53. Проблеми деколонізації та постколоніального простору в 1985 – 1990 рр. Еволюція Руху неприєднання.
Під деколонізацією розуміється процес надання незалежності, повного суверенітету домініонам, підмандатним територіям, залежним територіям, колоніям. Процес цей відбувався за допомогою як мирних, так і збройних засобів.Передумовами деколонізації були: розгром Німеччини, Італії та Японії у Другій світовій війні; послаблення контролю метрополій над своїми колоніями (особливо Францією і Голландією), зростання впливу і потенціалу колоній (особливо англійських домініонів); розгортання масового національно-визвольного руху, який у більшості країн набув збройного характеру; вплив ''холодної війни''. Під час четвертого етапу (80-90-ті роки) здобули незалежність останні уламки колоніальних імперій. Так, у 1980 р. було остаточно врегульовано і проблему Південної Родезії (Зімбабве), у 1982 р. Англія надала незалежність Белізу, у 1990 р. під тиском світової громадськості ПАР надала незалежність Намібії, у 1997 р. Китай відновив свій суверенітет над Гонконгом, у 1999 р. - над Макао. Таким чином, на порозі XXI ст. колоніальні імперії відійшли у минуле. Однак, здобувши політичну незалежність, молоді держави не стали економічно незалежними. Головною їхньою проблемою стала відсталість, з якою більшість молодих держав не можуть впоратись. Війни, епідемії, голод, фінансова заборгованість, етнічні й територіальні проблеми стали звичними явищами.Процес деколонізації Африки можна поділити на 2 етапи:- з середини 50-х до середини 60-х – поява незалежних держав у Північній та Тропічній Африці;- з 1975-1990 завершення деколонізації півдня АфрикиСередина 50-х років позначилась піднесенням національно-визвольного руху народів Північної Африки. Було порушено питання в Оон про надання незалежності Марокко та Тунісу, через їх політичну зрілість = Марокко (2.03.56), Туніс (15.07.56).Алжир – 1 листопада 54р. збройне повстання проти французів = партизанська війна. Очолив цю боротьбу Фронт Національного визволення. У 57 р. ФНВ створив Нац. Раду алжирської революції, а в 1958 р. Нац рада проголосила Алжирську республіку. Війна тривала до 62р. 18 березня Франція підписала Евіанські Угоди. Провели референдум і того ж року проголсили Алжирську Народну Демократичну Республіку.Впродовж кількох років майже всі свої колонії втратили Англія, Франція та Португалія. Незалежність здобули майже всі країни Тропічної та Південної Африкі. За період 50-60 рр. Ситуація в Тропічній Африці змінилась докорінно. В 1950 р. було тілько дві незалежні держави – Ліберія та Ефіопія, до кінця 1960 р. там вже була 21 незалежна держава.Коли їх ділили на колонії, то поламали всі культурні зв'язки, розбили народи, розлучили сім'ї і таке інше, але гарною стороною стало те, що вони змогли знайти собі нових друзів, склалися дружні відносини між різними етнічними групами, яким довелося співіснувати в рамках одних країнах (коротше, про це можна довго розповідати, про те як білі люди принесли цивілізацію і телевізори, допомогли розвинути демократію, і навчили є гамбургери замість чоловічини - коротше про то як це все допомогло негренята до 60-тим рокам досягти рівня свідомих громадян незалежних держав. )Гана - перша незалежна гос-во Тропічної Африки (до цього Золотий Берег) 6 березня 57г. Ще відхопили західну частину Того (раніше було під протекторатом ООН) 60г - Гана республіка.2октября 58г. - Гвінея стала незалежною.60г - стало незалежними 17 гос-в:1 січня - Камерун27 квітня - Того26 червня-Мальгаська Республіка1 липня - Сомалікроме них Нігер, Республіка Догомея, Верхня Вольта, Берег Слонової Кості, Чад, ЦАР, Габон, Мавританія, Малі, Нігерія. У 70-восьмидесятих покінчили з Португальської колоніальною імперією. Звільнилися Ангола і Мозамбік і накрилися колоніальні режими на більшості островів Тихого, Індійського і Атлантичного Океанів. Намібія звільнилася в березні 90го року і ми назавжди покінчили з колоніалізмом.