10. Утворення Четвертного союзу. Дипломатична боротьба за нейтральні держави. Завершення формування двох ворожих таборів.

Четверни́й сою́з (Четвірний союз, По-чвірний союз) — військово-політичний блок Німеччини, Австро-Угорщини, Болгарії і Туреччини, що протистояв країнам Антанти в Першій світовій війні 1914—1918.Після розпаду в травні 1915 Троїстого Союзу внаслідок укладення договорів урядами Німеччини і Австро-Угорщини з Туреччиною та Болгарією до осені 1915 було створене нове військово-політичне об'єднання — Четверний союз.Туреччина, підписавши 2.8.1914 договір про військовий союз з Німеччиною, через два місяці оголосила війну Великобританії, Франції, Росії.Болгарія 6.9.1915 підписала договір про союз з Німеччиною та військову конвенцію з Австро-Угорщиною про спільні дії проти Сербії.Аналогічний договір підписано між Болгарією та Туреччиною. У жовтні 1915 Болгарія оголосила війну Сербії та Росії.Найбільших успіхів у наступальних операціях країни Четверного союзу досягли в 1915, коли австрійські й болгарські війська окупували Сербію, а російська армія залишила територію Польщі, Галичини, частину Прибалтики.Країни Четверного союзу в лютому 1918 підписали договори у Бересті з Українською Народною Республікою (див. Берестейський мир 1918), а 3.3.1918 — з більшовицькою Росією.У травні 1918 країни Четверного союзу в Бухаресті підписали договір з Румунією. Після виходу з війни Болгарії (30.9.1918) і Туреччини (30.10.1918) Четверний союз припинив своє існування.

11. Капітуляція та вихід з війни союзників Німеччини. Комп’єнське перемир’я. Закінчення світової війни. Переговори у Бресті. Акт про беззастережну капітуляцію німецьких збройних сил ( англ.: German Instrument of Surrender, фр. : Actes de capitulation de l'Allemagne nazie, ньому. : Bedingungslose Kapitulation der Wehrmacht) - юридичний документ, який встановив перемир'я на спрямованих проти Німеччини фронтах Другої світової війни, який зобов'язав німецьких військовослужбовців до припинення опору, здачі особового складу в полон і передачі матеріальної частини збройних сил противнику, фактично означав вихід Німеччини з війни. Він був підписаний представниками Верховного командування вермахту, верховним командуванням Західних союзників і Радянського Союзу. Час підписання: 7 травня в 2:41 (за середньоєвропейським часом). Німецький генерал Йодль підписав Акт капітуляції Німеччини, як представник вермахту. Акт про капітуляцію взяли: від англо-американської сторони-генерал Беддел Сміт, від СРСР - радянський генерал-майор Суслопаров (представник Сталіна при союзному командуванні); також його підписав представник Франції генерал Франсуа Севез в якості свідка. Капітуляція нацистської Німеччини вступила в силу 8 травня в 23:01 (за середньоєвропейським часом) ^[1]. Документ був написаний на 4-х мовах, а дата вступу документа в силу стала Днем Перемоги у Європі. Часткові капітуляції Загальною капітуляції Німеччини передувала серія часткових капітуляцій найбільших з'єднань, що залишалися у Третього Рейху: 29 квітня 1945 акт про капітуляцію групи армій "С" (в Італії) підписав у Казерта її командувач генерал-полковник Г. Фитингоф-Шеєле. 2 травня 1945 перед Радянською армією капітулював берлінський гарнізон під командуванням Гельмута Вейдлінг. 4 травня новопризначений головнокомандуючим німецькими ВМС адмірал флоту Г. Фрідебург підписав акт про капітуляцію всіх німецьких збройних сил в Голландії, Данії, Шлезвіг-Гольштейн і Північно-Західної Німеччини перед 21-ю групою армій фельдмаршала Б. Монтгомері. 5 травня перед американським генералом Д. Деверс капітулював генерал піхоти Ф. Шульц, який командував групою армією "G", що діяла в Баварії і Західній Австрії. Однак на півдні у Рейху залишалася ще велика угруповання під командуванням груп армій "Центр" і "Австрія" (колишня "Південь") під командуванням генерал-фельдмаршала Кессельрінга. Перед гросс-адміралом Деніцем, який очолив залишки Третього Рейху, стояла проблема: яким чином вийти з війни на максимально сприятливих для німців умовах? Такими в німецьких верхах вважалася можливість капітулювати перед західними союзниками, в той же час продовжуючи опір на Сході до тих пір, поки на Захід не перейдуть максимальну кількість військ і мирного населення, а потім домовитися із західними країнами про збереження в тому чи іншому вигляді німецьких державних структур. Цим і пояснюється серія часткових капітуляцій на