logo
Розділ 2 Сучасні МВ

75. Процес розширення нато на Схід в 1990-х роках.

НАТО розширення на Схід — один із на­прямків трансформації НАТО в умовах присто­сування до нового військ.-політ, середовища 1990-х. Метою процесу розширення НАТО за рахунок країн Центр, та Схід. Європи прого­лошено поширення безпеки на весь євроатлан­тичний регіон. Із поч. 1990-х НАТО активно розвивала та інституціалізувала відносини з краї­нами Схід. Європи і СРСР. Створення в 1991 Ради північноатлантичного співробітництва (РПАС) було покликано закріпити партнерські відносини, що почали формуватись між колиш­німи супротивниками в дип. та військ, сферах. У січні 1994 на Брюссельському саміті НАТО було проголошено про відкритість Альянсу для вступу інших європ. д-ав і започатковано іні­ціативу, спрямовану на поглиблення співробіт­ництва з можливими кандидатами — програму «Партнерство заради миру» (ПЗМ). Вона стала першим механізмом, який забезпечив реаліза­цію між країнами-членами НАТО та країнами, що бажали приєднатися до Альянсу, співробіт­ництва на засадах, що діють усередині НАТО. 26.09.1995 на розгляд країн-членів НАТО було представлено «Дослідження з питань розши­рення НАТО», у якому визначались політ, та військ, аспекти розширення НАТО на Схід, а також окреслювались напрямки співпраці з країнами, що не мають планів вступати до НАТО. Велику увагу було приділено розвитку особливих відносин із Росією, що мали здійс­нюватися паралельно з розширенням Альянсу; водночас наголошувалось, що в питанні розши­рення Росія не може втручатися в процес прий­няття остаточних рішень. Щодо процедури вступу зазначалось, що в НАТО статусу асоційо­ваного членства запроваджуватись не буде, і тому виконання всіх передумов є необхідним для вступу. До таких передумов було, зокрема, від­несено обов'язкове розв'язання усіх міжетніч­них і територ. суперечок мирними засобами. Одночасно із заходами розвитку діалогу з країнами-кандидатами та внутр. адаптації Альянсу до розширення відбувався процес формування політики НАТО, спрямованої на подолання можливих негативних наслідків роз­ширення. Ця політика включала налагодження конструктивних відносин з Росією та непря­ме забезпечення безпеки для тих країн, які не будуть прийняті до НАТО у числі перших. 10.12.1996 країни-члени НАТО виступили із заявою, що вони не мають намірів, планів та причин розміщувати ядерну зброю на території нових членів Альянсу, а також жодної потреби змінювати будь-які аспекти ядерної політики. США також зобов'язувались продовжувати переговори про скорочення стратегічних ядер­них арсеналів. Навесні 1997 було внесено зміни до програми ПЗМ, спрямовані на посилення механізму політ, консультацій з країнами-парт-нерами, що залишаться за межами розшире­ного НАТО, того-таки року були підписані Основоположний акт про взаємні відносини, співпрацю та безпеку між НАТО та РФ 1997 і Хартія про особливе партнерство між Україною і НАТО 1997. 30.05.1997 програми співробіт­ництва у РПАС та ПЗМ було об'єднано в інсти-туційних рамках Ради євроатлантичного парт­нерства (РЄАП), яка остаточно визначила новий рівень співробітництва НАТО з країнами-парт-нерами. Практична реалізація планів розши­рення НАТО на Схід розпочалась на Мадридсь­кому саміті НАТО 1997, коли було ухвалено рішення про запрошення Польщі, Чехії та Угор­щини розпочати переговорний процес щодо вступу до НАТО. На Вашингтонському саміті НАТО 1999 ці країни підписали Вашингтонсь­кий договір 1949 і вступили до НАТО. Празький саміт НАТО 2002 ухвалив рішення про початок другого етапу розширення, на якому 29.03.2004 до Альянсу приєдналися Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина та Словенія.