166. Рівні науково-технічної інтеграції

У сучасних умовах науково-технічна інтеграція здійсню­ється на наступних трьох рівнях.

Науково-виробнича кооперація на рівні фірм.Деяке уявлення про її масштаби і регіональний розподіл дають нижченаведені дані про напрями спільної науково-технічної та виробничої діяльності провідних за­хідних фірм:

Реалізація спільних науково-технічних програм регіо­нальними економічними угрупованнями. Наприклад, тіль­ки в межах ЄС на кінець 80-х років виконувалися роботи за понад 120 науково-технічними проектами, які фінансу­валися повністю чи переважно на кошти єдиного бюджету співтовариства.

Регіональне і глобальне співробітництво в авангардних галузях НТП.Так, у Західній Європі здійснюється про­грама науково-технічної інтеграції «Еврика», індустріаль­не розвинуті країни Заходу беруть участь у реалізації «Стратегічної оборонної ініціативи» (СОЇ) та «Х'юмен фронтьєр сайєнс прогрем».

На особливу увагу заслуговують процеси науково-тех­нічної інтеграції в західноєвропейському регіоні, що при­скорено розвиваються з кінця 70-х років.

У межах Європейського співтовариства ці процеси кон­ституйовані угодами про створення Європейського об'єд­нання вугілля і сталі. Європейського співтовариства по атомній енергії, а також ст. 41 і 235 Римського договору.

Після прийняття Єдиного Європейського Акта (1986 р.) частина третя Договору про створення ЄС була доповнена спеціальним розділом «Наукові дослідження і технічний прогрес». Таким чином, об'єктивний процес науково-техніч­ної інтеграції в Західній Європі має і правову основу.

Загальна стратегія західноєвропейського науково-тех­нічного співробітництва матеріалізується в рамкових про­грамах НДДКР. Перша програма ЄС здійснювалась у 1984—1987 рр. із загальним обсягом фінансування зі спіль­ного бюджету співтовариства 3,75 млрд. екю, в тому числі 1,06 млрд. (28,2 %) було спрямовано на розвиток наукових розробок, покликаних сприяти підвищенню конкурентоспро­можності західноєвропейської промисловості. Загалом ви­трати на наукові дослідження й розробки в межах ЄС ста­новлять 3,5 % бюджету співтовариства.

Друга рамкова програма ЄС здійснювалася у 1987— 1991 рі передбачала цілу низку широкомасштабних науково-техніч­них проектів. Фі­нансування другої програми було досить жорстко розбито за напрямами: 40 % — на дослідження й розробки в сфері інформатики і телекомунікацій, 20 — енергетика, 16 % — модернізація традиційних галузей виробництва.

Найбільшою і певною мірою центральною програмою науково-технічного співробітництва в межах ЄС була програ­ма ЕСПРІТ (Європейська стратегічна програма в галузі інформаційної технології), реалізація якої була розпочата в лютому 1984 р. Головна її мета—забезпечити європей­ську промисловість інформаційної технології технічною ба­зою, яка дозволить їй вийти в 90-х роках на вищий світо­вий рівень виробництва.

На першому етапі реалізації програми (1984—1988 рр.) було витрачено 1,5 млрд. екю (половина—за рахунок, кош­тів бюджету ЄС). Активну участь у здійсненні програми брали приватні фірми, університети і науково-дослідні цен­три.

Другий етап реалізації програми (ЕСПРІТ- ІІ) роз­почався у 1988 р. і має бути завершений у 1992 р. Загаль­ний обсяг фінансування—3,2 млрд. екю, з яких 50% фінансується ЄС, а інші 50 % - приватними фірмами. Бюд­жетні асигнування на цей етап реалізації програми станов­лять 23 % загальних витрат співтовариства на НДДКР. Значно зросла кількість розроблюваних проектів і виконав­ців. ЕСПРІТ-II (відповідно 500 і 5,5 тис.). Вимоги до учасників програми залишаються традиційними: ними по­винні бути партнери з двох чи кількох країн ЄС. Новим мо­ментом тут є офіційна згода співтовариства на участь у цих проектах фірм і дослідних центрів з країн — членів Євро­пейської асоціації вільної торгівлі.

Поряд з ЕСПРІТ-II під егідою ЄС здійснюється ще декілька масштабних проектів: БРІТЕ (Базові досліджен­ня в галузі промислових технологій для Європи); РЕЙС (Дослідження і розробки в галузі складних комунікаційних системі в Європі); БЕП (Програма з біоінжинірингу), БАП (Програма дій у галузі біотехнології), «Сайенс» (Програ­ма стимулювання міжнародного співробітництва й обміну дослідженнями в галузі точних і природничих наук).

Міжнародний технічний обмін є в останні десятиріччя одним з найдинамічніше зростаючих напрямів розвитку світогосподарських зв'язків. Темпи збільшення обсягу лі­цензійної торгівлі - основної форми комерційного міжна­родного науково-технічного обміну — випереджають темпи розвитку світової торгівлі й вивозу капіталу.

Новою і перспективною формою реалізації технологіч­них нововведень є лізинг. Він став розвиватися в 70-ті і на початку 80-х років, коли спостерігався спад інвестиційної активності в індустріальних країнах Заходу. Характерно, що сьогодні на засадах лізингу (фінансового й оператив­ного) здійснюється 25—35 % загальних капіталовкладень у розвинутих західних країнах. У зв'язку з подорожчанням НДДКР і підвищенням цін на новітні високотехнологічні товари й устаткування (комп'ю­тери, наукове обладнання, контрольно-вимірювальна апа­ратура) особливо перспективним є фінансовий лізинг — довгострокова оренда устаткування з його повною аморти­зацією за період дії угоди і з передачею у власність фак­тичному користувачеві.

На загал, можна говорити, що сучасний міжнародний науково-технічний обмін є досить складно-структурованим, багато аспектним феноменом, котрий вже має досить довгу історію свого існування і доволі прийнятні перспективи розвитку. Проте, одними лише позитивами міжнародний науково-технічний обмін на разі не вичерпується, оскільки мають місце і негативні його результати та прояви.