Заході при продовженні відчайдушного опору на Сході. Перший акт 5 травня в штаб генерала Ейзенхауера, що розташовувався в будівлі школи в Реймсі, прибув Фрідебург, який за дорученням Деніца офіційно поставив питання про капітуляцію перед американцями угруповання Кессельрінга. Переговори з ними вів генерал Сміт. За наполяганням Сталіна, Фрідебург було отвечено, що можлива тільки загальна капітуляція, причому війська на Сході і на Заході повинні залишатися на своїх місцях. На наступний день на допомогу Фрідебург на переговори прибув начальник штабу ОКВ генерал Йодль, який зумів трохи пом'якшити позицію Ейзенхауера. Однак Ейзенхауер, незадоволений затягуванням переговорів, велів Сміту передати німцям, що "якщо вони не припинять шукати відмовки і тягнути час, я негайно закрию весь фронт союзників і силою зупиню потік біженців через розташування наших військ. Я не потерплю жодних подальших зволікань". У результаті в ніч з 6 на 7 травня було підписано Акт про беззастережну капітуляцію. Другий акт Радянський представник генерал Суслопаров підписав акт в Реймсі на свій страх і ризик, оскільки не встиг вчасно зв'язатися з Кремлем і отримати інструкції. Сталін був обурений підписанням капітуляції в Реймсі, при якому провідну роль грали західні союзники. Він відмовився визнати цей акт, зажадавши нового підписання його у взятому Червоною Армією Берліні і попросивши союзників не робити офіційних оголошень про перемогу до вступу в силу капітуляції (тобто до 9 травня). В останньому вимозі йому відмовили і Черчілль (який зазначив, що парламент вимагатиме від нього інформації про підписання капітуляції), і Трумен (який заявив, що прохання Сталіна надійшла до нього занадто пізно і скасувати оголошення про перемогу вже неможливо). Зі свого боку Сталін заявив: "Договір, підписаний у Реймсі, не можна скасувати, але його не можна і визнати. Капітуляція повинна бути вчинена як найважливіший історичний акт і прийнята не на території переможців, а там, звідки прийшла фашистська агресія, - в Берліні, і не в односторонньому порядку, а обов'язково верховним командуванням усіх країн антигітлерівської коаліції ". У відповідь союзники погодилися провести церемонію вторинного підписання акта в Берліні. Ейзенхауер сповістив Йодля, що німецьким головнокомандувачем видами збройних сил належить з'явитися для здійснення остаточної офіційної процедури в той час і місце, яке буде вказано радянським і союзним командувань. 8 травня в 22:43 за центральноєвропейським часом ^[2] (у 00:43, 9 травня за московським) в берлінському передмісті Карлсхорст генерал-фельдмаршал Вільгельм Кейтель підписав ще один Акт про беззастережну капітуляцію Німеччини, який підтвердив час припинення вогню - 8 травня о 23:01 за центральноєвропейським часом (9 травня в 1:01 за московським часом). Від німецької сторони акт також підписали: представник люфтваффе - генерал-полковник Штумпф і кригсмарине - адмірал фон Фрідебург. Беззастережну капітуляцію взяли маршал Жуков (від радянської сторони) і заступник головнокомандувача союзними експедиційними силами маршал Теддер (Arthur William Tedder) (Великобританія). В якості свідків свої підписи поставили генерал К. Спаатс (Carl Spaatz) (США) і генерал Ж. де Латрі де Тассіньї (Jean de Lattre de Tassigny) (Франція). Радянські люди дізналися про це з повідомлення Радінформбюро в 10 вечора за московським часом, з вуст легендарного диктора Юрія Левітана. ^[3] Тоді, за погодженням між урядами СРСР, США і Великобританії, була досягнута домовленість вважати процедуру в Реймсі попередньою. Тим не менш, у західній історіографії підписання капітуляції німецьких збройних сил, як правило, зв'язується із процедурою в Реймсі, а підписання акту про капітуляцію в Берліні іменується його " ратифікацією " . Прийнявши капітуляцію, Радянський Союз не підписав мир з Німеччиною, тобто формально залишився в стані війни. Відповідний указ був прийнятий Президією Верховної Ради СРСР 25 січня 1955 ^[4]. Тим не менше, під власне Великою Вітчизняною війною розуміють лише військові дії проти Німеччини до 9 травня 1945 року. Комп'єнське перемир'я — договір від 11 листопада 1918 року про припинення воєнних дій між Антантою і Німеччиною, що ознаменував завершення Першої світової війни. Більшість положень перемир'я було розвинуто у Версальському мирному договорі. ПередумовиНімецьке командування, зібравши сили, намагалося розбити англійців та французів