42. Європейський Союз – проблеми конституювання

проект Конституції Європейського Союзу, ухвалений 18 червня 2004 року главами держав та урядів 25 країн ЄС. Урочисте підписання Конституційного договору відбулося 29 жовтня 2004 року в Римі; він мав набути чинності після ратифікації в усіх країнах Європейського Союзу.

Конституційний договір покликаний спростити правовий доробок Європейського Союзу шляхом заміни всіх попередніх договорів єдиним, узагальнення законодавчої процедури, зменшення правових інструментів та уточнення повноважень Союзу.

Головні нововведеня Конституції — юридичний статус ЄС; запровадження посади президента Європейської Ради та міністра закордонних справ ЄС; включення до самого договору Хартії основних прав, яка, таким чином, стає обов’язковою до виконання; вдосконалення інституційної структури; подальше обмеження застосування права вето за ухвалювання рішень; залучення до ухвалювання рішень в ЄС національних парламентів тощо.

Для вступу Конституції в силу її мали ратифікувати всі країни .Якщо хоча б одна країна-член не ратифікує Конституцію, вона не вступить в силу, але це не призведе до розпаду ЄС, оскільки в такому випадку всі попередні договори, підписані його членами, залишаться в силі.

Станом на кінець 2005 року Конституційний договір ратифікували: Австрія, Греція, Іспанія, Італія, Кіпр, Латвія, Литва, Люксембурґ, Мальта, Німеччина, Словаччина, Словенія, Угорщина. Різні країни прийняли різні варіанти ратифікації - голосуванням у парламенті або на всенародному референдумі. Країн, які вирішили приймати конституцію на референдумі, десять Але внаслідок того, що референдуми про ратифікацію у Франції (травень 2005) і Нідерландах (червень 2005 року) дали негативний результат, доля Конституційного договору лишається невизначеною.

На саміті ЄС 22-23 червня 2007 досягнута принципова домовленість про розробку замість Конституції «Договору про реформи» - полегшеної версії, яка містить головним чином положення про порядок функціонування інститутів ЄС в нових умовах. Такий договір був підписаний в Лісабоні 13 грудня 2007.

Лісабонська угода підписана у 2007 році, але відхилена на референдумі в Ірландії, повинна була стати альтернативою Європейській конституції. Новий договір покликаний замінити європейську конституцію, прийняття якої практично провалилося. Угода містить положення про інституційну реформу в Євросоюзі. Передбачається створення посади Президента ЄС, який обиратиметься на 2,5 років і презентуватиме ЄС на міжнародних заходах. Договір містить положення про скорочення кількості єврокомісарів і депутатів Європарламенту.

Європейські керівні інституції набрали більшої повноти влади у вирішенні загальних питань. До них відносять безпеку, боротьбу зі зміною клімату та міграційні проблеми. Всі дипломатичні функції опинилися в руках верховного представника Євросоюзу з зовнішньої політики.

Формально новий договір не є конституцією — у ньому немає згадки про гімн чи прапор. Але документ зберіг всі ключові постанови про реформи, що були в первинному документі — євроконституції. Договір покликаний допомогти врегулювати кризу, що почалася в 2005 році, після того, як Франція та Нідерланди на своїх національних референдумах не підтримали європейську Конституцію.