7. Зовнішня політика Четвертої Французької Республіки.

(1946-1958) Незабаром після виборів в Установчі збори, прем'єр-міністр Шарль Де Голль, не знайшовши спільної мови з комуністично-соціалістичним більшістю, на початку 1946 року пішов у відставку. А в грудні 1946 року була прийнята нова Конституція Франції. Так почався 12-річний період, відомий в історії як Четверта республіка. Франція тепер офіційно стала парламентською республікою. Основну роль в житті країни, в якості її керівного органу, грав двопалатний парламент.

«Французька імперія» замінялась терміном «Французький союз». Франція зобов`язувалась уникати «всілякої системи колонізації», обіцяла «не вести війн з метою завоювання і ніколи не застосовувати свої збройні сили проти свободи будь-якого народу.

Напруги в суспільстві додавали невдалі колоніальні війни в Індокитаї (1946-1954 рр.), Алжирі (1954-1962 рр.), в інших куточках колоніальної імперії Франції. Франція опинилась перед лицем загальнонаціональної кризи. Франція змушена була залишити Індокитай, надати незалежність Марокко, Тунісу, але з Алжиром вона розставатись не бажала. Алжирські французи (близько 1 млн. осіб) були категорично проти незалежності Алжиру і стали основою для консолідації прихильників збереження колоніальної імперії – ультраколоніалістів. Визвольна війна алжирського народу примусила Францію втягнутися у тривалий конфлікт, в якому французи знищили 2 млн. алжирців. Зовнішня політика Франції часів Четвертої республіки була повністю підпорядкована США і логіці «холодної війни», на її території були розміщені військові частини США. Франція була членом НАТО і вела активні колоніальні війни (Індокитай, Північна Африка, Мадагаскар).

Проте Ф. стала однією з ініціаторів створення Об’єднання Вугілля та сталі 1952 р. і взагалі започаткування Європейського інтеграційного процесу.