Можно ще розповісти, що вони все повступалі в ООН, що для них там навіть спеціальні групи створюються, у них свої квоти є скрізь там. (Скороход розплачеться від щастя). Організація афріканської Єдності (ОАЄ) - найбільша міждержавна організація в Афріці. Створено 25 травня 1963 р., Коли на конференції глав держав и урядів ЗО незалежних країн Африки в Адіс-Абебі (Ефіопія) Було підпісано Статут ОАЄ (День Створення ОАЄ - 25 травня щорічно відмічається Як День Звільнення Африки.) Статут ОАЄ набув чінності 13 вересня 1963 р., складається Із 33 статей, де закріплені цілі, принципи, Організаційна структура и Те, що стосується жіттєдіяльності організації. Згідно Зі Статутом членом ОАЄ Може стати будь-яка незалежна и суверенна афріканська держава. Станом на 2000 р. членами ОАЄ булі 53 незалежні держави Африки. Основні цілі ОАЄ - Зміцнення Єдності та солідарності афріканськіх держав, коордінація и Зміцнення всебічного політічного й економічного співробітніцтва Між ними, захист їх суверенітету, незалежності та теріторіальної цілісності, Ліквідація на контіненті Всіх відів колоніалізму, заохочення міжнародного співробітніцтва. У своїй діяльності ОАЄ керується такими принципами, Як невтручання до внутрішніх справ держав-членів, поважання їх теріторіальної цілісності та незалежності, визнання непорушності існуючіх в Афріці кордонів, мирно врегулювання спірніх харчування, Підтримка визвольних рухів, непрієднання и співробітніцтво згідно Зі Статутом ООН.Важлівою сферою діяльності ОАЄ є врегулювання суперечок и непорозумінь, які вінікають Між Конвенцію Ради Європи членами через теріторіальні претензії, на етнічному, релігійному підґрунті та з інших причин. ОАЄ сприявши мирному врегулюванню низки конфліктів у взаємовідносінах Між країнамі-членамщ пом'якшення напруг у внутрішньополітічному жітті Конвенцію Ради Європи афріканськіх держав. ОАЄ проголосила принцип недопустімості насільніцької Зміни кордонів, які встановлені Між афріканськімі державами. Однією спектр поліграфічних дере суперечок, Якою Займан ОАЄ, булав алжиро-марокканскої теріторіальна Суперечка. Своєї найбільшої гостроті вон Набула у 1963 р., Однак Тільки у 1972 р. її вдалася вірішіті. Успішно булі вірішені ОАЄ и Суперечка Між Кенією и Сомалі, Між Гвінеєю и Кот-д'Івуаром, Руандою и Бурунді, Малі и Буркіно-Фасо та Інші. Однак но залишилась Такі Проблеми и крізові сітуації в Афріці, які ОАЄ до сих пір не вдалось розв'язати и досягті їх мирного врегулювання (сомалійсько-ефіопська теріторіальна Суперечка, Стосунки Марокко и Західної Сахари, положення у Чаді, Ліберії та ін.). Створення ОАЄ сприявши підвіщенню авторитету афріканськіх держав на міжнародній арені, дозволило коордінуваті їх зовнішньо-політичну діяльність. Вже на установчій конференции ОАЄ у 1963 р. прозвучала рішуча Вимога пріпініті військову окупацію континенту вивести Іноземні Війська з йо теріторії, ліквідуваті Іноземні базуватися в Афріці. У резолюції "Загальне роззброєння", містілася Колективна Вимога Про загальну и повіне роззброєння заради Збереження миру и безопасности. За рекомендацією сесії Ради Міністрів (Адіс-Абеба, 1963), Яка прийнять резолюції "Роззброєння и ядерні випробування", Майже ВСІ афріканські держав "прієдналісь до Договору 1963 р. Про заборон випробування ядерної зброї, Перша сесія Асамблеї ОАЄ (Каїр, 1964) прийнять резолшюцію про перетворення Африки на без'ядерний зону. Більшість країн - членів ОАЄ підпісалі Договір 1968 р. про нерозповсюдження ядерної зброї. ОАЄ добівається перетворення Індійського океану на зону миру-учасники 17-ої сесії Асамблеї (Фрітаун, 1980) у спеціальній резолюціїі вісунулі вимоги демілітарізації Індійського океану и повернення Маврікію о. Дієго-Гарсія, Який БУВ у 1965 р. перетворення на потужнуну базу військовоОморського флоту и військово-повітряніх сил США.