5. Арабо-ізраїльська війна 1948-49.

До листопада 1945 р. обстановка в Палестині різко загострилася. Вона характеризувалася посиленням англо-єврейського й арабо-єврейського протистояння. В ситуа­ції, що склалася, уряд Великобританії змушений був піти на створення англо-американської комісії з палестинської проблеми. Спроби Велико­британії знайти компромісне рішення проблеми також не мали успіху. Тим часом ситуація в Палестині продовжу­вала загострюватися. Тоді Великобританія у квітні 2947р. винесла палестинську проблему на обговорення 00Н. . США підтримували ідею створення в Палестині єврейської дер­жави, пропонуючи різноманітні плани її майбутнього устрою. Радянський Союз спершу виступив за скасування мандата Великобританії на Палестину, виведення звідти англійських військ та створення двоєдиної арабо-єврейської федеративної держави. Однак ця пропозиція була відхи­лена як арабськими, так і єврейськими представниками. Згодом Радянський Союз висловився за створення на те­риторії Палестини двох незалежних держав.29 листопада 1947 р. було прийнято резолюцію . Згідно з цією ж резолюцією скасовувався англійський мандат на Палестину. Був визначений термін виведення англійських військ — до 1 серпня 1948 р. Передбачалося проголосити незалежність обох держав не пізніше 1 жовт­ня 1948 р.Таким чином, в історично арабському регіоні мала постати єврейська держава. До того ж експансіоністські амбіції нової держави невпинно штовхали її до відкри­того протистояння з арабським світом. Уже цих чинників було досить для виникнення конфлікту, але до них до­дались ще й незважені, а часто відкрито агресивні зов­нішньополітичні кроки Ізраїлю та відкрите ігнорування інтересів арабського населення. Все це в сукупності й породило близькосхідний конфлікт, який триває вже 50 років.Отже, на території Палестини мали утворитися дві держави: Ізраїль і Палестина. Така перспектива задоволь­няла зовнішньополітичні інтереси як США, так і СРСР. СРСР прагнув закріпитися у багатому на нафту регіоні, і «плацдармом» для цього мав стати Ізраїль. Москва нама­галася повернути всі економічні привілеї, якими користу­валася на Близькому Сході царська Росія (адже цей ре­гіон є одним з найширших ринків збуту зброї). Приблизно таку ж мету ставили собі США. Основною перешкодою для реалізації радянської й американської близькосхідної політики було домінування в цьому регіоні Великобританії, що й зумовило збіг позицій США й СРСР. Великобританія ж, прагнучи зберегти свої позиції на Близькому Сході, пропонувала створити одну єврейсько-арабську державу з особливим внутрішнім устроєм.Але між двома сесіями ГА 00Н Сполучені Штати кардинально змінили свою позицію на користь Велико­британії. Проаналізувавши загальносвітову кон'юнктуру, у Вашингтоні дійшли висновку, що посилення впливу СРСР на Близькому Сході може мати вкрай небажані для США наслідки, про що яскраво свідчила ситуація в Східній Європі Крім того, США сподівалися на певні поступки з боку Великобританії. Тож у Вашингтоні ви­знали за необхідне взяти курс на політичний та війсь­ково-стратегічний союз із арабським світом, а не держа­вою євреїв у Палестині, яка ще не існувала.14 травня 1948 р в Тель-Авіві було проголошено консти­туювання незалежної Держави Ізраїль та створено його перший тимчасовий уряд на чолі з Бен-Гуріоном. Розпоча­лася розбудова нової держави. Цю державу одразу визнали США й СРСР.Тим часом арабські країни готувалися до війни. Ще в грудні 1947 р. з метою протидії поділові Палестини була створена Армія визволення Палестини, три тисячі бійців якої були направлені в Палестину в січні 1948 р.В той самий день на територію Палестини вступили регулярні війська Єгипту, Сирії, Лівану та Йорданії. Уря­ди цих країн, а також Саудівської Аравії та Ємену ого­лосили війну Ізраїлю. Розпочалася перша арабо-ізраїльська (палестинська) війна.Війна в Палестині точилася до весни 1949 р. з перер­вами, пов'язаними з посередницькими зусиллями.Ізраїль спирався на підтримку світового співтоварист­ва, яка дістала відображення в наданні йому військової допомоги, в тому числі Сполученими Штатами і СРСР.Ізраїль завдав арабам ряд поразок і захопив значну частину територій, виділених 00Н для створення араб­ської палестинської держави, частину Єрусалима. Західний берег річки Йордан і східна частина Єрусалима були анексо­вані Йорданією. Сектор Таза відійшов під контроль Єгипту.Війна завершилася в лютому—липні 1949 р. укладенням Ізраїлем угод про перемир'я з Єгиптом (24 лютого), Йор­данією (3 квітня), Сирією (20 липня). Угоди мали тимча­совий характер і не врегулювали остаточно територіальні питання. Отже, головним наслідком першої арабо-ізраїльської війни стало виникнення проблеми близькосхідного врегулю­вання — однієї з ключових проблем післявоєнних між­народних відносин.