3. Початок хв

«Холодна Війна» — термін, який означає період міжнародної напруженості, ідеологічного та політичного протистояння внаслідок загострення відносин після другої світової війни між СРСР і США. З 1945 р. керівництво СРСР стало на шлях силової політики, територіальної експансії, створення сфер впливу. Це зумовило занепокоєння на Заході й спричинило конкретні жорсткі заходи щодо стримування радянської експансії. Адміністрація президента США Г. Трумена застосовувала у відносинах із СРСР політику т. зв. атомної дипломатії, розробляла плани його знищення. У березні 1947 р. Трумен висунув зовнішньополітичну доктрину, яка передбачала надання військової та економічної допомоги країнам, що протистояли комунізмові й розбудовували вільні демократичні суспільства (політика «стримування комунізму»). Отже, обидві сторони не виявили готовності до усвідомлення та прийняття реалій повоєнного світу. Навпаки, СРСР і С Ш А зробили ставку на військову силу як знаряддя розв'язання міжнародних проблем. У червні 1947 р. держсекретар США Дж. Маршалл запропонував європейським країнам економічну допомогу. Проте СРСР прагнув встановити власний контроль у Східній Європі й не допустити впливу С Ш А. Відмова СРСР та його сателітів узяти участь у «плані Маршалла», а також активна протидія його реалізації значно загострили відносини між СРСР і Заходом, фактично означали поділ Європи на два протилежні табори і початок відкритого суперництва між ними.З цього часу, тобто з середини 1947 p., почався період «Холодної Війни», який характеризувався тенденцією до дедалі більшої напруженості між Заходом і Сходом. Обидві сторони підтримували своїх ставлеників у різного роду конфліктах між комуністичними та антикомуністичними угрупованнями у світі, здійснювали підривну та розвідувальну діяльність, залякували народи загрозою нової війни з застосуванням атомної та іншої зброї масового знищення.

Переможне закінчення війни змінив міжнародне становище Радянського Союзу. Він не тільки вийшов з міжнародної ізоляції, але став визнаною всіма великою державою, яка відіграє одну з ключових ролей у міжнародних справах. У Раді Безпеки ООН Радянський Союз став одним з п'яти постійних членів поряд з США, Англією, Францією і Китаєм (також офіційними членами ООН були визнані дві радянські республіки України і Білорусія). Великі держави визнали право СРСР на території, придбані в Європі - частина Східної Пруссії; і на Далекому Сході - повернення Росії Південного Сахаліну, Курильських островів і необхідність військової присутності в Китаї. У ялтинських і частково в лондонських угодах зафіксовано визнання інтересів Радянського Союзу у Східній Європі.

Але військових і політичних керівників Англії і Сполучених Штатів лякала непередбачуваність радянського керівництва на чолі зі Сталіним і найпотужніша у світі Радянська армія, що стоїть в центрі Європи. Вже в грудні 1945 р. американський президент Гаррі Трумен відкрито заявив, що США «відповідальні за подальше керівництво світом». Для тиску на СРСР колишній прем'єр - міністр Великобританії Уїнстон Черчілль запропонував використовувати «американо-британську монополію» на атомну бомбу. А 5 березня 1946 р. він виступив у місті Фултон (США) з великою промовою, вважається офіційним оголошенням холодної війни ». Черчілль піддав різкій критиці що склалося в Європі післявоєнний устрій. Він закликав розпочати формування міжнародних збройних сил на основі «співдружності англомовних народів». На Заході розробляли доктрину стримування, головним завданням якої було не допустити подальшого розповсюдження комунізму. Саме з такою метою 4 квітня 1949 був створений військово-політичний союз - Організація Північноатлантичного договору (НАТО), її членами з самого початку були США, Великобританія, Франція, Бельгія, Данія, Ісландія, Італія, Канада, Люксембург, Нідерланди, Норвегія , Португалія. У лютому 1952 р. в НАТО вступили Греція і Туреччина, а в травні 1955 р. - Федеративна Республіка Німеччини. Але структури цього альянсу використовувалися в основному на користь США і Англії, через що відбувалися кризи, наприклад, в 1966 р. Франція вийшла з НАТО, зберігши лише політичне членство.

14 травня 1955 соціалістичні держави Східної Європи на чолі СРСР створили власний військовий блок - організацію Варшавського договору (ОВД). Тоді і завершився розкол світу на два протиборчі табори. Склалася так звана біполярна (двополюсна) система. Вона визначалася суперництвом і взаємним стримуванням двох наддержав - СРСР і США.

«Холодна війна» почалася з публічних заяв. У1946 році Сталін ого­лосив про неможливість миру в світі «за умов сучасного капіталістичного розвитку світової економіки». Вінстон Черчилль, прем'єр-міністр Великої Британії часів війни, виступив з відомою ефектною промовою у Фултоні, штат Міссурі. З його слів випливало, що «від Щецина на Балтиці до Трієста на Адріатиці на континент спала залізна завіса»; Черчилль підкреслив, що Британії та Сполученим Штатам потрібно крокувати пліч-о-пліч, аби проти­діяти радянській загрозі.Ідеологічне протистояння між СРСР і країнами Заходу, яке згодом вияви­лося в конкретних діях на міжнародній арені, призвело до «холодної війни». Поділ світу відбувався через економічну й політичну інтеграцію країн, що розви­валися за західноєвропейською політичною й економічною моделями, і країн соціалізму, орієнтиром для яких був тоталітарний Радянський Союз. Завершився цей поділ створенням воєнно-політичних блоків— Північно-Атлантичного союзу (НАТО) — 1949 p. і Організації Варшавського Договору (ОВД) — 1955 p.