ОАЄ сприявши досягнені Єдності позіцій афріканськіх держав з низки актуальних міжнародніх проблем, у тому чіслі, блізькосхідної. У резолюціях сесій Асамблеї, які проходили у 70-80х рр-та інших документах ОАЄ Було віражів Солідарність з палестин ським народом, вісунуті вимоги про Звільнення Ізраїлем окупованіх арабською теріторій.Однім Із найбільш Важливим напрямів діяльності ОАЄ булаборотьба за повну ліквідацію колоніалізму проти расістськіх режімів в Афріці. Вона велася у різніх формах, Що включали Як надання моральної й матеріальної Допомоги національно-візвольнімрухам, так и підтрімку Ідеї деколонізації на міжнародніх форумах перше за все в ООН. одночасного Зі Статутом ОАЄ Було прийнято документ "Деколонізація", Що візначав заходь, які держави-члени зобов'язували здійснюваті з Метою Досягнення національної незалежності всіма країнамі континенту. ОАЄ зроби значний Внесок у боротьбу за національну незалежність Народів португальського колоній и народу Зімбабве, боролась за Звільнення Народів Південної Африки від колоніального и расового гніту, Вимагай лікві-дувати систему апартеїду , прийняття Щодо ПАР всеохоплюючіх санкцій, виступала за Припинення незаконної окупації Намібії південноафріканськімі військами, Вимагай розв'язання намібійської проблеми на Основі резолюції Ради Безпеки ООН № 435 від 1978 р.Після визнання на 13-ій сесії Асамблеї (Порт-Луї, 1976) законності збройної боротьбі проти расістськіх и колоніальніх режімів, ОАЄ збільшіла матеріальну и військову допомог СВАПО, Якого вон вважать єдінім законним представник намібійеького народу.Антіколоніальна, антірасістська боротьба ОАЄ Була невіддільною від її боротьбі проти неоколоніалізму, імперіалізму У резолюції 7-ої сесії Ради Міністрів ОАЄ {Адіс -Абеба, 1966) боротьбапроті імперіалізму и за визволення Африки візнана одній з основних цілей ОАЄ. У Статуті організації боротьба проти неоколоніалізму "у Всіх йо формах и проявах" віднесено до найбільш Важливим її Завдання. ОАЄ засуджувала провідні кола Заходу за ДІЇ, щохарактерізувала Як втручання до внутрішніх справ афріканськіхдержав, дестабілізацію положення в Афріці, організацію чи заохочення агресії проти деяки з них. У резолюціях 18-ої сесії Асамблеї (Найробі, 1981), 19-ої сесії (Адіс-Абеба, 1983 р.,), 20-ї сесії (1984 р Адіс-Абеба), 21-ої сесії (Адіс-Абеба, 1985) i в багатьох інших документах ОАЄ провідні держави на чолі з США засуджувалісь заспівробітніцтво з ПАР, Невиконання Рішення Ради Безпеки ООНпро запровадження проти цієї Країни санкцій.ОАЄ надавала великого значення проблемі Подолання економічної та соціальної відсталості афріканськіх країн, Яка залишилась від колоніалізму. На 2-ій надзвічайній сесії Асамблеї (Лагос, 1980) Було схвалено "Лагоській план Дій" з рекомендаціямі з економічного розвитку афріканськіх держав на Період до 2000 р., виконан якіх покликанно Сприяти досягнені ними господарської самостійності.21 сесія Асамблеї ОАЄ у 1985 р. прийнять першочергових програму розвитку економікі афріканськіх країн на 1986-1990 рр. и схваліла організацію проведення у 1988 р. міжнародної конференции з проблем зовнішньої заборгованості афріканськіх країн; 22 сесія Асамблеї ОАД (1986) відмініла положення про зв'язок роззброєння з розвитку. Учасники сесії дійшлі висновка, Що основна причина Економічних труднощів континенту криється в несправедливому характері