції по ліцензії. Продажна ціна як база роялті приводить до найменшого числа конфліктів між партнерами з питань виплати ліцензійної винагороди і широко використовується в практиці як національної, так і міжнародної.

Виплата ліцензійної винагороди у вигляді паушального платежу чи роялті може виявитися неприйнятною для одного чи обох партнерів за ліцензійною згодою. У таких випадках використовуються комбіновані платежі. Комбінована форма виплати ліцензійної винагороди містить у собі виплату початкових платежів (як правило, в один прийом, в момент передачі технічної чи іншої документації) з виплатою іншої частини ліцензійної винагороди у вигляді роялті в звичайному порядку по закінченні кожного звітного періоду.

Така форма розрахунку дозволяє ліцензіарові одержати визначену, чітко зафіксовану в угоді частину ліцензійної винагороди незалежно від результатів освоєння ліцензії. Ліцензіат же врятований від необхідності нести одноразово великі витрати і ризику у випадку невдалого освоєння об’єкта ліцензії.

Розмір початкового платежу встановлюється, як правило в межах 10– 30%, у середньому близько 25% розрахункової ціни ліцензії у формі паушального платежу.

Останнім часом фірмами й організаціями різних країн усе більше застосовуються ліцензійні платежі на компенсаційній основі. Сутність цього виду платежів полягає у виплаті ліцензійної винагороди продукцією, виробленою по ліцензії. При цьому ціна ліцензії спочатку розраховується в грошовому вираженні, а потім переводиться в натуральну форму з обліком прийнятої для виробленого по ліцензії продукту ціни.

Слід також зазначити, що за минулі роки одержали обмежене поширення різновид паушальної форми розрахунків – фіксовані платежі. Фіксовані платежі, так само, як і паушальні, не залежать від фактичного обсягу виробництва і продажів продукції по ліцензії, однак виплачуються протягом усього терміну дії ліцензійної угоди. Розмір фіксованих платежів у цілому коливається в мінімумі від паушального до сумарного платежу у формі роялті в максимумі. Початкова частина платежу припадає до дати вступу угоди в силу, передачі технічної документації, початку комерційної реалізації об’єкта ліцензії. Інша частина ліцензійної винагороди у вигляді фіксованих платежів розподіляється, що обумовлюється в тексті ліцензійної угоди, рівномірно чи яким-небудь іншим способом на весь термін дії ліцензійної угоди.