27.Політичні кризи та конфлікти в Азії та Африки

Сомалійсько-ефіопська війна 1977-1978 рр. — война между Эфиопией и Сомали за контроль над спорным регионом Огаден в 1977—1978 годах. Причиной войны стала попытка Сомали присоединить населённую преимущественно сомалийцами эфиопскую провинцию Огаден. В конце осени 1977 года был разорван советско-сомалийский договор о дружбе и сотрудничестве, а Советский Союз и его союзники поддержали Эфиопию.Єфиопия здобула перемогу. Эфиопию поддержали Советский Союз, Куба и другие страны социалистического содружества.

Ефіопсько-еритрейський конфлікт 1998—2000. Спорные участки границы между Эфиопией и Эритреей. Рубеж между колонизованной итальянцами Эритреей и независимой Эфиопией толком никогда не была определена. В 90-е годы основными причинами стали споры на экономической почве, спровоцировавшие реанимацию застарелого конфликта. С 1992 года в районе Бадме постоянно происходили стычки и конфликты между эритрейскими и эфиопскими властями, а в 1998 году дошло до огневого контакта. 6 мая 1998 началась собственно война Эритреи с Эфиопией, непосредственным поводом послужила стрельба в районе “треугольника Йирга”. Эритрейская сторона утверждает, что эфиопские военные обстреляли патруль, были жертвы, но не указано сколько. В 1999 Эритрея запросила ОАЕ о посредничестве в мирных переговорах, за чем В принципе, общий успех был на эфиопской стороне, и международной общественности понадобилось немало усилий, чтобы 18.6.2000 в Алжире был подписан мирный договор, дополненный в 2000 Всеобъемлющим соглашением. После заключения перемирия Баренту и Тессене были оставлены, но Ом Хаджер на эритрейской стороне реки Мереб, Санафе в центре и территория к востоку от Буре на дороге в Асэб остаются в руках эфиопской армии.

Гражданская война в Анголе (1975—2002) — крупный вооружённый конфликт на территории Анголы между тремя соперническими группировками: МПЛА, ФНЛА и УНИТА. Война началась в 1975 году после завершения войны за независимость Анголы и продолжалась до 2002 года. Ещё до провозглашения Анголой независимости — 25 сентября 1975 года с севера на территорию Анголы вошли войска Заира, поддерживая отряды ФНЛА, армия ЮАР также вторглись на территорию этой страны, оказывая поддержку УНИТА (в связи с тем, что МПЛА поддерживала СВАПО, которая боролась за независимость соседней с Анголой Намибии от ЮАР). В то же время с территории Намибии ангольскую границу пересекли отряды Португальской освободительной армии (ЭЛП), выступавшие на стороне сил, враждебных МПЛА. Целью их продвижения была Луанда. В этой ситуации председатель МПЛА Агостиньо Нето обратился за помощью к СССР и Кубе. Кубинский лидер Ф. Кастро и СССР отреагировал сразу же, направив в Анголу на помощь МПЛА добровольческие кубинские отряды. В марте 1984 года стороны подписали соглашение о прекращении огня в Лусаке. Но война с УНИТА продолжилась. 31 июня 1991 года заключены Лиссабонские мирные соглашения между МПЛА и УНИТА о проведении свободных выборов. Летом 1992 года на выборах победила МПЛА. Савимби отказался признать своё поражение и возобновил боевые действия. Время от времени война вспыхивала с новой силой. Новый лидер УНИТА — Антониу Дембо подписал 30 марта 2002 в Луэне соглашение о прекращении огня, что послужило концом войне.

АЗІЯ. Війна в Афганістані (1979—1989 ). У вересні 1979 року до влади в результаті перевороту прийшов Х. Амін, репресивна політика котрого не влаштовувала основну масу афганців. У країні фактично спалахнула громадянська війна, яка загрожувала існуванню комуністичного уряду, — це стало причиною вторгнення радянських військ в Афганістан. В квітня 1988 року за посередництва ООН в Швейцарії міністрами закордонних справ Афганістану і Пакистану підписали Женевські угоди про політичне врегулювання ситуації. Радянський Союз зобов'язався вивести свій контингент; США і Пакистан, зі свого боку, повинні були припинити підтримувати моджахедів. 15 лютого 1989 року з Афганістану повністю виведені радянські війська.