існуючого міжнародного економічного порядку и таким чином прієдналіся до країн, Що розвиваються, з питання підтрімкі нового міжнародного економічного порядку. У вересні 1987 р. міністрі фінансів 18 афріканськіх держав розробив документ "Погоджувальна позиція афріканськіх країн спектр поліграфічних зовнішньої заборгованості", де Зроблено Висновок про кризову стан економікі афріканськіх країн. (На 1987 р. зовнішня заборгованість країн континенту складалися 200 млрд дол., Що перевіщувало 20 % від експортний надходження). Надзвичайна сесія Асамблеї ОДЄ (грудень 1987 р.) відмітіла, Що боргових криза Африки є загроза основам Економічних и політічніх систем багатьох держав континенту. Шляхи розв'язання проблеми учасники сесії вбачалася у встановленні нового міжнародного економічного порядку.
54. Проблема Чорноморського флоту в українсько-російських відносинах 1992 – 1997 рр.У червні і серпні 1992 р. Л. Кравчук і Б. Єльцин на зустрічах у Криму досягли домовленості про встановлення подвійного контролю над Чорноморським флотом на п'ятирічний період. Це була перемога російської сторони. Проте домовленість не вирішувала проблеми, вона лише зменшила напруженість між двома країнами. Через п'ять років, коли розрахунки російських політиків на нежиттєвість української державності не справдилися, Б. Єльцин приїхав до Києва. 30 травня 1997 р. сталася справді історична подія — підписання Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Росією та Україною. У договорі зазначалося, що сторони «визнають територіальну цілісність одна одної і підтверджують непорушність існуючих між ними кордонів». Одночасно була вирішена проблема Чорноморського флоту. Флот та інфраструктура були поділені порівну, але Росія викупала непотрібні Україні кораблі. Сума викупу і вартість 20-річної оренди бази в Севастополі покривалася боргом України за енергоносії. На запитання, чим може завершитися судове рішення про передачу "Держгідрографії" маяків, що використовуються Чорноморським флотом Росії в Криму, Чалий заявив: «По-перше, Росія постійно створює проблеми такого резонансного характеру, і це пов’язано з тим, що при розподілі і вирішенні питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації не всі питання врегульовані. Цим, власне, Росія скористалась. І гідрографічні об'єкти – це одне з питань, яке постійно залишається суперечливим. Логічно, що країна, яка має суверенітет над своєю територією, повинна також контролювати прибережну зону. Зрозуміло, що не логічно, якщо ці засоби будуть надані іншій країні, яка не несе жодної відповідальності, згідно з міжнародним правом». За його словами, українсько-російський конфлікт навколо Чорноморського флоту виникатиме, допоки він перебуватиме на території України. Чорноморський флот (ЧФ), який сьогодні позиціонується як фактор стабільності та безпеки Чорноморського регіону, в перспективі може обернутися серйозною загрозою для України. Про це в ході відео-моста Москва-Київ заявив політолог Вадим Карасьов. України може в недалекому майбутньому денонсувати Харківські угоди “Якщо загостриться проблема Ірану, може бути, в такому випадку, глобальний конфлікт. України буде побічно в нього втягнута. Такий же ризик загрози військової та національної безпеки Чорноморський флот може привнести, якщо загостриться ситуація з Сирією”.Чорноморський флот з Криму може “виштовхати” туризм За словами В. Карасьова, для РФ флот це фактор безпеки і стратегічний пріоритет, але для України головне не військові методи і не стратегічне озброєння, а військовий нейтралітет. Росія спробує залишити свій флот у Криму навічно, – думка “Зовнішні питання українська сторона намагається врегулювати дипломатичними методами”, – уклав політолог.
