193. Сутність та структура валютної політики

Валютна політика- сукупність економічних, пра­вових та організаційних заходів та форм, які використовують державні установи, центральні банківські та фінансові установи, міжнародні валютно-кредитні організації в галузі валютних від­носин. Вона є складовою не тільки економічної політики в цілому, а й зовнішньоекономічної політики, важливим інструментом розши­рення світогосподарських зв’язків.

Юридично валютна політика визначається валютним законодав­ством, тобто сукупністю правових норм, які регулюють порядок здійснення операцій з валютними цінностями в країні і за її межами, а також валютними угодами - двосторонніми та багатосторонніми - між державами з валютних проблем.

Важливим елементом валютної політики будь-якої держави єва­лютне регулювання та валютні обмеження.Валютні обмеження, тобто регламентація державою міжнародних розрахунків і порядку проведення валютних операцій, проводиться на національному, між­державному та регіональному рівнях.

Система валютного регулювання на національному рівні визна­чає суб’єктів валютних відносин, статус національної валюти, поря­док здійснення валютних операцій, режим валютного курсу, меха­нізм утворення та використання офіційних валютних резервів, поря­док здійснення валютного контролю.

Інтернаціоналізація господарських зв’язків, розвиток міжнарод­них економічних відносин, а також обмеженість національного регу­лювання сприяли розвиткові валютного регулювання на міждержав­ному рівні Метою міждержавного валютного регулювання є коорди­нація валютної політики окремих країн, спільні заходи щодо подо­лання валютних криз, узгодження валютної політики. Регіональне валютне регулювання проводиться в межах економічних інтеграцій­них об’єднань, наприклад в ЄС, регіональних угрупованнях країн, що розвиваються.

Більшість національних систем валютного регулювання поділяє усіх учасників валютних відносин на резидентів та нерезидентів (ва­лютний резидент та нерезидент). На визначення цих статусів вплива­ють, як правило, тип конвертованості національної валюти та вид суб’єкта валютного регулювання (фізична особа, юридична особа або суб’єкт господарської діяльності без створення юридичної особи).

Об’єкти валютного регулювання відповідно до порядку регла­ментації можна поділити на: валютний обіг за кордоном; валютний обіг усередині країни; валютний обіг із зарубіжжям. Як правило, найбільшої регламентації потребують валютні розрахунки з нерези­дентами, оскільки в цій сфері зосереджується більшість комерційних торговельних та фінансових операцій, пов’язаних з рухом капіталу. За певних обставин можливий відтік капіталу, котрий, у свою чергу, істотно впливає на валютний курс національної валюти.

Під валютним обігом розуміють операції з валютними цінностя­ми, які виконуються суб’єктами валютного регулювання.

Валютні цінності можуть бути умовними та безумовними. До безумовних валютних цінностей належать іноземні грошові знаки, які перебувають в обігу, іноземні платіжні документи та цінні папе­ри, емітовані нерезидентами. До цієї категорії в деяких країнах від­носяться окремі дорогоцінні метали - золото, платину, срібло та до­рогоцінне каміння в будь-якій формі (ювелірні вироби, ламань то­що). До безмовних валютних цінностей деякі системи національно­го законодавства з питань валютного регулювання включають націо­нальні платіжні документи та цінні папери, номіновані в іноземній валюті, та ті, які надають право на отримання іноземної валюти.

До умовних валютних цінностей належать національна валюта, а також платіжні документи та цінні папери, номіновані в національ­ній валюті. Умовність віднесення даної категорії цінностей до ва­лютних полягає в тому, що статус валютних вони дістають лише під час переміщення їх через державний кордон як у готівковій, так і в безготівковій формі.

Валютна політика визначає підготовку, прийняття і реалізацію рішень з валютних питань, управління міжнародними валютними відносинами на декількох рівнях:

- рівень приватних підприємств, насамперед ТНК та ТНБ, що мають величезні валютні ресурси й беруть участь у валютних відно­синах, активно впливаючи на них шляхом укладання великих спеку­лятивних валютних угод;

- національний (рівень валютної політики окремої держави). Її провідниками виступають Міністерство фінансів. Центральний банк, органи валютного контролю. На валютне регулювання на національному рівні впливають норми та принципи міжнародних валютно-кредитних організацій;

- міждержавний рівень. Органом, що розробляє і здійснює валют­не регулювання на цьому рівні, є МВФ. З середини 70-х років новою організаційною формою міждержавного регулювання, в тому числі валютно-кредитного, стали наради з актуальних проблем економіки і політики на вищому рівні з обмеженим числом учасників.

Напрями і форми валютної політики визначаються валютно-еко­номічним становищем країн, еволюцією світового господарства.

Умови функціонування ринкової економіки передбачають, що го­ловним напрямом валютного регулювання на державному рівні е регулювання валютного курсу національної грошової одиниці. Дже­релами теоретичного обґрунтування валютної політики є концепції міжнародних валютних стосунків, у тому числі концепції валютно­го курсу.

Україна як самостійна держава здійснює зовнішньоторго­вельні та інші економічні зв’язки із зарубіжними країнами че­рез свої органи та уповноважені нею організації.

Галузь валютних відносин складають, з одного боку, широ­кий комплекс міжнародних валютних відносин, з іншого - різноманітні внутрішньодержавні (внутрішні) валютні відноси­ни. Міжнародні валютні відносини набувають свого прояву в межах різноманітних форм співпраці країн: при здійсненні зов­нішньої торгівлі, наданні економічної і технічної допомоги, спільної діяльності в галузі капіталовкладень, міжнародних пе­ревезеннях та ін.