Коре́йська війна́ 1950—1953 років — збройний конфлікт між Корейською Народно-Демократичною Республікою та Південною Кореєю. Часто конфлікт часів Холодної Війни розглядався як опосередкована війна між США і ООН з південного боку та Китаю і СРСР з північної. Корейський півострів з 1910 року до 1945 року перебував у складі Японської Імперії. 1945 року Радянський Союз денонсував пакт про ненапад 1941 року і через два дні оголосив війну Японії. Радянські війська увійшли у Корейський півострів з півночі. Американські - з півдня. Після капітуляції представники США і СРСР домовились розділити Корейський півострів по 38-ій паралелі. У грудні 1945 року представники підписали договір про тимчасове управління країною. У Кореї сформувалися уряди Корейської Народно-Демократичної Республіки і Республіки Кореї. На півдні Корейського півострова США за підтримки Організації Об'єднаних Націй провела вибори, внаслідок чого було сформовано тимчасовий уряд на чолі президентом Південної Кореї Лі Син Маном. На півночі командування радянської армії передало владу комуністичному уряду на чолі з Кім Ір Сеном. Передбачалося, що країни мали об'єднатися, однак в умовах початку Холодної Війни так і не змогли домовитись про об'єднання. Прийняті у 1948 році Конституції Пд. Кореї і КНДР проголосили, що метою кожного з двох урядів було розповсюдження своєї влади на всю територію держави.12 січня 1950 року державний секретар США Ачесон заявив, що Корея не ввійде у сферу американських державних інтересів. Цей факт додав рішучості уряду КНДР у розв'язанні збройного конфлікту і переконав Й. Сталіна у тому, що військове втручання збройних сил США у конфлікт малоймовірно. 27 липня 1953, під тиском Ейзенхауера, була підписана угода про повне припинення воєнних дій, передбачала створення чотирикілометрової демілітаризованої зони (ДМЗ), по 38 паралелі. В підписанні угоди брали участь представники США, КНР та Північної Кореї. Південна Корея відмовилась вислати свого представника.

В'ЄТНАМСЬКА ВІЙНА 1965-1973 - збройне втручання США на боці Пд . В'єтнаму в конфлікт між двома в'єтнамськими державами; прагнення Пн. В'єтнаму , підтриманого комуністичними державами, приєднати Пд. В'єтнам і встановити там комуністичний устрій, спонукало США до втручання; за Паризькою угодою 1973 америк . війська припинили військові дії; 1975 напад Пн. В'єтнаму на Пд . В'єтнам, 1976р. проголошено створення єдиної Соціалістичної Республіки Вєтнам.

28. Проблема нерозповсюдження ядерної зброї. Липня 1961 р. президент Л. Джонсон висловив готовність США розпо­чати переговори з питань стратегічних озброєнь. Знаменним етапом у справі приборкання гонки ракетно-ядерних озброєнь стали Договір між СРСР і США про обмеження систем протиракетної оборони (Договір щодо ПРО) та Тимчасова угода про деякі заходи в галузі обме­ження стратегічних наступальних озброєнь, відомі під на­звою Угоди ОСО-І. Ці документи були підписано 26 травня 1972 р. в Москві під час візиту президента США Р. Ніксона до СРСР. Найважливішим був безстроковий Договір щодо ПРО. Згідно з Договором та Протоколом до нього 1974 р. сто­рони зобов'язувалися не розгортати системи протиракет­ної оборони на своїх територіях, не створювати основу для такої оборони та не розгортати системи ПРО окремих районів. Винятки становили:  район розташування системи ПРО радіусом 150 км (центр Москва, СРСР), де дозволялося розгортати не більше ніж 100 протиракет  район розташування системи ПРО радіусом 150 км (Гранд Форкс, Скелясті гори, США). У зв'язку із закінченням терміну Тимчасової угоди в жовтні 1977 р. кожна із сторін оголосила про свої наміри, доки не будуть завершені переговори та підписана нова угода, не вдаватися до будь-яких дій, несумісних із Тимчасовою угодою, за умови, що інша сторона демонст­руватиме таку ж стриманість.

18 червня 1979 р., під час радянсько-американського саміту у Відні, були підписані Договіри між Союзом Радянських Соціалістичних Республік та Сполученими Шта­тами Америки про обмеження стратегічних наступальних озброєнь. Всі вони в сукупності дістали назву Договір ОСО-2. Сторони обмінялися даними про кількість страте­гічних наступальних озброєнь та підписали відповідний меморандум щодо чисельності цих озброєнь в обох сторін за станом на 1 листопада 1978 р., яка мала стати точкою відліку для скорочення. Договір ОСО-2 передбачав обме­ження на всі компоненти стратегічних сил обох сторін. після введення радянських військ в Афганістан у грудні 1979 р адміністрація Д. Картера зняла його з ратифікації, що стало однією зі складових пакету санкцій проти СРСР. Однак, хоча Договір не набрав сили де-юре, де-факто він діяв, стри­муючи безконтрольну гонку стратегічних озброєнь; оби­дві сторони дотримувались його ключових положень. Це свідчить про те, що комплекс віденських угод 1979 р. адекватно відбив баланс сил та інтересів між Радянським Союзом і Сполученими Штатами. 3 липня 1974 р. Договір між СРСР і США про обмеження підземних випробувань ядерної зброї. Сторони домовилися довести потужність підземних ви­пробувань ядерної зброї до 150 кілотонн та зобов'язалися проводити такі випробування виключно на відповідних полігонах.

Договору про заборону ядерної зброї в Латинській Америці (Договір Тлателолко),становив першу спробу закріпити статус без'ядерної зони в міжнародно-правовому порядку.