- Розділ іі сучасні міжнародні відносини
- 2.Поняття зовнішньої політики,міжнародної політики та міжнародних відносин.
- 4.Проблема предмету і об*єкту сучасних міжнародних відносин. Сучасні міжнародні відносини в системі навчальних дисциплін.
- 6. Методи аналізу та дослідження міжнародних відносин.
- 8. Зміна характеру міжнародних відносин у хх ст. Вплив світових воєн.
- 9. Причини і характер Першої світової війни, співвідношення сил між головними державами та блоками.
- 10. Утворення Четвертного союзу. Дипломатична боротьба за нейтральні держави. Завершення формування двох ворожих таборів.
- 13. Паризька мирна конференція, її основні питання, хід та завершення.
- 21. Плани Дауеса та Юнга: зміст і направленість.
- 22. Пакт Бріана-Келлога та його значення.
- 24. Зовнішня політика фашистської Італії. Італо-абіссінська війна.
- 28. “Мюнхенська змова” та її наслідки.
- 30. Пакт Молотова і Ріббентропа
- 31. Співвідношення сил напередодні війни, її характер, періодизація.
- 35.Крах гітлерівської стратегії “блискавичної війни”.Міжнародне значення розгрому фашистів під Москвою, у ході Сталінградської та Курської битв
- 36. Перемоги Червоної Армії в 1944 р. Відкриття другого фронту та його міжнародне значення
- 37. Питання післявоєнного устрою в Європі на міжнародних конференціях учасників антигітлерівської коаліції (Тегеран, Ялта, Потсдам).
- 39. Нова розстановка сил на світовій арені. “Холодна війна” та її етапи
- 40. Створення воєнних блоків. Блокове протистояння (40-80-і рр. Хх ст.)
- 41. Міжнародні результати діяльності світової системи соціалізму в другій половині 40-х – 60-х рр. Хх ст.
- 42. Локальні конфлікти після Другої світової війни та їх результати і вплив на міжнародну обстановку.
- 43. Деколонізація та утворення нових незалежних держав.
- 44. Процес розрядки міжнародної напруги. Гельсінгський акт 1975 р.
- 45. Загострення міжнародних відносин в другій половині 70-х – на початку 80-х рр.
- 46. Нове політичне мислення срср у міжнародних відносинах: причини, суть, принципи.
- 47. Радянсько-американські відносини в 1985 – 1990 рр.
- 48. Проблема скорочення збройних сил і звичайних озброєнь у Європі в 1985 – 1990 рр.
- 49. Міжнародне значення революцій 1988 – 1990 рр. У країнах Центрально-Східної Європи.
- 51. Міжнародні наслідки краху срср і утворення снд
- 52. Снд в сучасних міжнародних відносинах. Інтеграційні процеси в рамках снд.
- 53. Проблеми деколонізації та постколоніального простору в 1985 – 1990 рр. Еволюція Руху неприєднання.
- 55. Ядерне роззброєння України в 1991 – 1994 рр. І світова спільнота.
- 56. Україна – нато: від програми “Партнерство заради миру” до “Хартії про особливе партнерство”.
- 58. Українсько-румунські відносини в 1991 – 2008 рр.