до вступу у війну США. З кінця березня до початку червня німці провели на заході три наступальні операції. У них були деякі переваги та бракувало адекватної оцінки противника. Пожертвувавши сотнями тисяч своїх солдатів, вони перейшли ріку Марну і наблизились до Парижа. Столицю Франції взялись обстрілювати із далекобійних гармат («Велика Берта»), бомбардували за допомогою авіації. Ці руйнування не могли змінити на краще становище Німеччини. Готуючись до захисту союзники обрали єдиного командувача всіх їхніх сил — французького маршала Фердинанда Фоша. Лінія оборони прогнулася, але не прорвалася. Німецькі резерви було вичерпано. На фронт з Німеччини гнали навіть підлітків. Зневірені в усьому солдати погано слухались командирів. Блокада з моря, змушувала страждати не лише німецьких солдатів, що не мали харчів і набоїв, а також їхні сім'ї на батьківщині. Дух німців помітно спав. Німецький наступ захлинувся в крові.18 липня союзники рушили у наступ, відкинули німців від Марни і більше не випускали ініціативи. Остаточного удару німецьким військам було завдано союзниками біля Ам'єна 8 серпня. У бій було кинуто 450 танків, німці відступали до Ам'єна. За один день було знищено 16 німецьких дивізій. Американська армія висаджувалася на узбережжях Франції цілодобово. У жовтні 1918 року у Франції вже було розгорнуто американську армію чисельністю понад 1 млн 750 тисяч чоловік. Хоча насправді американські війська і не були найбільш боєздатною частиною армії союзників, сама їх присутність справляла величезне враження та піднімала бойовий дух втомлених війною солдатів Антанти і навпаки позбавляло Німеччину звести війну в нічию через взаємне виснаження сторін. Німці вже зрозуміли свою поразку, але ще сподівалися укласти мир на прийнятних для Німеччини умовах. Командуючий німецькою армією генерал-фельдмаршал фон Гінденбург заявив імператору Вільгельму про доцільність укладення миру, поки війська знаходяться на території противника.15 вересня 1918 року війська Антанти прорвали Балканський фронт, а 27 вересня розгорнули широкий наступ на Західному фронті. Не чекаючи кроків Німеччини, під 29 вересня капітулювала Болгарія. Через місяць запросили миру Австро-Угорщина, головний союзник Німеччини — імперія Габсбургів почала розвалюватись. 30 жовтня 1918 року про розрив з австрійцями і проголошення незалежності оголосила Угорщина. В цей же день чехи і словаки заявили про створення об'єднаної Чехословацької держави, яка була одразу ж визнана США і країнами Антанти. 30 жовтня 1918 року під тиском англійських військ вийшла з війни й Османська імперія. Лідери младотурецького уряду втекли із Стамбулу на німецькому підводному човні і невдовзі їм був оголошений смертний вирок. Влада в країні перейшла до рук султанського уряду.Загроза перенесення військових дій на територію Німеччини робила небезпечним і навіть безглуздим опір військам Антанти, які вели успішні військові дії на Західному фронті. Негативний вплив на становище Німеччини також справила зростаюча політична та економічна криза в країні, а також втрата нею основних союзників. Оцінивши загрозливість ситуації, німецьке верховне командування в ультимативній формі поставило вимогу імператору припинити війну і запобігти вибуху революції. Уряд Німеччини звернувся до американського президента з проханням про перемир'я і укладення миру. Вільсон погодився розпочати переговори при умові відведення німецьких військ з захоплених територій і зречення кайзера. Але спроби нового німецького уряду на чолі з принцом Максом Баденським у жовтні 1918 року досягти за допомогою США прийнятних умов перемир'я на основі «14 пунктів» Вільсона, з огляду на жорстку позицію Франції, Великобританії та Італії, успіху не мали.Поки в Берліні роздумували, в місті Кілі 3 листопада повстали військові моряки. Вони були обурені спробою командування кинути їх в останній бій. Для захисту своїх інтересів моряки створили першу в Німеччині Раду. У Берліні на боротьбу піднялись робітники. В результаті Листопадової революції монархія була повалена. Імператор Вільгельм ІІ зрікся престолу. У Берліні був сформований республіканський уряд, на який і покладалося завдання завершити війну.