181. Рух транснаціонального капіталу

Характерно, що в останні роки проявився надзвичайно важливий, але поки що маловивчений економічний феномен, який можна охарактеризувати як утворення самостійного транснаціонального капіталу, що почав жити своїм власним життям. Кількість глобальних економічних змін переросла в якість, і транснаціональний капітал став самостійним економічним організмом зі своєю оригінальною структурою і внутрішніми цілями розвитку.

Транснаціональна інвестиційна діяльність превалює протягом останніх десятиліть. Накопичений у 64 тис. ТНК, що мають 870 тис. зарубіжних філій, обсяг прямих інвестицій оцінюється у 7 трлн. дол. США. Стратегічною відповіддю ТНК на зміни у зовнішньому конкурентному середовищі 1990–их років стали злиття та поглинання з піком у 2002 р., коли обсяг таких операцій перевищив 720 млрд. дол. США. Показово, що загальне падіння світових ПІІ 2000–2001 рр. було зумовлене, в першу чергу, суттєвим (майже у два рази) зменшенням саме злиттів і поглинань.

Транснаціональний капітал вільно переміщується в сучасному економічному просторі, знаходиться поза юрисдикцією національних держав. Природно, він шукає найбільш прибуткові ринки і переважно є спекулятивним.

Загальний обсяг ринку вторинних цінних паперів наближається до 100 трлн. дол., а річний оборот фінансових трансакцій досяг півквадрильйона дол. Якщо врахувати, що об’єднаний фонд 23 розвинених країн складає близько 550 млрд. дол., то стає очевидним, що навіть за умови погоджених політичних дій могутні держави не зможуть надавати для боротьби зі спекулятивними операціями суми, відповідні оборотам фінансових ринків.

Це означає, що реальної сили, здатної протистояти транснаціональному капіталові, на сьогодні у світі не існує. Якщо за допомогою жорсткого фінансового контролю держава могла регулювати національний валютний ринок, то в умовах лібералізації фінансових ринків і пом’якшення валютного контролю транснаціональний капітал одержав можливість при бажанні зруйнувати фінансові ринки практично будь-якої держави. У 1990-ті роки склалася зовсім нова історична ситуація, коли держави вже не мають достатньої економічної потужності для проведення великомасштабних фінансових інтервенцій, які б протидіяли руху спекулятивного транснаціонального капіталу.

Також слід відзначити, що в останні роки інвестиційні операції на міжнародному фінансовому ринку характеризують нові тенденції, що можуть суттєво змінити уявлення про його зміст і специфічні фактори розвитку. Однією з таких тенден­цій є глобалізація ринків, що стала можливою, головним чином, завдяки усуненню бар'єрів на шляху руху капіталів, появі нових фінансових інструментів, нових ринків в колишніх соціалістичних країнах та розвитку засобів зв'язку та інформаційних технологій.

Глобалізація надає якісно нові технологічні умови для ведення інвестиційного бізнесу. Одночасно значно посилюється розрив між матеріально-речевими і фінансово-інвестиційними потоками. Це характерно для всіх сегментів глобального інвестиційного ринку, видів та інструментів інвестування. Так, капіталізація світового ринку акцій, найбільш прив’язаного до реального капіталу, зросла за останні 20 років у вісім разів у порівнянні із триразовим зростанням світового ВВП. Розриви між реальним і фінансовим секторами економіки підсилюються спекулятивними операціями на валютних ринках, тісно пов’язаних з інвестиційними ринками; закріплюється і посилюється асиметричність світогосподарського розвитку, оскільки глобальні інвестиційні та валютні операції здійснюються майже виключно у міжнародних фінансових центрах, зосереджених у провідних країнах світу (США, ЄС, Японії).

До переваг лібералізації руху транснаціональних капіталів традиційно відносять:

• розширення можливостей національних установ і організацій здійснювати зовнішні запозичення;

• активізацію припливу прямих іноземних інвестицій, що дозволяє залучати до країни сучасні технології та управлінські навички [дослідження поведінки американських транснаціональних корпорацій (ТНК) у країнах, де існували валютні обмеження, засвідчило, що ця обставина зменшувала обсяг їхніх інвестицій майже на 20 %. Навіть ціни на експорт в ці країни ТНК підвищували на 4-6 % ;

• прихід на фінансові ринки іноземного банківського капіталу, що збільшує пропозицію кредитних ресурсів та сприяє зниженню їх вартості;

• стимулювання розвитку фінансових ринків та сектору небанківських фінансових посередників;

• удосконалення інфраструктури валютного ринку, розвиток і поширення валютних деривативів та інструментів страхування від валютних ризиків;

• посилення ринкових засад процесу курсоутворення і розподілу іноземної валюти;

• зменшення трансакційних витрат учасників зовнішньоекономічної діяльності завдяки усуненню потреби пошуку шляхів уникнення валютних обмежень.

Вказані обставини забезпечують прискорений розвиток валютно-фінансової сфери країни, що створює умови для оптимальнішого розподілу фінансових ресурсів у найефективніші сфери економічної діяльності, дозволяє послабити залежність динаміки інвестиційного процесу від обсягу внутрішніх заощаджень, активізувати процеси накопичення капіталу, прискорити темпи економічного зростання. Разом з тим пом’якшення обмежень стосовно виводу капіталів та репатріації прибутків є важливою умовою наступного повернення цих коштів до країни. Тому через декілька років після скасування валютних обмежень на відплив капіталів, як правило, розпочинається нова хвиля припливу іноземних інвестицій (так було, наприклад, в Італії і Новій Зеландії у 1984 р., в Іспанії — у 1986.р., в Уругваї — у 1970 р.).