41. Міжнародні результати діяльності світової системи соціалізму в другій половині 40-х – 60-х рр. Хх ст.

Значним історичною подією післявоєнного часу стали народно-демократичні революції в ряді країн Європи: Албанії, Болгарії, Угорщини, Східної Німеччини, Польщі, Румунії, Чехословаччини, Югославії та Азії: Вєтнамі, Китаї, Кореї і дещо раніше - революція в Монголії. Значною мірою політична орієнтація в названих країнах визначалася під впливом перебування на території більшості з них радянських військ, які виконують визвольну місію в період Другої світової війни. Це ж багато в чому сприяло й тому, що в більшості країн почалися кардинальні перетворення в політичній, соціально-економічній та інших сферах у відповідності зі сталінською моделлю, що характеризувалася високим ступенем централізації народного господарства і засиллям партійно-державної бюрократії.Вихід соціалістичної моделі за рамки однієї країни і поширення її на Південно-Східну Європу та Азію заклав основи для виникнення співтовариства країн, що отримав назву «світова система соціалізму» (МСС). У 1959 р. Куба, а в 1975 р. Лаос увійшли в орбіту нової системи, яка проіснувала більше 40 років.Наприкінці 80-х рр.. до складу світової системи соціалізму входили 15 держав, що займали 26,2% території земної кулі і нараховують 32,3% світового населення.Беручи до уваги навіть просто ці кількісні показники, можна говорити про світову систему соціалізму як істотний чинник післявоєнної міжнародного життя, що вимагає більш поглибленого розгляду.Східноєвропейські країни. Як зазначалося, важливою передумовою складання МСС стала визвольна місія Радянської Армії в країнах Центральної і Південно-Східної Європи. Сьогодні ведуться досить гострі дискусії з цього питання. Значна частина дослідників схильна вважати, що в 1944-1947рр. не було народно-демократичних революцій у країнах цього регіону, а Радянський Союз навязав звільненим народам сталінську модель суспільного розвитку. З такою думкою можна погодитися лише частково, тому що, на наш погляд, слід враховувати, що в 1945-1946 рр.. в цих країнах здійснювалися широкі демократичні перетворення, відновлювалися часто буржуазно-демократичні форми державності. Про це свідчать, зокрема: буржуазна спрямованість аграрних реформ при відсутності націоналізації землі, збереження приватного сектора в дрібної та середньої промисловості, роздрібної торгівлі та сфері послуг, нарешті наявність багатопартійності, включаючи і вищий рівень влади. Якщо в Болгарії та Югославії відразу ж після звільнення був узятий курс на соціалістичні перетворення, то в інших країнах Південно-Східної Європи новий курс став здійснюватися з моменту встановлення по суті необмеженій владі національних компартій, як це було у Чехословаччині (лютий 1948 р.), Румунії (грудень 1947 р.), Угорщини (осінь 1947 р.), Албанії (лютий 1946 р.), Східної Німеччини (жовтень 1949 р.), Польщі (січень 1947 р.). Таким чином, у ряді країн протягом півтора-двох повоєнних років зберігалася можливість альтернативного, несоціалістичного шляху.1949 можна вважати своєрідною паузою, подведшей риску під передісторією МСС, а 50-ті роки - виділити у відносно самостійний етап форсованого створення «нового» суспільства, за «універсальним зразком» СРСР, що становлять риси якого досить добре відомі. Це всебічне одержавлення промислових галузей економіки, примусове кооперування, а по суті одержавлення аграрного сектора, витіснення приватного капіталу зі сфери фінансів, торгівлі, встановлення тотального контролю держави, вищих органів правлячої партії над громадським життям, в області духовної культури і т.п.Оцінюючи результати проведеного курсу будівництва основ соціалізму в країнах Південно-Східної Європи, слід констатувати в цілому швидше негативний ефект цих перетворень. Так, форсований створення важкої індустрії призвело до виникнення народногосподарських диспропорцій, що позначилося на темпах ліквідації наслідків післявоєнної розрухи і не могло не позначитися на зростанні рівня життя населення країн у порівнянні з країнами, що не потрапили в орбіту соціалістичного будівництва. Подібні результати були отримані і під час примусової кооперації села, а також витіснення приватної ініціативи зі сфери ремесла, торгівлі та послуг. Як аргумент, що підтверджує такі висновки, можна вважати потужні суспільно-політичні кризи в Польщі, Угорщини, НДР і Чехословаччини 1953-1956 рр.., З одного боку, і різке посилення репресивної політики держави відносно будь-якого інакомислення, з іншого. Досить поширеним до недавнього часу поясненням причин таких труднощів будівництва соціалізму в розглянутих нами країнах було сліпе копіювання їх керівництвом досвіду СРСР без урахування національної специфіки під впливом найжорстокішого диктату Сталіна відносно комуністичного керівництва цих країн.Самоуправлінських соціалізм в Югославії. Проте була й інша модель соіалістіческого будівництва, осуществляшаяся в ті роки в Югославії - модель самоуправлінських соціалізму. Вона передбачала в загальних рисах наступне: економічну свободу трудових колективів у рамках підприємств, їх діяльність на основі господарського розрахунку при індикативної типі державного планування; відмова від примусової кооперації в сільському господарстві, досить широке використання товарно-грошових відносин і т.п., але при умови збереження монополії компартії у відомих сферах політичного та суспільного життя. Відхід югославського керівництва від «універсальної» сталінської схеми будівництва зявився причиною практичної ізоляції її на ряд років від СРСР та його союзників. Лише після засудження сталінізму на XX зїзді КПРС, тільки в 1955 р. відносини соціалістичних країн з Югославією стали поступово нормалізуватися. Певний позитивний економічний і соціальний ефект, отриманий від впровадження більш збалансованої господарської моделі в Югославії, здавалося б є підтвердженням аргумент прихильників вищенаведеної точки зору на причини криз 50-х рр..

