249. Як співві дноситься торгівля товарами і рух капіталу за правилом Вальраса?

Вивчаючи міжнародну торгівлю, ми, як правило, думали, що єдиним джерелом фінансування імпорту є експорт, тобто щоб купити щось за кордоном, країна повинна продавати за рубіж товар або послугу. У реальному житті існує ще один, і досить серйозний, джерело фінансування – приплив капіталу з-за кордону. Країна може одержувати й давати міжнародні позики, приймати й інвестувати за рубіж підприємницький капітал. Швейцарський економіст і математик Леон Вальрас сформулював правило, що пізніше лягло в основу аналізу міжнародної платіжної позиції будь-якої держави.

Правило Вальраса полягає у наступному: вартість імпорту країни дорівнює сумі вартості експорту й чистих закордонних продажів активів і відсотків по них.

Продаж активів у будь-якій формі (права власності, цінні папери, золото й ін.) означає приплив капіталу в країну. Платежі відсотків являють собою плату за користування капіталом, отриманим у минулому. Чим більше продаж активів сьогодні, тим вище будуть платежі відсотків по притягнутому капіталі в майбутньому. Отже, чим вище чистий продаж сьогодні, тим нижче розмір одержуваних чистих відсотків у майбутньому.

Міжнародний рух капіталу як фактору виробництва здобуває різні конкретні форми. По джерелах походження капітал на світовому ринку ділиться на офіційний і приватний.

Офіційний (державний) капітал – коштів з держбюджету, переміщувані за рубіж або прийняті з-за кордону за рішенням уряду, а також за рішенням міжурядових організацій. У цю категорію руху капіталу ставляться всі державні суди, позики, гранти (дарунки), допомога, які представляються одною країною іншої на основі міжурядових угод. Офіційним також уважається й капітал, яким можуть розпоряджатися міжнародні організації від імені своїх членів (кредити МВФ, Світового банку, видатки ООН по підтримці миру й ін.). Джерелом офіційного капіталу є кошти державного бюджету, тобто в підсумку гроші платників податків. Тому рішення про переміщення такого капіталу приймаються спільно урядом і органами представницької влади (парламент).

Приватний (недержавний) капітал – коштів приватний фірм, банків і інших недержавних організацій, переміщувані за рубіж або прийняті з-за кордону за рішенням їхніх керівних органів і їхніх об'єднань. У цю категорію руху капіталу ставляться інвестиції капіталу за рубіж приватними фірмами , надання торговельних кредитів, міжбанківське кредитування. Джерелом походження цього капіталу є кошти приватних фірм, власні або позикові, не пов'язані з держбюджетом. Але не дивлячись на відносну автономність фірм у прийнятті рішень про міжнародне переміщення приналежні їм капіталу, уряд звичайно залишає за собою право його регулювати й контролювати.

По характері використання капітал ділиться на:

Підприємницький капітал - коштів, прямо або побічно вкладені у виробництво з метою одержання прибутку. Як підприємницький капітал найчастіше використовується приватний капітал, хоча або держава, або приналежні йому підприємства також можуть вкладати кошти за рубіж. Позичковий капітал – коштів, що даються в борг із метою одержання відсотків. У міжнародних масштабах як позичковий капітал в основному використовується офіційний капітал з державних джерел, хоча міжнародне кредитування із приватних джерел також досягає досить значних обсягів. По строку вкладення капітал ділиться на:

Середньостроковий і довгостроковий капітали – вкладення капіталу строком більш, ніж на 1 рік. Всі вкладення підприємницького капіталу у формі прямих і портфельних інвестицій, також як і позичковий капітал у вигляді державних кредитів, звичайно є довгостроковим.