Переговори6 листопада президент США повідомив, що маршал Фош уповноважений прийняти представників німецького командування. Наступного дня німецька делегація на чолі з міністром Ерцберге-ром під білим прапором перетнула лінію фронту. Далі залізницею вона прибула на станцію Ретонд у Комп'єнському лісі, де стояв штабний вагон маршала Фоша. Тим часом революційна хвиля не вщухала і 9 листопада Німеччина була проголошена республікою. Канцлер Макс Баденський оголосив про зречення кайзера, який втік у Голландію. Влада перейшла до соціал-демократа Еберта. Переговори у Комп'єнському лісі велись від імені нового уряду. В ультимативній, принизливій для німецьких делегатів формі союзники виставили низку умов. За умовами перемир'я, запропонованими німецькій делегації, Німеччина мала взяти на себе такі зобов'язання:очистити за 15 днів зайняті території в Бельгії, Франції, Люксембургу;покинути Ельзас-Лотарингію; звільнити території Росії і Румунії;вивести війська з Австро-Угорщини й Туреччини;видати Антанті 5 тисяч важких і польових гармат, 30 тисяч кулеметів, 2 тисячі літаків, 5 тисяч локомотивів тощо;видати 6 дредноутів, 8 важких крейсерів, 10 крейсерів і 300 підводних човнів, інші судна роззброювались.Антанта мала зайняти військами лівий берег Рейну, причому утримування окупаційної армії покладалось на Німеччину. Крім того, Німеччина повинна була відмовитись від Брест-Литовського і Бухарестського договорів. Війська в Східній Африці повинні були здатися. Військовополонені, захоплені німцями, мали повернутись на батьківщину, тоді як німецькі військовополонені залишались у полоні. Передбачалось й подальше збереження блокади Німеччини. Німецька делегація робила спроби пом'якшити вимоги капітуляції, розігруючи карту «більшовицької небезпеки». Їй вдалося домогтися незначних поступок, головним чином щодо кількості озброєння, що мало бути передано переможцям, але в головних вимогах умови капітуляції збереглися. Водночас союзне командування погодилось тимчасово залишити німецькі війська в Україні й Прибалтиці. Термін перемир'я становив 36 днів. ДоговірНа світанку 11 листопада 1918 р. у Комп'єнському лісі, у штабному вагоні командуючого військами Антанти французького маршала Фоша німецька делегація на чолі зі статс-секретарем закордонних справ Ерцбергером підписала перемир'я, запропоноване союзним командуванням. Об 11 годині ранку пролунав сигнал «Припинити вогонь!». Німеччина визнала себе переможеною. Воєнні дії припинялися. Перша світова війна закінчилася. У 34-х статтях цього документа було окреслено умови й термін перемир'я.Німеччина повинна була вивести війська і усіх окупованих нею територій інших держав, а також із союзних їй країн та зі Східної Африки. Обумовлювалось і те, що з Російських територій війська будуть виводитись поступово, в спеціально встановлений термін, для того, щоб не допустити їх негайного зайняття Червоною Армією. Крім того, перемир'я передбачало евакуацію збройних сил Німеччини з Ельзасу та Лотарингії, а також з територій по лівому березі Рейну. По правому берегу Рейну встановлювались демілітаризовані зони. Військовополонені союзних армій повинні були бути негайно звільнені. Німеччина зобов'язувалась передати за особливим списком державам Антанти військове спорядження, підводні човни, літаки. Німецький флот підлягав роззброєнню та розпуску. Вся захоплена німцями бельгійська скарбниця, а також отримане ними в рахунок контрибуції російське та румунське золото передавалось союзникам. Всі угоди, укладені раніше Німеччиною з іншими державами, оголошувались недійсними. Це положення мало пряме відношення і до Берестейського договору. 13 листопада 1918 року Радянська Росія оголосила про його анулювання.Наслідки та сприйняттяКомп'єнське перемир'я було більше схоже на капітуляцію Німеччини сприймалося у Франції як торжество історичної справедливості і як вияв її військової могутності та провідної ролі у світі. Всі політичні організації Третьої республіки підтримували тезу, що демократична Франція винесла на своїх плечах основний тягар війни і заплатила за відданість цим принципам життями своїх найкращих синів. Не дивно, що популярним було гасло «Боші за все заплатять». «Дух перемоги» активно використовувався фанцузькими правлячими колами та урядом Жоржа Клемансо (листопад 1917 року — січень 1920 року) для обгрунтування їхнього лідерства на Паризькій мирній конференції.В Німеччині Комп'єнське перемир'я сприйняли як національне приниження і хоч країна була занадто виснажена щоб боротися далі, але німці помстилися за нього під час Другої світової війни демонстративно змусивши підписати французів Комп'єнське перемир'я 1940 року в тому ж «вагоні Фоша».