Освіта РЕВ. Важливою віхою в історії формування світової системи соціалізму можна вважати створення Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ) у січні 1949 По лінії РЕВ здійснювалося економічне та науково-технічне співробітництво спочатку європейських соціалістичних країн. Військово-політична співпраця велося в рамках створеного в травні 1955 Варшавського Договору.Необхідно відзначити, що соціалістичні країни Європи залишалися порівняно динамічно розвивається частиною МСС. На іншому ж її полюсі знаходилися Монголія, Китай, Північна Корея, Вєтнам. Ці країни найбільш послідовно використовували сталінську модель будівництва соціалізму, а саме: у рамках жорсткої однопартійної системи рішуче викорінювали елементи ринкових, приватновласницьких відносин.Монголія. Першою на цей шлях вступила Монголія. Після перевороту 1921 р. у столиці Монголії (м. Урга) була проголошена влада народного уряду, а в 1924 р. - Народна Республіка. У країні почалися перетворення під сильним впливом північного сусіда СРСР. На кінець 40-х рр.. в Монголії відбувався процес відходу від первісно-кочового побуту шляхом будівництва в основному великих підприємств в галузі гірничодобувної промисловості, поширення землеробських господарств. З 1948 р. країна приступила до форсованого будівництва основ соціалізму за зразком СРСР, копіюючи його досвід і повторюючи помилки. Партія влади поставила завдання перетворення Монголії в аграрно-індустріальну країну, не зважаючи на її особливостями, по суті відмінній від СРСР цивілізаційної базою, релігійними традиціями і т.п. Китай. Найбільшою соціалістичною країною Азії до сьогоднішнього дня залишається Китай. Після перемоги революції, розгрому армії Чан Кайши (1887-1975) 1 жовтня 1949 була проголошена Китайська Народна Республіка (КНР). Під керівництвом Комуністичної партії Китаю і при великій допомозі СРСР країна приступила до відновлення народного господарства. При цьому Китай найбільш послідовно використовував сталінську модель перетворень. А після XX зїзду КПРС, що засудив деякі вади сталінізму, Китай протиставив себе новим курсом «старшого брата», перетворившись на арену небувалого за масштабами експерименту під назвою «великий стрибок». Концепція форсованого будівництва соціалізму Мао Цзедуна (1893-1976) по своїй суті була повторенням сталінського експерименту, але в ще більш жорсткій формі. Надзадача полягала в прагненні наздогнати і перегнати СРСР шляхом різкої ломки суспільних відносин, використання трудового ентузіазму населення, казармених форм праці і побуту, військової дисципліни на всіх рівнях соціальних відносин і т. п. У результаті вже в кінці 50-х років населення країни почало відчувати голод. Це викликало бродіння в суспільстві і серед керівництва партії. У відповідь реакцією Мао і його прихильників стала «культурна революція». Так була названа «великим керманичем» широкомасштабна кампанія репресій проти інакомислячих, що розтягнулася аж до смерті Мао. До цього моменту КНР, зважаючи соціалістичною країною, тим не менше перебувала як би за межами МСС, свідченням чого можуть бути, зокрема, навіть збройні зіткнення її з СРСР наприкінці 60-х рр..Вєтнам.Найбільш авторитетною силою, яка очолювала боротьбу за незалежність Вєтнаму, була Комуністична партія. Її керівник Хо Ши Мін (1890-1969) очолив у вересні 1945 р. тимчасовий уряд проголошеної Демократичної Республіки Вєтнам. Ці обставини і визначили марксистсько-соціалістичну спрямованість подальшого курсу держави. Він здійснювався в умовах антиколоніальної війни спочатку з Францією (1946-1954), а потім з США (1965-1973) і боротьби за воззєднання з півднем країни, аж до 1975 р. Таким чином будівництво основ соціалізму тривалий час протікало у військових умовах, що зробили чималий вплив на особливості реформ, які все більше набували сталінсько-маоїстських забарвлення.Північна Корея. Куба. Аналогічна картина спостерігалася в Кореї, знайшла незалежність від Японії в 1945 р. і розділеної в 1948 р. на дві частини. Північна Корея перебувала в зоні впливу СРСР, а Південна Корея - США. У північній Кореї (КНДР) встановився диктаторський режим Кім Ір Сена (1912-1994), що здійснював будівництво казарменого, закритого від зовнішнього світу суспільства, заснованого на найжорстокішому диктат однієї особистості, тотальне одержавлення власності, побуту тощо Тим не менше, КНДР вдалося досягти у 50-і рр.. певних позитивних результатів у господарському будівництві завдяки розвитку основ індустрії, закладених при японських завойовника і високої культури праці в поєднанні з жорсткою виробничою дисципліною.Наприкінці розглянутого періоду в історії МСС сталася антиколоніальну революція на Кубі (січень 1959 р.). Ворожа політика США до молодої республіки і рішуча підтримка її Радянським Союзом визначили соціалістичну орієнтацію керівництва Куби.