10. 1950-Ті роки: наростання між блокового протистояння.

Зростанню конфронтації між США та СРСР посприяла Корейська війна, протягом якої обидві сторони хотіли перетягнути ситуацію в Кореї на свою сторону.

Після смерті Сталіна в політиці радянського керівництва відбувалися повільні зміни, які торкнулися сприйняття зовнішнього світу, і насамперед співвідношення сил, що склалося на той час у міжнародних відносинах.

Важливим було те, що М. Хрущов та його оточення почали відходити від стереотипного за часів Сталіна сприйняття США як головного «непримиренного ворога» СРСР. Наслідком цього стало наголошення в доповіді на XX з'їзді КПРС на тому, що «для забезпечення справи миру в усьому світі велике значення мало б установлення міцних дружніх, відносин між двома найбільшими державами світу — Радянським Союзом і Сполученими Штатами Америки».

Одночасно всередині правлячої еліти США розпочалися процеси диференціації, що привели до появи двох великих угруповань, які обстоювали кардинально протилежні позиції щодо розвитку відносин із СРСР. Перше з них було тісно пов'язане з військово-промисловим комплексом США і виступало за продовження гонки озброєнь та здійснення політики з позиції сили відносно СРСР. Друге, яке об'єднувало більш поміркованих представників правлячих кіл, висловлювалось проти «тотального залучення» США у світові конфлікти і за поліпшення радянсько-американських відносин.

Великий вплив на суспільну думку Заходу справив оприлюднений влітку 1955 р. маніфест Рассела—Ейнштейна, в якому всесвітньо відомі вчені попереджали, що в ракетно-ядерну епоху застосування війни як інструменту зовнішньої політики може призвести до знищення людства.

1957 рік став етапним у розвитку міжнародних відносин, що склалися після другої світової війни й базувалися на монопольному володінні Сполученими Штатами Америки спочатку ядерною зброєю, а пізніше — засобами її доставки. Запуск двох штучних супутників Землі Радянським Союзом 4 жовтня і 3 листопада свідчив про його перетворення на ракетно-ядерну державу.

Проте треба зазначити, що майже до середини 60-х років ядерний потенціал СРСР набагато відставав від американського. За даними колишнього міністра оборони США Р. Макнамари, співвідношення ядерних сил СРСР І США на початку 60-х років становило 1:17 на користь США, а кількість засобів доставки ядерних зарядів у Сполучених Штатів була в 10 разів більшою. Тому радянське керівництво надавало великого значення завданню накопичення ядерних зарядів і засобів їх доставки до цілей з метою створення військово-стратегічної рівноваги між СРСР І США.

Однак саме наприкінці 50-х років з'явилися ознаки того, що ідея мирного співіснування почала пробивати собі дорогу в міжнародних відносинах. Свідченням цього стала активна участь США і СРСР у заснуванні Міжнародного агентства з атомної енергії (МЛГЛТЕ) з метою розширення співробітництва в галузі використання атомної енергії в мирних цілях, а також створення перешкод на шляху розповсюдження ядерної зброї. Радянсько-американські переговори щодо вироблення тексту першої угоди про обміни в галузі науки, культури, техніки й освіти завершилися її підписанням у Вашингтоні 27 січня 1958 р.

Важливим кроком до зміцнення довіри між СРСР і США могли стати радянсько-американо-англійські переговори щодо часткового припинення випробувань ядерної зброї, які розпочалися в Женеві в жовтні 1958 р. Однак західні держави загальмували на п'ять років процес розробки тексту майбутнього договору про відмову від випробувань ядерної зброї в трьох середовищах: в атмосфері, під водою та космосі.

Не сприяла поліпшенню радянсько-американських відносин ініціатива глави радянського уряду М. Хрущова щодо зміни післявоєнного статусу Берліна. В адресованій США, Великобританії й Франції офіційній ноті від 27 листопада 1958 р. він пропонував укласти мирний договір із двома німецькими державами — ФРН і НДР, перетворивши Західний Берлін на демілітаризоване «вільне місто». Ця нота була сприйнята Заходом як «еквівалент ультиматуму» й поклала початок «Берлінській кризі», що тривала до 1963 р.