Брест-Лито́вський ми́рний договір — мирна угода між Українською Народною Республікою з одного боку та Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією з другого, підписаний 27 січня (9 лютого) 1918 у Бересті (Бресті, Брест-Литовську); перший мирний договір у Першій світовій війні 1914-18. Став наслідком одного з етапів переговорів у Брест-Литовську, загальним підсумком яких був вихід Росії з Першої світової війни. Позиція і участь делегації більшовицької РосіїІніціатива у мирних переговорах з Німеччиною та її союзниками належала більшовицькій Росії. 3.12.1917 Раднарком РСФРР звернувся з відповідною пропозицією до Берліна, 15 грудня 1917 обидві сторони уклали перемир'я, після чого в штабі німецьких військ у Брест-Литовську почалися мирні переговори. Лінія фронту проходила по території УНР і Українська Центральна Рада мусила визначити своє ставлення до них. Лідери УЦР розуміли, що країни Четверного союзу програють війну. Приєднання до сепаратних переговорів перетворювало майбутніх переможців на ворогів будованої ними держави. Проте вибору у них не було: народ бажав миру. Позиція і участь делегації УНРНа нараді керівників провідних партій — есерів і соціал-демократів — було визначено делегацію УНР у складі прем'єр-міністра В.Голубовича (голова), М.Левитського, М.Любинського, М.Полоза і О.Севрюка. 1 січня 1918 делегація прибула у Брест-Литовськ і поставила питання про свою участь у переговорах, наполягаючи на самостійному статусі. Нарком закордонних справ Росії Л.Троцький мусив заявити, що російська делегація визнає право націй на самовизначення і не вбачає перешкод для участі делегації УНР у переговорах як самостійної. Від імені Четверного союзу міністр закордонних справ Австро-Угорщини О.Чернін заявив про визнання делегації УНР повноправним учасником переговорів. Формальне визнання УНР як самостійної держави союзники відкладали до моменту укладення мирного договору. Л.Троцький наполіг на перерві у переговорах до кінця січня 1918. Російська сторона повинна була визначити, як поставитися до тяжких умов миру, включаючи великі територіальні втрати, які висунули союзники. Крім того, затягуючи переговори, Раднарком бажав виграти час, щоб завершити захоплення більшої частини території України, включаючи її столицю Київ, що давало можливість замінити делегацію УЦР делегацією проголошеної наприкінці грудня 1917 більшовицької УкраїниПісля відновлення переговорів 1 лютого 1918 р. Л.Троцький заявив, що в складі російської делегації перебувають представники сепаративного українського більшовицького уряду Ю.Медведєв і В.Шахрай. Він повідомив, що більша частина України контролюється цим урядом, а тому мирний договір, укладений з представниками УЦР, не можна розглядати як мир з УНР. У відповідь виконувач обов'язків голови делегації УНР О.Севрюк ознайомив присутніх із текстом IV Універсалу УЦР (див. Універсали Української Центральної Ради) і зажадав формального визнання УНР цілком самостійною, ні від кого не залежною державою.О.Чернін від імені Четверного союзу заявив, що є всі підстави визнати УНР суверенною державою, яка може самостійно укладати міжнародні договори. У Німеччині й Австро-Угорщині продовольча проблема була дуже гострою і договір з Україною міг певною мірою поліпшити становище. Заради укладення миру з УНР обидві держави давали згоду на передачу їй Холмщини з Підляшшям і на виділення західноукраїнських земель у складі Австро-Угорщини в окремий коронний край. На відміну від укладеного пізніше (3 березня 1918 р.) мирного договору з Росією, договір між Україною і Четверним союзом не містив у собі пунктів, принизливих або тяжких для УНР. Сторони відмовлялися від взаємних претензій на відшкодування збитків, спричинених війною, обмінювалися військовополоненими і зобов'язувалися відновити взаємні економічні відносини. Зобов'язання УНР були цілком конкретні: за першу половину 1918 поставити Німеччині та Австро-Угорщині 60 млн пудів хліба, 2 750 тис. пудів м'яса (живою вагою), іншу сільськогосподарську продукцію і промислову сировину. За умовами договору, укладеного з Росією 3 березня 1918 р., Раднарком зобов'язувався визнати законність уряду УЦР на території України і укладений ним договір із країнами Четверного союзу, Росія повинна була негайно вивести свої війська з УНР, припинити будь-яку агітацію і пропаганду проти уряду, громад та установ УНР, укласти з нею мирний договір.