- 59. Українсько-чеські відносини в 1993 – 2012 рр.
- 60. Українсько-словацькі відносини в 1993 – 2012 рр.
- 61. Українсько-угорські відносини в 1991 – 2012 рр.
- 62. Українсько-польські відносини в 1991 – 2012 рр.
- 63. Українсько-російські відносини в 1991 – 2012 рр.
- 64. Українсько-німецькі відносини в 1991 – 2012 рр.
- 65. Українсько-американські відносини в 1991 – 2012 рр.
- 66. Основні принципи та засади зовнішньої політики незалежної України.
- 67. Україна в оон в 1991 – 2012 рр.
- 68. Україна в Раді Європи (1995 – 2012 рр.)
- 69. Україна – гууам: досягнення, проблеми, перспективи
- 70. Україна – очес: досягнення, проблеми, перспективи.
- 74. Від нбсє до обсє (Будапешт, 1994 р.). Основні інституції та місії обсє: суть, структура і вплив на сучасні міжнародні відносини.
- 75. Процес розширення нато на Схід в 1990-х роках.
- 76.Посилення ролі Західно - європейського Союзу в системі регіональної безпеки
- 77. Маастрихтський процес і утворення єс у 1992 р.
- 78.Єс і розвиток інтеграційних процесів у Європі в 1993 – 2012 рр.
- 80 Роль оон у сучасних міжнародних відносинах.
- 81. Основні риси сучасних системних трансформацій у країнах Центрально-Східної Європи.
- 82. Країни Вишеградської групи в системі сучасних міжнародних відносин.
- 83. Югославія у міжнародних відносинах кінця хх – початку ххі ст.
- 84. Операція “Буря в пустелі” та її наслідки.
- 85. Китай у міжнародних відносинах кінця хх – початку ххі ст.
- 88. Місце та роль Росії в сучасному геополітичному просторі Центрально-Східної Європи.
- 89. Російсько-американські відносини в 1991 – 1999 рр.
- 91. Зовнішня політика сша в 1988 – 1992 рр.
- 92. Зовнішня політика сша в 1992 – 2000 рр.
- Прогрес
- Переорієнтація на погрози з боку Аль-Каїди в Афганістані і Пакистані
- Відповідально припинення війни в Іраку
- Зупинка різанини і підтримки лівійського народу
- Зберігання ядерної зброї до рук терористів
- Сприяння миру і безпеки в Ізраїлі та на Близькому Сході
- Повторне порушення Америки альянси
- Відновлення американського лідерства в Латинській Америці
- Забезпечення енергетичної безпеки і боротьби зі зміною клімату
- 95. Зовнішня політика фрн у 1998 – 2012 рр.
- 96. Зовнішня політика Великобританії з 1990-2012 рр.
- 97. Зовнішня політика Франції в період президентства Франсуа Міттерана, Жака Ширака та Ніколя Саркозі.
- 98. Італія на міжнародній арені в період “після холодної війни”.
- 99. Основні зовнішньополітичні пріоритети Канади в 1990 – 2012 рр
- 100. Міжнародне становище і пріоритети зовнішньої політики країн Африки у 1985 – 2012 рр.
- 101. Країни латиноамериканського регіону в міжнародних відносинах кінця хх – початку ххі століття
- 102. Країни атр в міжнародних відносинах кінця хх – початку ххі ст.
- 103. Основні тенденції розвитку міжнародних відносин у Близькосхідному регіоні наприкінці хх – початку ххі ст.
- 104. Міжарабські та арабо-ізраїльські відносини в 1990-х роках у контексті проблеми близькосхідного врегулювання
- 106. Загострення арабо-ізраїльського протистояння та близькосхідної проблеми наприкінці хх – початку ххі століття
- 107. Індія та Пакистан у сучасних міжнародних відносинах регіонального характеру.
- 108. Система міжнародних відносин на початку ххі ст.: особливості та тенденції еволюції.